Степан Капшук: Навіщо Європі наша олія, коли ми туди експортували майже 2 млн т соняшника
Джерело фото: growhow.in.ua
Інтерв’ю зі Степаном Капшуком ми опублікували ще 2 листопада. Та через допущені неточності читачі розкритикували матеріал. Ми пропрацювали його ще раз разом зі Степаном Павловичем та експертами ринку, і публікуємо оновлену версію.
Останні півтора місяці в епіцентрі уваги соняшник. Через дощі збиральна кампанія почалася із запізненням, якість соняшника бажає кращого, особливо у північних та західних регіонах. На фоні цього представники олійножирової галузі звернулися до Мінекономіки із пропозицією збільшити мито на вивіз соняшника в ЄС з 3,5% до 10%. Мотивують це тим, що врожай соняшника очікується на 30% менший, ніж минулого року, тож українські ОЕЗи можуть залишитися без сировини. Трейдери ж говорять, що на ринку достатньо сировини для закриття попиту зі сторони переробників, та й аграрії масово не повезуть зерно на заводи.
Ми запитали у генерального директора асоціації «Укроліяпром» Степана Капшука, що зараз відбувається на українському ринку переробки соняшника, як внутрішні ціни на зерно відрізняються від цін на експорт та як віялові відключення позначаються на роботі ОЕЗів.
Latifundist.com: Степане Павловичу, власник компанії «ГрадОлія» Станіслав Таршин запропонував створити робочу групу між Мінекономіки та «Укроліяпром» щодо збільшення експортного мита на вивіз соняшника в ЄС. Розкажіть більш детально, чому в країні можуть виникнути проблеми з роботою ОЕЗів, якщо ми і далі будемо активно експортувати соняшник?
Степан Капшук: В цьому році під соняшник було закладено площ на 2 млн га менше, ніж минулого. Воно і зрозуміло — війна в країні. Погодні умови теж були не на нашій стороні. За прогнозами Мінагрополітики, цьогорічний врожай буде на рівні 9,4 млн т (на 7,0 млн т менше урожаю 2021 р.). Додаємо ще перехідні залишки — приблизно 2,6 млн т. Але наші переробні потужності, навіть в умовах війни, оцінюються (з урахуванням олійниць) у 15-16 млн т на рік. І переробні заводи, багато з яких були вимушені з 24 лютого простоювати, вже відновлюють роботу.
Тож, що маємо? Соняшнику не вистачить, щоб завантажити вітчизняні ОЕЗи. А ми тим часом активно експортуємо соняшник. За 10 місяців цього року відправили 2,07 млн т соняшнику, причому 77% з цього об’єму — до країн ЄС. Найбільшими імпортерами за цей період стали Болгарія, яка закупила понад 800 тис. т соняшника, та Румунія — близько 400,0 тис. т. У жовтні почали купувати нашу олійну навіть Франція і Іспанія.
За різними оцінками, експорт насіння соняшнику до кінця 2022 року перевищить 2,6 -2,7 млн т. Таке нарощування експорту насіння соняшнику до країн ЄС стимулюється невикористанням наданих Україні можливостей запровадження додаткового збору при експорті даної сировини в обсягах понад 100 тис. т.
Latifundist.com: Тоді виникає питання, скільки ОЕЗів запустилося і яка потужність переробки зараз?
Степан Капшук: У вересні-жовтні 2022/23 МР ми відправили на експорт понад 960 тис. т олії соняшникової (+35% до відповідного періоду 2021/22МР) і понад 740 тис. т шроту (+ 29% до відповідного періоду 2021/22 МР). Тобто ОЕЗи вже увійшли в режим переробки більше 1 млн т соняшнику на місяць (опитані Latifundist.com уточнюють: це не значить, що перероблено 1 млн т в місяць, мова про відвантаження того, що було на залишках в портах, складах, заводах — прим. ред).
Щодо їх кількості, то ніхто вам точної цифри не назве. З тих, які входять у нашу асоціацію, відновили роботу 30-35 заводів. Але це великі заводи, які входили у ТОП-45, що виробляють 90% продукції в Україні. Наразі не працюють частина заводів на Харківщині, завод у м. Сватове. Не відновили роботу і всі заводи в Херсонській області та частина в Запорізькій області.
На добу ми можемо переробляти 30-35 тис. т соняшнику, але потужностей в нас удвічі більше (опитані Latifundist.com учасники ринку говорять, що потужності не завантажені не через дефіцит сировини, а через обмеженість можливостей по вивозу шроту та олії, а зараз ще й через перебої з електроенергією — прим. ред). Тому наша задача номер один — донести до уряду, що потрібно застосовувати додатковий збір при експорті соняшника до Європи.
Насправді, коли ви подивитеся в Угоду про асоціацію з ЄС, зокрема, Положення ст. 31 Розділу IV та Додатку 1-D, де міститься графік скасування експортних мит, то побачите, що там передбачений 10-річний перехідний період. Якщо експорт перевищує 100 тис. т, то застосовується додатковий збір. Але процедура так прописана, що потрібно проводити консультації, як її здійснити.
Під час наради у Першого віце-прем'єр-міністра України — Міністра економіки України Юлії Свириденко я зауважив, що ми не вимагаємо якісь нові експортні мита. Ми просто пропонуємо виконати умову, яка була підписана і діє на законодавчому рівні, так як угода ратифікована у Верховній Раді. Бо в минулому році експорт до ЄС був 170 тис. т. Ми підняли це питання на початку літа. Але потім почався новий сезон і ніхто більше соняшник не возив.
Latifundist.com: Тобто ви пропонуєте уряду, щоб була виконана умова, прописана в угоді про вільну торгівлю з ЄС: вивезли більше 100 тис. т соняшника, будь ласка, заплатіть додатковий митний збір?
Степан Капшук: Все правильно. Нещодавно я звертався з листом до Мінагрополітики з цього приводу. Мені дали відповідь, що зовнішньоекономічні питання у компетенції Мінекономіки. А Мінекономіки говорить, що виконує рішення Мінагрополітики. Якесь замкнене коло виходить.
У 2022 році для країн ЄС діє при експорті насіння соняшнику вивізне мито у розмірі 3,6% та додатковий збір у розмірі 6,4%. При експорті у березні-серпні 2022 року до країн ЄС 1,07 млн т насіння соняшнику (обсяги понад 100 тис. т) на суму понад $557 млн, бюджет недоотримав через незастосування додаткового збору понад $35 млн або 1,4 млрд грн. Це ті прямі податки, які повинен заплатити… Ні, не аграрій, а трейдер, який поставляє в ЄС зерно соняшника.
І тут мені скажуть: так ціни на зерно знизилися. Але ви не забувайте, що трейдер також має право на відшкодування ПДВ. Навіть, якщо б він сплатив додатковий збір 6,4%, він все рівно мав би перевагу над переробними заводами. Коли створювалося експортне мито, його задача була вирівняти умови для відправки на експорт і на переробку.
Всі звикли, що соняшник рентабельна культура. І дійсно, сьогодні він компенсує збитки по іншим культурам. Але я кажу трейдерам: «Вам є що возити: кукурудзу, пшеницю, сою, ріпак. Залиште соняшник в Україні».
Latifundist.com: В продовження теми про ціни, аграрії скажуть: а чому ми повинні продавати на ОЕЗи по нижчій ціні? В країні війна і ми теж ледь виживаємо.
Степан Капшук: Експортні ціни теж відрізняються. Іноді різниця на тонні перевищує $100. ОЕЗи платили більшу ціну тоді, коли не було експорту і була конкуренція. Як тільки почали експортувати — ціни почали знижуватися. Чому? Бо у світі соняшник головним чином переробляють всередині країни. У світі кожного року продавали на зовнішній ринок всього 3,5 млн т соняшнику. А Україна тільки за 10 місяців цього року вже експортувала понад 2 млн т.
Ми завжди були лідером по продажам олії. У деякі роки експорт олії соняшникової перевищував 6,5 млн т. У 2021 році поставили на зовнішні ринки 4,5 млн т. Сьогодні з деяких ринків нас витісняють росія, Аргентина та інші країни. Більшу ціну можуть заплатити ОЕЗи тільки в тому випадку, якщо ціна на олію буде високою. Сьогодні із заводу олію продають по $1-1,1 тис./т, а шрот по $140-190/т (опитані нами експерти говорять, що 4000-6000 грн/т з ПДВ — це ціна в грн на внутрішньому ринку, на експорт ціна шроту із заводу — 130-170 дол./т — прим.ред). Та й якісні показники по соняшнику в цьому році лишають бажати кращого.
Latifundist.com: Ви говорите, що ОЕЗи вже відійшли від шоку війни і вийшли на переробку 1 млн т соняшнику в місяць. Враховуючи, що і Європа закупила достатньо багато нашого соняшника, чи немає проблеми зі збутом олії?
Степан Капшук: А як її не може бути? Коли у нас країни ЄС купили 1,6 млн т соняшнику за десять місяців, а це близько 700-800 тис. т олії, то, звичайно, їх потреба в українській олії зменшиться.
Вартість переробки 1 т соняшника сьогодні складає $100 (опитані нами учасники ринку зазначають, що $100 — це ціна послуги переробки, в ній закладена хороша маржинальність ОЕЗу — так, ніби він сам продав готову продукцію та отримав краш-маржу. Натомість собівартість переробки — зазвичай близько 20 дол./т (при завантаженні заводу)).
Виходить, що майже $160 млн доданої вартості ми віддаємо іншим країнам, а наші заводи повинні простоювати. Що таке працюючий завод? Це додаткові робочі місця, це додана вартість, яка залишається в країні, це податки і допомога армії
Latifundist.com: Навіть, якщо припустити, що «зернові коридори» закриються, ОЕЗи не будуть зупиняти роботу?
Степан Капшук: Якщо «зерновий коридор» буде — це добре. Якщо він закриється, заводи все рівно будуть працювати. Буде складніше, але вони вже пристосувалися. Навіть без «зернових коридорів» виходили на рівень 400 тис. л олії.
Latifundist.com: Станіслав Таршин заявляв, що Україні би слід скоротити експорт сирої соняшникової олії на користь переробленої. Ви погоджуєтесь з цією думкою?
Степан Капшук: Це моя мрія, якщо говорити відверто. Завантажити фасованою продукцією Панамакс. Є різниця — 40 тис. т олії і 40 млн пляшок? Тільки зараз це не на часі. І сьогодні ми не зменшуємо, а навпаки, збільшуємо експорт фасованої рафінованої дезодорованої олії. Чому? У нас якісний продукт. Навіть якщо хтось і робить рафінацію за кордоном — по якості вона дуже далека від української. Свого часу окремі китайські компанії дозволяли зображувати на етикетці емблему «Укроліяпром», щоб споживачу було зрозуміло, що олія дійсно з України.
Думку Станіслава Таршина я підтримую, бо це додатковий заробіток. Але, на жаль, поки це не на часі. Сьогодні через дорогий газ і віялові відключення дуже проблематично проводити повний 7-ступеневий цикл очистки олії. Це дорого. Дезодорація та фасування потребують додаткових $250 затрат. Тому в основному заводи роблять рафінацію і відправляють за кордон, де вже продукт доводять до готового споживання.
Latifundist.com: У світлі останніх подій не можемо не запитати про те, як віялові відключенням впливають на роботу ОЕЗів?
Степан Капшук: Енергетична незалежність ОЕЗів — це майбутнє, над яким ми повинні працювати. Початок вже покладено. Ми маємо дешеве лушпиння, з якого виробляємо пар. На трьох заводах встановлені турбіни, які виробляють електроенергію. Це когенерація.
Чому більшість заводів у це не пішли? Бо для переробки 1 т соняшнику потрібно 60 кВт електроенергії. Кожен сідав і рахував, які інвестиції потрібні і коли вони окупляться. Та й не так просто отримати дозвіл на це.
А щодо віялових відключень, то вони впливають на всіх учасників ринку. Заводи трохи зменшують переробку, але працюють. Всі оснащені генераторами. Крім того, звертався особисто в уряд, щоб підприємства критичної інфраструктури, в тому числі харчової промисловості, по можливості не відключали.
Костянтин Ткаченко, Наталія Родак Latifundist.com
