«Аграріїв центральних і західних регіонів штучно заганяють в соняшник. Південь ним вже наївся» — Олег Веселов (НІБУЛОН)
Джерело фото: Latifundist.com
«Південь наївся соняшником», — каже директор з агровиробництва НІБУЛОН Олег Веселов. Компанія повністю відмовляється від головної олійної культури країни: із 51 тис. гектарів — жодного під соняшником.
Ставку на Миколаївщині зробили на озимі — ріпак і пшеницю.
Ще кілька років тому все було навпаки: соняшник займав до 40% сівозміни, здавався прибутковим і майже «священним» для полів на Півдні. Але досвід показав — коли ця культура повертається на те саме поле раз на два роки, це вже не бізнес, а боротьба з падалицею і втратами.
«Ми протестанти, — жартує Веселов. — Або соняшник, або соя. Якщо сієш традиційну сою, то соняшника в сівозміні бути не може — з ним у сої потім не впораєшся».
Під час АгроЕкспедиції разом Credit Agricole Bank та «КВС-УКРАЇНА» ми завітали на Миколаївську філію холдингу, де розпитали Олега Веселова і головного агронома компанії Олександра Шевченка, як виживати аграрію в екстремальних умовах Півдня.
Latifundist.com: В аграріїв не буває типового року. Але все одно, якщо взяти 2025-й — чим він відрізняється від усіх попередніх? Візьмемо цей кластер.
Олег Веселов: У нас (та і не тільки) два останні роки в Миколаївському регіоні були умови суперскладні з огляду на опади. Посуха у 2024-му була серйозною, але 2025-й виявився ще гіршим. У більшості наших локацій з початку року і до збирання культур — тобто пшениці, ріпаку, далі соняшнику, а соняшник збирали на початку серпня — випало лише 120–140 мм опадів. Попри це, ми завершили сезон із прибутком по пшениці й ріпаку.
Пшениця дала близько 3,5 т/га, з прибутком близько $150/га. Ріпак — 1,3 т/га і прибуток близько $130/га. Соняшник, на жаль, виявився неефективним у цих умовах. З 16 тис. га — лише 400 га були під соняшником, через несприятливі умови для ріпаку. Урожайність склала від 0,2 до 1 т/га, що не покриває витрати на вирощування.
Ми прийняли рішення: соняшник у Миколаївському кластері більше не буде частиною нашої стратегії — кліматичні умови не дозволяють отримати стабільну економічну ефективність
Latifundist.com: Соняшник і далі зникатиме з півдня України?
Олег Веселов: Так. Але проблема в тому, що альтернатив для ярових, крім соняшника, на півдні майже немає. Вибір дуже вузький: соняшник, льон, ячмінь, горох.
Тому ми зосереджуємося на структурі, де половину площ займають озимі зернові культури, іншу половину — ріпак. Це стратегічна модель, яка забезпечує як продуктивність, так і контрольовані ризики.
Олександр Шевченко: Думаю, соняшник лишиться у фермерів. У них інша структура витрат. Навіть при 1,2 т вони зароблятимуть. У фермера майже відсутнє адміністративне навантаження. Для холдингів все набагато складніше.
Latifundist.com: Простими словами, для вас це просто ситуативне рішення на наступний рік, а стратегічний підхід?
Олег Веселов: Мрія чи не кожного думаючого аграрія на півдні України — мати структуру де 50% зернові (озимі пшениця чи ячмінь) і 50% ріпак. Всі прагнуть цього балансу, але не всім вдається це зробити. Ми вже майже досягли — працюємо фактично з двома озимими культурами: пшеницею і ріпаком.
Latifundist.com: Ставка лише на озиму групу — теж ризик. Ви фактично потрапляєте в одне сезонне вікно. Якщо невдала зима — усе пропало.
Олег Веселов: А яка «невдала зима»? Тут, на півдні, не буває суперхолодів, які могли б «вибити» ріпак чи пшеницю. Найбільша проблема — отримати сходи восени, особливо по ріпаку.
Ми, наприклад, почали сіяти ріпак ще в липні, частину посівів довелось чекати досередини вересня через посуху. Проте завдяки швидкому реагуванню та агрономічному моніторингу, забезпечили повноцінну структуру посівів. Цьогоріч 100% наших площ — під озимими культурами.
Latifundist.com: Тобто посіяв ріпак — і можна йти ставити свічку в церкву?
Олег Веселов: Аякже (сміється), раз на тиждень — мінімум. Але якщо серйозно: цей підхід — «посіяв ріпак, не зійшов — пересію соняшником» — вже не працює. Соняшник тут не варіант.
Ми все одно ризикуємо: сіємо в суху землю, потім чекаємо дощу. Буває, пройшов невеликий дощ — насіння покільчилося, спровокувалося, отримали сходи які через тиждень висохли. Заходимо і пересіваємо!
Це аксіома, ніхто навіть це не обговорює. Постійний моніторинг агрономами, кожний лінійний агроном може прийняти рішення на пересів, треба діяти дуже швидко. У Південному регіоні агровиробництво — це щоденна адаптація. Але базується вона на чіткій стратегії: моніторинг, швидке прийняття рішень, гнучкість.
Точки економії
Latifundist.com: Відмовились від соняшнику, що ще практикуєте цього року?
Олег Веселов: Ми раціоналізуємо все: використовуємо власне насіння (F2), зменшуємо кількість проходів техніки, застосовуємо малооб’ємне обприскування — всього 30 л води на гектар, мінімізуємо витрати на обробіток ґрунту. Наше завдання — не просто зменшити витрати, а зберегти стабільність навіть у критичних умовах.
Latifundist.com: А власне насіння й комерційне — велика дельта в грошах?
Олег Веселов: Як я вже сказав, ми сіємо переважно ріпак F2. Тут секретів немає — більшість господарств на півдні так робить, просто не всі про це відкрито говорять.
У нас собівартість насіння — півтора-два долари за гектар. Це вже з обробкою, калібруванням — усе включено. А якщо купувати комерційне — це 30–40 доларів на гектар, іноді 50.
Ми сіємо приблизно 300 тисяч насінин на гектар, тобто фактично закопуємо 30–40 доларів у землю за десять місяців до збору врожаю, якщо використовуємо оригінальне насіння.
Олександр Шевченко: Для порівняння, 27 доларів — це осінній захист, практично весь. Якщо ще 30 доларів витратити на насіння, плюс паливо, заробітня плата…— разом обходиться близько $100/га восени, за 8 місяців до збирання. Тому ми й намагаємось економити на всьому, в першу чергу на насінні.
До слова, ми щороку сіємо оригінальне насіння ріпаку і своє F2, один і той самий гібрид, в одній локації, щоб порівняти. Цього року різниці в урожайності не було.
Latifundist.com: Як в старій рекламі: навіщо платити більше.
Олег Веселов: У складних кліматичних умовах інвестиції мають бути максимально ефективними.
Якщо сказати хмельницькому чи тернопільському фермеру, щоб він посіяв F2 — вважатимуть за дивака. Там є можливість заробляти, тому вони не ризикують. А в нас — інша економіка. Тут кожну копійку треба рахувати. Можна дозволити собі «погратись» дорогим насінням, оранкою, оригінальними препаратами… раз чи двічі, а потім — всі приходять до економії на прямих витратах.
Latifundist.com: Окей, а які ще точки економії? Що ще дозволяє утримати рентабельність?
Олег Веселов: Знову ж таки, що стосується добрив: восени практично нічого не вносимо. Якщо сіємо у вологу землю — тоді ок, додаємо трохи азоту з посівом. Але якщо сіємо в суху землю, то крім насіння нічого не йде в ґрунт.
Починаємо працювати з добривами вже у лютому-березні, коли бачимо потенціал:рослини перезимували в нормальній фазі, є густоти, тоді вкладаємося. До цього — жодних добрив, щоб не заморожувати гроші. До зими — мінімальні витрати.
Ще можна згадати точне землеробство. Хоча, чесно кажучи, воно краще працює там, де немає лімітуючого фактора — води. Ми теж на півдні використовуємо окремі елементи, але результат такий самий: якщо вологи нема, то кожен клаптик поля поводитьсяприблизно однаково — і «точний», і «неточний».
Тобто карти врожайності є, аналіз ґрунтів є, але коли вологи нуль — це все не має значення.
Latifundist.com: Минулого року був на господарстві «Аннушка» біля Первомайська. Вони казали, що скоротили вдвічі норму азотних, бо головний лімітуючий фактор — волога. У вас такий самий підхід?
Олег Веселов: Так і є. Ми даємо мінімально-оптимальну кількість азоту — на прогнозовану врожайність пшениці до 5 т/га і ріпаку до 2,5 т/га. На більше не розраховуємо. Якщо пощастить з вологою — отримаємо ці показники.
Протягом сезону можемо трохи додати мікродобрив або карбаміду через обприскування, але це мінімальні вкладення — більше на якість, ніж на кількість. Закладати тут урожайність понад 5 т пшениці — ніхто розумний вже не буде. Це дуже ризиковано.
Latifundist.com: Як я розумію, ви майже фосфорно-калійні добрива не вносите. Це тому, що ґрунти забезпечені елементами, чи це знову точка економії — як у перші роки війни, коли всі скорочували витрати?
Олександр Шевченко: Все разом. Калію в ґрунті достатньо, чорноземи. А от із фосфором — трохи дефіцит, але він просто не окуповується. При тих рівнях урожайності, що ми маємо, — це як інвестиції: сьогодні закопав, а спрацює він, може, через три роки, якщо буде волога.
Latifundist.com: А по РКД працюєте?
Олег Веселов: Ні. Це болюча тема. Хочеться, але фінансування і окупність не сходяться.
Latifundist.com: Але ж воно наче дешевше за гранульовані, та і для посушливих регіонів якраз добре підходить.
Олег Веселов: Воно не дешевше, а більше ефективне. Але не в наших умовах, якщодефіцит вологи, — не працює ні РКД, ні деструктори стерні, ні гранульовані добрива — нічого не працює.
І навпаки, коли посуха — шкідників набагато більше. Як тільки на полі з’являється щось зелене — усе туди лізе. Сарана, совки, прихованохоботники, клопи, попелиці все, що можна уявити.
Захід і Центр мають із цим значно менше проблем. Там є волога — і немає навали шкідників. А тут — посуха, спека, і кожен сантиметр зелені — як приманка.
Плуги, горох і ще трохи про соняшник
Latifundist.com: Олег, ви в НІБУЛОН вже два роки. Коли прийшли в компанію, тут масово використовували плуг?
Олег Веселов: Якщо взяти центральний і західний регіони, там раніше орали практично 100% полів, хіба що під озиму пшеницю не заходили. А от на Миколаївщині ще недавно половина земель переверталася, усе, що під соняшник — обов’язково.
Зараз від цього повністю відходимо. Кілька залишилось на балансі, але намагаємось не використовувати.
Ми працюємо в strip-till, і це зараз наша основа. З ноутілом — трохи інша історія. Ми з Олександром дуже довго працювали в ноутілі, тож добре знаємо цю технологію. Я не скажу, що ми підемо повністю в ноутіл, а от мінітіл — так, це наш формат. Менше втручань у ґрунт, збереження вологи й економія пального — це логіка нашого регіону.
Latifundist.com: Повернемось до вибору культур. У вас же можна ж вирощувати горох, це в якійсь мірі культура півдня.
Олександр Шевченко: Та ні, це не зовсім культура півдня. Його багато де сіють, особливо цього року. Це гарний «напівпар», як кажуть.
Але ми все одно зараз беремо горох на насіння, щоб потренуватися. Хочемо зробити свій запас насіння, бо розуміємо: навесні або навіть у пізню осінь, якщо десь випав ріпак, можна буде пересіяти горохом.
Або, наприклад, залишити поле під льон чи під щось інше. З льоном ми ще розбираємося — це не зовсім наша культура, але загалом шукаємо якийсь «страхуючий» варіант.
Latifundist.com: Коли ви повертаєте соняшник на одне поле на західних кластерах?
Олег Веселов: У нас немає соняшника. Ні в Хмельницькому, ні в Житомирі — взагалі ніде.
Latifundist.com: Серйозно? Я думав, що зараз за вами ганятимуться переробники.
Олег Веселов: (сміється) Ми протестанти. Не люблю цей вираз, але так уже склалося історично. Раніше, кілька років тому, соняшник займав у НІБУЛОНі до 40% сівозміни. На всіх 51 тис. га — 17–19 тис. га було під соняшником.
Тоді вважалося, що це прибуткова культура. Але коли вона повертається на поле раз на два роки — на півдні це вже не економіка. До того ж — падалиця соняшнику потім сходить кілька років поспіль і псує інші культури.
Ми зробили вибір: або соняшник, або соя. Якщо сієш традиційну сою, то соняшника в сівозміні бути не може — з ним у сої потім не впораєшся. Він сходить хвилями: одну хвилю прибрали — через два тижні з’являється друга, потім третя. І боротися з третьою вже запізно.
Тому ми зробили ставку на сою. Хоча зараз, із цими «правками» і митами, соя стала менш цікавою з точки зору економіки.
Latifundist.com: Будете скорочувати площі під соєю навесні через олійні мита?
Олег Веселов: Можливо, але не факт, ще думаємо. Хоча більшість соєвиків скоротить площі і піде в соняшник. Але є шанс, що навпаки: буде перевиробництво соняшнику, ціна просяде, а соя стане дефіцитом.
Хоча чомусь зараз є перекос у ціні між соняшником і соєю — $210 різниці на тонні. І це дуже багато — не на користь сої. При тому, що технологічно вони коштують плюс-мінус однаково, і врожайність теж схожа.
Ми, наприклад, порівняли сою з соєю в минулому році: мінус $180 на гектарі лише через падіння ціни. Це колосально. Ми були б щасливі, заробивши всього $180 з гектара в Миколаєві, а зараз стільки ж втрачаємо в західних регіонах дякуючи мудрій політиці уряду.
Робимо висновок — для нашого уряду родючість ґрунтів, позитивний водний баланс (а це соя, бобова культура), не в пріоритеті. Аграріїв центральних і західних регіонів штучно заганяють в соняшник. Південь соняшником вже наївся.
Шукаємо воду
Latifundist.com: Вивчаєте тему зрошення?
Олег Веселов: Так. Хочемо мати власне зрошення, але є багато «але». Перше — якість води. Друге — її ціна.
У нас є великі площі в Снігурівському регіоні, де залишилась з радянських часів Інгулецька зрошувальна система. Є канали, частина ще працює, інші можна відновити. Але вода там трохи солона — з Інгульця.
Якщо використовувати її для овочів, раз на кілька років, і то через крапельне зрошення, — ще можна. Але якщо ставити стаціонарні дощувальні машини, то через два роки отримаєш засолення ґрунтів і фактично «поховаєш» поле.
Щоб це компенсувати, треба вносити гіпс, а це дуже дорого. І при цьому вода низької якості і дорога.
Latifundist.com: Тобто навіть економічно вона не окуповується?
Олег Веселов: Так. Поливна вода, станом на зараз, на зернових культурах, окуповується лише тоді, коли маєш прямий забір із річки й якісну прісну воду. Якщо це канальна система з державними насосними станціями, то така вода — золота.
Latifundist.com: Пам’ятаю, як Олексій Опанасович казав: якщо земля не твоя, то зрошення — це великий ризик.
Олег Веселов: Абсолютно правильно. Навіть якщо маєш договір оренди на сім років, а власник, наприклад, помирає — приходять спадкоємці, і ти можеш втратити пай прямо посеред системи зрошення. А ти ж уже вклався: труби, насоси, електрика.
Тому, якщо йти в зрошення, земля має бути у власності або в довгостроковій оренді мінімум на 15–20 років. Інакше ці вкладення ніколи не окупляться.
Агрономічна трансформація
Latifundist.com: Олег, після того, як ви приєднались до компанії, одразу провели переатестацію агрономів. Скільки не пройшло випробування?
Олег Веселов: Ми переглянули організаційну модель. Оптимізували кількість агрономів за результатами атестації, скоротили дублюючі посади в підрозділах. Тепер один агроном відповідає за 2–3 тис. га, забезпечений транспортом, має аналітичну підтримку. Це не про скорочення, а про ефективну модель.
Latifundist.com: А назвіть одне з питань, яке задавали на переатестації.
Олег Веселов: Ну от, наприклад: на що впливає відкритий люк у пневматичній сівалці?
На норму висіву, на швидкість, на аеродинаміку агрегата — треба було обрати варіант. І деякі відповідали серйозно: «Постраждає аеродинаміка сівалки».
Latifundist.com: Скільки у вас людей працює на 1 тис га?
Олег Веселов: В цілому в рослинництві у нас 22 людини працювало на 1 тис га. Зараз ми вийшли на 7.
Latifundist.com: Пам’ятаю, у одному з холдингів ще в 2020-му говорили, що хочуть вийти на сім людей на тисячу гектарів. Але що тоді буде з селами? Якщо у холдингу 50 тис. гектарів, це всього кілька сотень людей.
Олег Веселов: Ми не зменшуємо участь у житті громад. Навпаки — намагаємось бути партнерами. Підтримуємо локальні ініціативи, інфраструктурні проєкти, працюємо з освітніми закладами. Природно, що фермери й холдинги конкурують ефективністю, у тому числі — кількістю людей. Оптимізація — не про знецінення людей, а про те, щоб дати змогу заробити більше тим, хто цього дійсно прагне і готовий працювати, розвиватися.
Latifundist.com: Якщо вже заговорили про майбутнє. А як ви дивитеся на майбутні обмеження Євросоюзу по ЗЗР? Бо українські виробники агрохімії уже кажуть: 40–50% портфеля під забороною.
Олег Веселов: Всі неонікотиноїди, фосфорорганіка — усе вилітає. Залишиться хіба перитроїдна група. Так, і це буде дуже складно. Те, що ми зараз робимо одним обприскуванням, доведеться робити п’ять разів, через кожні декілька днів. І ще не факт, що це буде ефективно.
А у нас зараз дефіцит кваліфікованих людей, тому ми вже адаптуємо технології, інвестуємо в навчання та автоматизацію.
Міряємо ефективність кластерів
Latifundist.com: Уявляю собі: йде нарада, збираються всі керівники кластерів десь в зумі. І от директор Миколаївського кластера каже: «Ми, здається, вийдемо лише в нуль». І тут сідає Хмельницький кластер: «А в мене цього року не 800, а 700$ /га»… Як ви їх порівнюєте?
Олександр Шевченко: Це класна історія. Наш директор Миколаївського кластеру раніше був головним агрономом на Вінницькому кластері. І коли він сказав, що хоче перейти на цю посаду, ми його попереджали: «Ти не знаєш, куди їдеш. Ти не будеш зіркою. Якщо тут 7 тонн пшениці, то там буде 4. Якщо там 4 тонни ріпаку, у тебе буде 2. І ти повинен це прийняти».
Йому довелося пережити цю різницю. Перші місяці були важкими — я думав, що він узагалі не витримає. Але нічого, справляється.
Latifundist.com: Ви стали більш децентралізованими? Я згадую інші агрохолдинги: у них часто кожен кластер — як окрема держава, зі своїм бюджетом і автономією.
Олег Веселов: Так, принцип схожий, але поки не настільки масштабно. У нас і масштаби скромніші. Я знаю, наприклад, що в них, коли приїжджає хтось із центрального офісу, до нього ставляться, як до «весільного генерала»: показали гарні поля, завели в їдальню, подякували — і, до побачення. А так, майже все вирішується на місцях, і це добре.
У нас до такого ще не дійшло. Я, наприклад, коли їду в кластер, то не попереджаю заздалегідь, повідомляю по факту прибуття..
Але загалом прагнемо до того, щоб керівник кластеру приймав самостійні рішення і брав за них відповідальність, щоб кожен кластер мав максимальну самостійність, але все ж, контрольовану.
