В’ячеслав Петрище: Можу позаздрити угорським та румунським заводам — вони успішно працюють на українському соняшнику

В’ячеслав Петрище, голова групи «Олсідз»
Джерело фото: Latifundist.com

Голова групи «Олсідз» В’ячеслав Петрище про роботу «зернового коридору» і несправедливе розподілення квот терміналів, демередж на олію та шрот, втрату ринків Китаю та Індії, тіньовий ринок насіння соняшнику та чому змушений був зупинити роботу ОЕЗу в порту Південний.

Підтримайте наші агромедіа

Будь-яка сума допоможе працювати на інформаційному аграрному фронті для вас

Latifundist.com: Нещодавно ви опублікували у Фейсбук емоційний пост про несправедливе розподілення квот терміналів (кількості суднозаходів, які обслуговуватиме кожен оператор — прим. ред.). Зокрема, ви наводите список терміналів, які отримали квоти від АМПУ, серед яких є «Одеський припортовий завод», який за вашими словами «стоїть і своєю прямою діяльністю не займається».

В’ячеслав Петрище: «Одеський припортовий завод» ніколи не займався перевалкою сільгосппродукції. Це не його профіль, але сьогодні він має на це квоту. Скажу чесно, я не знаю, що він там перевалює і на яких потужностях.

Об’єктивно: росіяни блокують «зерновий коридор» і він працює погано. Але у той же час ми вставляємо палиці в колеса своїм же експортерам, переробникам та терміналам. Я завжди був, є і буду прихильником ринкових відносин і рівного доступу до інфраструктури всім. Неважливо, де ти знаходишся — в 30 км від порту, чи в самому порту. Мені все одно, в який порт йдуть кораблі. Адже АМПУ мотивувала введення цих квот тим, що начебто багато суден йде в Чорноморськ, а мало — в Одесу. Або багато у Південний і мало в Чорноморськ.

Моя позиція: якщо в Південному є дійсно ефективні термінали, які дозволяють швидко завантажувати продукцію (що в наших реаліях дуже важливо), зберігати її якість — клієнти саме туди і тягнуться. І дійсно, зараз в Південному фрахтується багато суден. Це нормальне явище. Кожен шукає, де йому ефективніше працювати, от і все.

Натомість, що нам пропонує АМПУ? Он є сарай з двома лопатами та бульдозером. Там теж вміють завантажувати агропродукцію на судна і дуже хочуть це робити. Правда, вантажать 1 тис. т на добу. Тому судно, яке зайде туди, буде місяць завантажуватися. Але у клієнта немає вибору — він має платити «дурні» гроші і місяць стояти біля причалу. Ось така правда життя.

Latifundist.com: Я правильно розумію, що клієнт піде до такого псевдотерміналу саме через те, що він має квоту?

В’ячеслав Петрище: Звісно, клієнт може піти до мене, але у мене немає квоти. Мене просто ігнорують. А у того терміналу з лопатою та бульдозером є квота. Що в такому разі може зробити клієнт? Або місяць вантажити продукцію на своє судно, або викупити у нього квоту і перешвартувати судно до більш ефективного причалу в рамках акваторії одного порту. На крайній випадок, з порту в порт перегнати. Але це теж маніпуляція. Я навіть не хочу нікого обвинувачувати. Люди крутяться, як можуть. Їм дали квоту — Чорноморськ. Вони відправляють туди судно, а потім переганяють в Південний. 

Latifundist.com: Чому «Олсідз», як портовому оператору, не дають квоти? Заступник міністра інфраструктури Юрій Васьков в інтерв’ю Latifundist.com говорив, що останнім часом російська сторона майже не погоджує проведення інспекцій суден, які прямують до порту Південний. Ви ж вбачаєте упереджене ставлення і з української сторони.

В’ячеслав Петрище: росіяни дійсно сьогодні блокують роботу всіх портів Великої Одеси, особливо Південного. По причинам їм відомим. І є друга сторона медалі — наявність квот і неправильне їх розподілення. Тому робота «Олсідз» заблокована. Нас просто ігнорують і не включають ні в які списки. Ми змушені зупини роботу заводу через відсутність місць зберігання та відвантаження готової продукції. 500 робітників пішли у неоплачувані відпустки.

Latifundist.com: Як розумію, зараз від квотого принципу відмовилися, працює режим живої черги. Для вас же це більш прогнозована історія?

В’ячеслав Петрище: Елементарна математика. Я бізнесмен, мені потрібно зафрахтувати судно в портах Великої Одеси, неважливо в якому. Що я роблю? Дивлюся на пропускну спроможність Босфору. У черзі там стоїть зазвичай 120 суден. В день пропускають три судна.  Я 120 ділю на три і отримую 40 днів. Тобто моє судно буде там стояти як мінімум 40 днів. Потім я рахую, на які демереджі потрапляю і приймаю для себе рішення: окей, я беру це судно. 

Я чекаю 40 днів на вхід у «зерновому коридорі», завантажуюся на тому терміналі, який для мене найбільш ефективний, бо там на завантаження піде два дні, а не ще 40 днів. Або мені це не цікаво і я закриваю термінал та завод. Як варіант: починаю возити через Рені та Ізмаїл, або вантажу контейнери і везу у Гданськ. Ви розумієте? Це питання математики і економіки. Я більше зароблю чи більше втрачу? А коли я не маю уявлення, чи зайде моє судно, чи буде три місяці стояти…

Latifundist.com: Скільки зараз ваших суден очікують на вхід?

В’ячеслав Петрище: Два.

Latifundist.com: Якого об’єму?

В’ячеслав Петрище: На 35 тис. т олії та 65 тис. т. шроту.

Latifundist.com: Який по олії демередж?

В’ячеслав Петрище: Слушне питання. На сьогоднішній день демередж на судні, яке йде завантажуватися олією, складає $1,5/т на добу. Тобто судно, яке стоїть місяць, втрачає $50 на тонні. І це тільки на вході у «зерновий коридор», а ще ж потрібно вийти.

У той же час демердж балкера з зерновими чи шротом складає 30-40 центів на добу. Тобто на місяць $12-15/т.

Latifundist.com: Тобто простій танкера з олією в три-чотири рази вищий аніж балкера з зерном. 

В’ячеслав Петрище: Саме тому ми хочемо самостійно регулювати черговість заходу суден. 

При цьому звертаємо увагу влади на те, що, по-перше, ми працюємо з вантажами з доданою вартістю. По-друге, ми створюємо робочі місця в Україні. По-третє, наш завод забезпечує повернення валютної виручки в Україну. 

Тому, якщо нам потрібно підтримувати економіку і промисловість, то потрібно зробити бізнесу трохи привілейовані умови, щоб танкери і балкери під завантаження шротом заходили з більшою регулярністю.

Latifundist.com: До речі, а як ситуація з нашими традиційними імпортними ринками по олії — Індією, Китаєм? Ми ще до повномасштабного вторгнення конкурували за них з росіянами.   

В’ячеслав Петрище: От ми пишаємося тим, що разом із західними партнерами зуміли витіснити росію з газом з європейського ринку. По суті, для неї це втрата найбільшого ринку. Але водночас росіяни витісняють нас з індійського та китайського ринків. Зараз продати туди нашу українську олію майже неможливо. Там просто засилля російських компаній. Чому? Бо ми створили цю нішу і попит впродовж 20 років і хтось їх має заповнювати. І якщо ми не поставляємо, цілком логічно, що їх заповнює хтось інший. І це у першу чергу роблять наші вороги. Тобто здаємо позиції без бою. 

Latifundist.com: Як гадаєте, це продовження геополітичної історії: зближення росії з Китаєм та Індією?

В’ячеслав Петрище: По-перше, я не бачу на сьогоднішній день зближення Індії та Китаю з росією. А особливо після того, як ці дві країни нещодавно проголосували на Генеральній асамблеї ООН за резолюцію, яка містить жорсткі формулювання щодо росії через її вторгнення в Україну. По-друге, це просто бізнес: ніша має заповнюватися. На цих ринках також є олія з Бразилії, Аргентини.

Так, ще до повномасштабного вторгнення на цих ринках було засилля нашої олії, бо ми могли швидко вантажити і давати великий фрахт. росія в цьому плані була лідером на середземноморських ринках, зокрема, продавала в Єгипет на Ближній Схід. Наприклад, їй стовідсотково належав ринок Сирії. Зараз вона полізла на наші ринки. Тому ми змушені займати її ринки, крім Сирії, звісно. Відправляти з мілководних портів на Туреччину та Єгипет.

Latifundist.com: У випадку з «Олсідз» економіка через західний кордон не рахується?

В’ячеслав Петрище: Візьмемо для прикладу завод, який працює в Ніжині, і наш. Ми купуємо насіння по всій Україні і доставляємо його до Одеси. Насіння, яке коштує у нас 15 тис грн/т, в Ніжині коштує 13 тис. грн/т, тобто мінус доставка. Далі з Ніжина компанія везе в Польщу. Але у нас вже на $60-70/т сировина дорожче. І нам після цього ще й готову продукцію в Польщу везти? Ну економіка не працює так. Ми не заробляємо $200/т. Заробітки такі, щоб вижити.

Latifundist.com: Давайте перейдемо до вашого заводу. Чи правильно розумію, що він зараз простоює?

В’ячеслав Петрище: У нас повний термінал олії і повні силоси шроту. Тому і простоюєм.

Latifundist.com: Чув, що ви інвестуєте у будівництво нового сховища для шроту.

В’ячеслав Петрище: От саме через це і інвестую. До повномасштабного вторгнення більшу частину шроту ми вантажили контейнерами в Китай. І я дякую за це нашим сусідам ТІС, Maersk, які надавали гарний фрахт. Ми були номером один по імпорту в Китай шроту в контейнерах.

Сьогодні контейнери в тих об’ємах, які були раніше, не працюють. Ми змушені перейти на відвантаження балкерами 65 тис. т. А цей вантаж потрібно десь накопичувати. Для цього ми його розвозили по всіх елеваторах та складах, які знайшли недалеко від Південного. Це недешеве задоволення, скажу я вам. Тому і вирішили будувати своє сховище на 55 тис. т, щоб накопичувати на один балкер. Але ж знову: я не можу вічно накопичувати, потрібно, щоб цей шрот забирали у мене.

Latifundist.com: Цікаво, яка зараз маржа переробки насіння соняшника? Бо виглядає, що тут цікава економіка, адже сировина дешева, а конкуренція знизилась. 

В’ячеслав Петрище: Ну по-перше, ніхто не відмінив експортний ринок, від якого ми залежимо. Я ж вам розповів, як сьогодні розраховується фрахт. По-друге, зверніть увагу, що за останні 2 місяці ціна на соняшникову олію впала у світі на $200/т. На шрот приблизно на $60-70/т. Коли я ще місяць тому фрахтував судно, то розраховував, що продам свій вантаж. А зараз я гадаю: чи зможу виконати цей контракт? Зайде судно? Чи потім вийде? Тому з такою логістикою переробка сьогодні збиткова.

У ОЕЗів сьогодні декілька проблем. Перша — купити сировину. Окей, знайшли кошти і купили. Друга — продати олію та шрот. Хедж взагалі не працює. Ти починаєш продавати і фіксувати свою маржу, тут тобі блокують судна і ти не можеш виконати контракти, які уклав два місяці тому по форвардах на $200/т дорожче. То про який прибуток йде мова, коли покупець каже, сьогодні травень, тому ціна на $200/т дешевше?

 Latifundist.com: Ваш завод може працювати і з ріпаком. Яка тут історія?

В’ячеслав Петрище: Весь ріпак поїхав у Польщу ще у жовтні минулого року. Ми його навіть не встигли помацати. Почнеться збір нового врожаю, то ми в принципі готові працювати. Але з такою логістикою я завод запускати не буду. Мені дешевше відправити людей у безоплатні відпустки. Але є одне але… Вони знайдуть іншу роботу десь у Західній Європі. Потім спробуй збери спеціалістів і запусти завод, адже виїжджають і знаходять нову роботу найкращі співробітники.

Latifundist.com: Чи рахується у вашому випадку логістика через порти Дунаю?

В’ячеслав Петрище: Те саме, що працювати через Польщу. У мене дві операції. Я купив насіння, переробив і потім відвіз в Рені чи Ізмаїл. Тобто моя олія відразу стає дорожчою на вартість цього транспорту. Сьогодні від мене вивезти олію в Ізмаїл коштує $42. Недешева історія. По шроту навіть коментувати не хочу. Я просто вже не знаю, де мені його зберігати.

Latifundist.com: Не секрет, що ще до повномасштабного вторгнення досить значна частка ринку насіння соняшнику була в тіні.

В’ячеслав Петрище: Це дійсно так.

Latifundist.com: Через різницю між ринковим і офіційним курсом, видається, що його частка ще зросла. Яку частку зараз становить тіньовий ринок?

В’ячеслав Петрище: Приблизно 70-80%. Я в цю цифру не хочу вірити, але це дійсно так. Пояснення просте. Західні банки не фінансують ні українських переробників, ні фермерів. Українські банки і поготів це не роблять. Де брати у такому разі обігові кошти? Ми ще якось крутимося на своїх власних запасах. І інші великі компанії теж. Але ж в основі будь-якої економіки не великий бізнес, а середній і малий. А у нас як виходить? Великий справляється, та він же не основний. Тому і кажу, що 70-80% бізнесу — це чорний ринок. Хоча ці підприємці і раді були б продавати в білу, але не вистачає обігового капіталу.

Latifundist.com: Раз ви вже згадали про фінансування, чи готові європейські акціонери «Олсідз» інвестувати в компанію в умовах війни?

В’ячеслав Петрище: Разом з нашими акціонерами ми прийняли рішення докапіталізувати компанію. Вже залучили новий капітал. На жаль, західні банки поки не готові фінансувати, а тим більше інвестувати в Україну. Можу тільки сказати, що ми працюємо з деякими європейськими і американськими фінансовими інститутами і є великі шанси, що все ж отримаємо фінансування. Але все залежить, чи працюватиме зерновий коридор. Бо якщо продовжуватиметься блокування, по ці кошти можна забути.

Latifundist.com: Ваш прогноз, що чекає олійно-жирову галузь України в цьому сезоні? Вже очевидно, що проблем із сировиною точно не буде, у світлі того, що аграрії збільшують площі під соняшником.

В’ячеслав Петрище: Так, фермери сіють багато соняшника, але до врожаю ще потрібно дожити. Дай Бог, щоб все було добре. Можу вчергове позаздрити європейським заводам, і в першу чергу угорським та румунським — у них буде багато дешевої сировини і вони зможуть працювати з доволі гарною маржою. Зараз поляки, угорці та румуни дозволили транзит української агропродукції. А це означає, що вони включать переробку для поклажедавців, щоб українські компанії могли заходити і в них переробляти своє насіння. Далі вже готову продукцію вивозити через польські і румунські порти. Тобто додану вартість будемо лишати у сусідів, а потім у них просити позики для підтримки держави.

Нашій промисловості бажаю просто вижити. Бо якщо країна не буде сприяти експорту готової продукції з високою доданою вартістю, то нас чекають важкі часи. Насправді фермеру теж невигідно возити насіння аж в Польщу, і робить він це через безвихідну ситуацію. Він більший дохід отримує, якщо здає всередині країни. А не може тут продати, бо я не купую.

Latifundist.com: На вашу думку, як зміниться галузь після перемоги?

В’ячеслав Петрище: Дай Бог, щоб вона закінчилася і ми до неї дожили. Сили нашим ЗСУ. Взагалі я по життю оптиміст. Тому вірю, що нас чекає великий інвестиційний бум. Маю надію, що влада до цього часу зрозуміє, що тільки індустріальна країна може бути розвиненою та високоефективною. Я не знаю у світі жодної країни, яка є виключно аграрною і процвітає. Якщо так буде продовжуватися, то мені шкода цю країну. На одній кукурудзі та на її експорті країна точно не виживе.

Тому маю надію, що в Україні збільшиться кількість переробних підприємств. А куди потім відправляти ту продукцію — не проблема, ринків достатньо. І досвід з соняшником це довів.

Latifundist.com: Хочеться вірити, що після перемоги відновимо галузь. 

В’ячеслав Петрище: Це просто моя рекомендація для влади: звернути увагу на високу додану вартість. Я ж прошу не тільки за себе. В Південному та Чорноморську чотири переробні заводи, які опинилися в капкані. Їм діватися нікуди: або вони вантажать, або стоять.

Ситуація дійшла абсурду, коли цілий термінал і завод практично відключили від експорту. Я не виключаю, що це все ж таки помилка планування і вважаю, що мудрість будь-якої дорослої людини полягає у здатності проаналізувати свої дії, зрозуміти що помилився (ми не Боги, нам усім властиво помилятися), і цю помилку виправити. І як тільки це буде виправлено, я особисто перепрошу, якщо випадково когось образив. 

Костянтин Ткаченко, Наталія Родак, Latifundist.com