Анатолій Чернявський: Минулоріч аграрії користувалися бюджетними добривами. Зараз в пріоритеті знову якість та результат

Анатолій Чернявський, фінансовий директор, співзасновник «Науково-виробнича компанія КВАДРАТ»
Джерело фото: Facebook: https://www.facebook.com/chernavskij

У другій частині інтерв'ю із співвласником і керівником НВК «Квадрат» Анатолієм Чернявським ми поруч з реаліями і нюансами бізнесу поговорили про життя в широкому розумінні — від мотивів для зміни крісла керівника підприємства на військовий побут до захоплень, родинних цінностей і бойових трофеїв. Тим більше, що як з’ясувалося, Анатолій не тільки агробізнесмен і військовий в одному обличчі, а ще й завзятий байкер, і волонтер, і оптиміст, і просто щаслива людина.

Latifundist.com: Весною ви відкрили у Вінниці завод з виробництва рідких стартових добрив. Це розширення, а не релокація? 

Анатолій Чернявський: Безумовно, це розширення бізнесу, хоча й зумовлене об’єктивними обставинами.

Насправді, бойові дії були для нас другорядним питанням. А головне — це логістика, яка на харківському напрямку досі дуже вартісна. У цьому сенсі в розміщенні нового заводу у Вінниці є принципова перевага — географічне розташування.

Latifundist.com: Харківські аграрії нарікають, що логістика з області зʼїдає весь дохід. Навіть, якщо вирощують високомаржинальні культури. 

Анатолій Чернявський: Справа не тільки у вартості. Зараз склалася така ситуація, що навіть вантажівку до Харкова знайти складно. Часто це логістика в один бік. Фура може приїхати до Харкова, розвантажитися, а потім два-три дні простоювати в пошуках вантажу в зворотній бік. Є навіть випадки, коли порожня фура з Харкова приїжджає в Дніпро, там навантажується і лише після цього повертається до відправника.

Тобто Харківщина сьогодні, на жаль, тупиковий напрямок. Необхідно докласти багато зусиль, щоб регіон задихав на повні груди. І бізнесу це стосується насамперед.

Антиматематика: хто економить тисячі, втрачає мільйони

Latifundist.com: Звідси питання. З одного боку, в нас в країні начебто значне скорочення внесення добрив і вбивча логістика на Харківщині. А з іншого — ви майже на 40% розширяєте виробничий майданчик. У чому логіка? З точки зору логістики все зрозуміло. А з точки зору нарощування обсягів виробництва — хто буде їх споживати?

Анатолій Чернявський: Насправді, у більшості аграрії вносять добрива. І зараз ми спостерігаємо таку тенденцію: ті, хто в минулому році перейшов на більш дешеві добрива, повертаються до нашого продукту, тому що він їх влаштовує. Вони розуміють, що економія, якої вони досягли на вартості добрив, і розмір додаткового прибутку, який вони не отримали через економію на якісних добривах — це неспівставні речі.

Як розповів мені представник одного з наших партнерів-холдингів, завдяки придбанню більш дешевих аналогів компанія в минулому сезоні витратила на $400 тис. менше, ніж раніше. Великі гроші. Але на таку врожайність, як з нашими добривами, вона не вийшла. Недоотриманий прибуток, за розрахунками, склав $2,4-2,5 млн. Мінусуємо $400 тис. зекономлених коштів. Все одно вражаюча картина — мінус $2 млн прибутку.

Це дуже проста й наочна арифметика, яка зрозуміла кожному аграрію. Тому люди повертаються до повноцінного агрономічного циклу. 

Latifundist.com: А легко було знайти команду для нового заводу?

Анатолій Чернявський: Команду у всі часи формувати дуже складно, тому що це основа будь-якого бізнесу. Який би в тебе не був золотий продукт, якщо немає команди, ти залишишся з ним сам на сам.

Latifundist.com: Будь-який бізнес — це завжди команда однодумців. Півтора року назад ви пішли на війну, а як пережив ці часи колектив вашого підприємства? Працівники «Квадрату» теж воюють?

Анатолій Чернявський. На жаль, троє наших співробітників на війні загинули, ще кілька отримали поранення. Є хлопці, які продовжують служити. Звісно, компанія продовжує їм виплачувати зарплату. І чим можемо — допомагаємо: якщо потрібен бронежилет, каска, прилад нічного бачення, аптечка й таке інше.

Перший наш співробітник загинув на другий день війни, 25 лютого. Він був офіцером запасу, командиром мінометного розрахунку. Загинув, а тіло його змогли доставити додому лише за місяць. Це було дуже важко: коли приїжджаєш до дружини або мами загиблого співробітника, і необхідно щось сказати. Що ти їм скажеш? Слова тут безсилі. 

Водночас за півтора року був і випадок, який я вважаю, мабуть, найщасливішим. Цьогоріч у січні один наш співробітник, якого теж призвали, потрапив у полон. І десь за місяць нам вдалося його витягнути звідти. Зараз він продовжує служити.

Якщо завтра Перемога — післязавтра в агро

Latifundist.com: Не плануєте остаточно перекваліфікуватись, залишитись в армії після війни?

Анатолій Чернявський: Ні. Я себе в армії зовсім не бачу. Умовно, якщо завтра прийде Перемога, післязавтра я із задоволенням зніму із себе військову форму.

По-перше, це все ж таки не моє. А по-друге, коли ти знаходишся в середині всього цього, то бачиш всі недоліки та зловживання, від яких іноді просто опускаються руки. І думаєш: «Як так? Ми вкладаємо власні кошти, щоб допомогли, а хтось на цьому заробляє». 

Епічне весілля — це доля

Latifundist.com: Як в одній людині може поєднуватись бізнес-мислення і думки про якісь операційні процеси з мілітарною діяльністю? Умовно, вам тільки подзвонили і сказали: «Пересуваємось на Запорізький напрямок», — а тут новий дзвінок: «А яка у вас знижка на добрива?».

 Анатолій Чернявський. І війна, і бізнес — це різні сторони нашого життя. І переключатися між ними, насправді, не важко. Наприклад, якщо під час підготовки інтерв’ю вам зателефонує дівчина і запропонує ввечері сходити в кіно чи театр, важко вам буде переключитись? Думаю, що ні.

Просто у війни своя специфіка. Ти не завжди можеш відповісти, перетелефонувати можеш через 2-3 дні. Але до цього звикаєш. 

Latifundist.com: До речі, про жінок. Три роки тому ви були серед героїв нашого матеріалу «Перший хлопець на селі», а недавно одружилися, з чим вас вітаємо. Як це, одружитися під час війни?

Анатолій Чернявський: Як би там не було — життя продовжується. Так склалося, були знайомі давно, а розгледіли один одного тільки зараз. Так стали зірки. Чому б ні?

Latifundist.com: Ми бачили епічні кадри розпису. Ваша наречена не мала шансів сказати «Ні».

Анатолій Чернявський: Дуже смішно вийшло. Це був стовідсотковий експромт. Коли тоді ще моя наречена відповідала на питання, чи погоджується вона на реєстрацію шлюбу, у мене в руках з’явився пістолет. Але як так вийшло, сам не розумію. Одне слово — військовий. Всіх розвеселило.

Про що не мріє ФСБ: «Каратель» для нарізки ковбаси

Latifundist.com: А ще ми знаємо, що у вас є не тільки пістолет, а й трофейний ніж.

Анатолій Чернявський: Трофейний ніж є. Він став моїм під час боїв у Харківській області. Як потім з'ясувалося, це ніж серії «Каратель», який знаходиться на озброєнні спецназу ФСБ. Але тому спецназівцю він вже не знадобиться.

Раніше я носив його із собою, причепленим до рюкзака. А потім якось у Києві мене попросили його прибрати, оскільки цивільні нервують, коли бачать військового зі зброєю. Тому що для багатьох у сприйнятті війна вже скінчилася.

Latifundist.com: До чого не можна звикнути на війні?

Анатолій Чернявський. Звикнути можна майже до всього. Так склалося, що досвід участі безпосередньо в бойових діях у мене невеликий. Але я бачу, що хлопці, які пройшли через запеклі бої, стикаються з великим емоційним вигоранням. Спочатку вони радіють тому, що знищили ворога. Потім відчувають лють до тих, хто прийшов зі зброєю на нашу землю. А потім виникає якась апатія. І вже мало на що звертаєш увагу, все проходить фоном.

У мирному житті кожна смерть — шок і трагедія. На війні, на жаль, інші правила.

Заради чого гинуть наші хлопці

Latifundist.com: У перший день після нашої Перемоги що зробите?

Анатолій Чернявський: Відсвяткую, звичайно. Інше питання, що розуміти під Перемогою і як вона буде виглядати? Зараз багато хто ставить собі ці питання. На жаль, чіткої відповіді немає і в мене. Умовно, завтра ми вийдемо на кордон 1991 року, звільнимо Крим, Донецьк і Луганськ. Що далі? І головне — як сприймуть це самі жителі визволених територій?

З іншого боку, неможливо безкінечно очікувати на перемогу. Будь-які емоції із часом притупляються. У цій ситуації важливо продовжити займатися своєю справою. Робити те, що можеш. 

Latifundist.com: Свою персональну війну ви починали з волонтерства, продовжуєте займатися цією справою?

Анатолій Чернявський: Я ще в 2014 році дотримувався думки, що передусім допомагати потрібно тим, хто цього потребує найбільше. На жаль, гроші коли-небудь закінчуються. Як сили та інші речі. І це необхідно враховувати.

Ми, наприклад, цього року вже сформували 3 тисячі аптечок першої допомоги для військових. Раніше ліками вони наповнювалися переважно завдяки гуманітарній допомозі. А сьогодні ми практично все закуповуємо за власний кошт. При цьому одна правильно сформована аптечка обходиться в 6,5-7,5 тис. грн. Тобто велика партія аптечок — це вже значні кошти. Але кожна з них — чиєсь врятоване життя.

Так само і БПЛА, які, на жаль, сьогодні є розхідним матеріалом. Так само — автомобілі. Останній автомобіль, який ми передали військовим, прожив всього два дні. Але життя людини врятував. Тобто свою місію виконав.

А взагалі, коли я до когось звертаюсь за допомогою, мені абсолютно неважлива сума — 50 грн або 50000 грн. Головне, щоб люди не забували, завдяки кому вони можуть ходити Хрещатиком у кафе й театри. Це нормально. Це те, заради чого наші хлопці гинуть на передовій. Але прохання — не забувати про це.

Байк — любов моя

Latifundist.com: А ви за чим найбільше сумуєте з мирного життя? Наскільки ми знаємо, ви, крім іншого, ще байкер. Була нагода під час відпустки хоч раз сісти на байк?

Анатолій Чернявський: Насправді, на байк я вперше сів в 40 років. Це було 10 років тому. Але відчуття досі, як у хлопчика, який вперше сів на велик. Це складно з чимось порівняти. Відчуття повної свободи. Просто інший світ. Де є тільки ти і вітер, ти і дорога, ти і твій сталевий кінь. Повний релакс.

Ну це все прелюдія. А фактично в 2022 році в мене зовсім не було можливості сісти на байк. А в цьогоріч це вдалося зробити один раз — коли я міняв акумулятор. Не витримав, сів — і поїхав.

Latifundist.com: Забули уточнили у вас одну деталь — який у вас позивний?

Анатолій Чернявський: Позивний у мене дуже несподіваний. «Квадрат». Що, мабуть, зайвий раз підтверджує, що бізнес і військова служба хоч і мають мало спільного, іноді перетинаються, оскільки є різними сторонами нашого життя.

Latifundist.com: Вдячні вам за цікаву та змістовну розмову.

Костянтин Ткаченко, Валентин Хорошун, Latifundist.com