Оксана Просоленко: Готуйтесь, що за два роки продаватимете кукурудзу без «скорочення СО2» з дисконтом
Регенеративне землеробство, вуглецевий слід, біорізноманіття — за останні два роки життя українського аграрія почало обростати новою лексикою. Скоро ці слова стануть буденністю, вважає агроконсультантка Оксана Просоленко. І справа не лише в євроінтеграції та зближенні з ЄС, де аграрії ще недавно протестували проти вилучення орних земель та заборони пестицидів.
Це світовий рух і Європа лише його частина. Наприклад, з наступного року великі компанії мусять подавати нефінансову звітність, де показувати скорочення парникових викидів. Якщо ви думаєте, що це стосується автогігантів чи металургів, то помиляєтесь. Це зачепить всіх — і агросектор, зокрема. Скорочувати викиди має не лише умовний Cargill чи ADM, а і їх ланцюжок постачальників, тобто український фермер. Міжнародні трейдери скоро будуть платити премію на тонні зерна за те, що ви, наприклад, відмовились від плуга. А вже за два роки без скорочення СО2 у вас купуватимуть кукурудзу з дисконтом, вважає консультантка.
Як світові кліматичні стратегії торкнуться українського аграрія з Полтавщини, що не так з «карбоновими проектами» та чи можна увійти в ЄС з «гібридною» кліматичною моделлю? Про все це та більше — в інтервʼю з Оксаною Просоленко.
Latifundist.com: Пʼять років тому ми писали матеріал про найбільш розорані країни світу. Тоді, за оцінками FAO, лідером антирейтингу була Україна. Свіжих даних я не зустрічав, але ясно, що ситуація не змінилась в сторону зменшення. Так ось розораність території України, а саме степу, називають однією з причин нинішніх аномальних температур. Припущення справедливі?
Оксана Просоленко: Однозначно справедливі. Степ є кліматичним запобіжником, буферною зоною, яка стримує кліматичні зміни. В Україні цілинний степ залишився лише в природоохоронних зонах та становить всього 1% від усієї площі України, а площа природних лук за останні десятиріччя скоротилась на 40%.
Однією з причин втрати та деградації оселищ на національному рівні є високий показник розораності, що в середньому становить 54% (у деяких областях — 70%), тоді як середній показник у європейських країнах — 30-35%. Розорюванням ми знищуємо і лісозахисні смуги, які теж є запобіжниками ерозійних процесів. Розорювати степ і думати, що це ніяк не вплине, як мінімум недалекоглядно.
Це уже впливає на всю Україну. Якщо не в світі, то в Європі точно, ми лідери за зростанням температурних режимів. Відбувається зсув кліматичних зон на північ, за різними оцінками, він складає 100-120 км. Степ піднімається вгору, Полісся зникає. Це все за якійсь 10 років. І зсув буде продовжуватися.
Latifundist.com: В цьому сенсі згадалась європейська політика «Зеленого курсу», яка передбачає виведення з обігу 5% орних земель. На початку року вона стала однією з причин, чому європейські фермери вийшли на вулиці.
Оксана Просоленко: Фермери були невдоволені, бо 5% — це великі цифри. Вони не розуміють, як їх монетизувати, бо виведені землі спрямовують під багаторічні трави, відновлення пасовищ і сіножатей. Бюрократичною мовою — це відновлення екосистем та окремих природних оселищ за рахунок збільшення буферних зон, яке спрямоване на відновлення деградованих екосистем. Фермери побачили прямі втрати і вийшли на вулиці.
Latifundist.com: Здається, після протестів цю опцію пом’якшили.
Оксана Просоленко: ЄС готовий десь піти на поступки, допомогти з точки зору прямих витрат. Але не готовий йти на відміну, спрощення або зміну кліматичних вимог. Зараз багато хто чекає нового парламенту, приходу правих партій, розраховують, що вони уповільнять впровадження цих стратегій. Але ні, цього не буде.
Latifundist.com: Чому?
Оксана Просоленко: Бо це взяті 27 європейськими країнами ЄС зобовʼязання у межах Паризької кліматичної угоди 2015 року, за якою не буде зміни кліматичного курсу. А всього цю угоду підписали більше 180 країн, в тому числі і Україна.
Місце України
Latifundist.com: Окей, давайте поговоримо про місце України в цих процесах. Наскільки нас торкаються ці політики, доки ми не в ЄС?
Оксана Просоленко: Напряму, бо ми системні учасники ланцюгів постачання продуктів рослинництва та тваринництва. Велика війна і підвищені запити щодо якості продукції з ЄС підняли проблему, але вона не нова. Натомість ми наче продовжуємо жити власним контекстом, кажемо, що це все неважливо. Але це історія не про післязавтра, а про сьогодні.
Latifundist.com: Видається, що це трохи штучне нагнітання. Ми ж спокійно до великої війни, та і зараз, з нормальною роботою чорноморських портів, поставляли зерно в Африку, Близький Схід, всіх задовольняла якість.
Оксана Просоленко: Повернусь до Паризької угоди, яку підписали та ратифікували не менше, ніж 195 країн світу. За нею, всі країни взяли зобов'язання скорочувати викиди парникових газів. Наприклад, в ЄС їх мають скоротити до 2035 року на 55%. До 2050 року — вийти в чистий нуль по всіх індустріях. А загальноприйнятий підхід чистого нуля — це не лише те, що ти сам генеруєш, а і те що ти купуєш по ланцюгах постачання (Scope 3). Твої контрагенти теж мають скорочувати викиди CO2. Тепер зрозуміле місце України?
Latifundist.com: Так, але у нас зараз війна. Аграрій думає не про 2035 рік, а про те, як вижити.
Оксана Просоленко: Політика не вступає в дію одномоментно в 2035 році, вона застосовується вже. По сої ми вже це бачимо. Наприклад, ви в курсі, що з 1 січня 2025 року в ЄС не можна поставляти сою, яловичину та вироби з деревини, якщо на ваших полях проводилось розліснення? Так ось це треба довести. Це вже реальний крок, який впливає на конкретний бізнес.
Latifundist.com: У нас лише почалися переговори по вступу в ЄС, має ж бути перехідний період.
Оксана Просоленко: Зобов'язання не просто скоротити, а вийти в чистий нуль по викидах — це Паризька угода, а не вимога ЄС. Не думайте, що це десь відбувається у вакуумі. Ми бачимо розбудову ринку на прикладі важких індустрій — виробництва бетону, металургії, хімічної галузі, які скорочують викиди. Біогазові проекти — це теж історія про скорочення СО2.
Тепер щодо ЄС. Одна з ключових історій в євроінтеграції аграрної політики — це участь в CAP (Спільна сільськогосподарська політика Європейського Союзу), яка кожні 5 років фіксує нові цілі. Минулого року почалась така пʼятирічка, в ній сильна складова кліматичних практик. Там зобов'язання фермерів зменшувати обробіток ґрунту, збільшувати площі під покривними культурами, управляти азотним живленням. Є питання, пов'язані з тваринництвом. На наступну п'ятирічку мова йде про посилення вимог щодо збереження біорізноманіття, відновлення екологічних оселищ. У серпні 2024 року в дію вступає Директива про відновлення природи (Nature Restoration Law) — одна з ключових ініціатив ЄС щодо збереження біорізноманіття, яка спрямована на відновлення деградованих екосистем та природних середовищ у всіх державах-членах ЄС.
Latifundist.com: А якщо простіше пояснити, до чого штовхають фермера?
Оксана Просоленко: До зміни управління землею, держава штовхає виходити за рамки поля. Ти маєш взяти відповідальність за те, що відбувається за контурами поля, наприклад, збільшувати кількість природних запилювачів, тих же бджіл. Для цього треба міняти підходи управління внесенням пестицидів, зменшувати їх кількість, застосовувати біопрепарати, трихограму.
«Переварити» Україну
Latifundist.com: Давайте пофантазуємо, чи може бути для України якась гібридна модель. Припустимо, ми далі поставляємо зерно на наші класичні ринки — в Африку, Азію, де менші вимоги, ніж в ЄС. Там ми працюємо, які і раніше. Хочеш поставляти в ЄС — виконуй їх вимоги.
Оксана Просоленко: Я думаю, що у нас у буде своя, індивідуальна роль. Інтегрувати такого кита складно, ти не можеш це зробити серійно. Та і європейці самі переживають, як «переварити» нас, бо ми дуже великі.
Кожна інтеграція — це окрема історія перехідного періоду та специфічних домовленостей. Але напіввагітними зайти в ЄС та «пропетляти» точно не вийде. Це інтеграція: ти або приймаєш правила, або ти поза грою.
Знову-таки Паризька угода нас наздожене, кліматичні вимоги торкнуться ланцюгів постачання. Чим скоріше адаптуємо наше бачення кліматичних стратегій, тим простіше адаптуватися під вимоги різних країн. Також це дає можливість зайти на преміальні ринки та брати участь у додатковій маржинальності в перехідному періоді.
Latifundist.com: Але ж ЄС досить неоднорідний і питанні ГМО (десь воно категорично заборонене у вирощуванні, десь частково дозволене), і в інших моментах. Європарламент забороняє певну діючу речовину, а потім на вимогу фермерів в якомусь кантоні чи воєводстві її дозволяють в межах «виключних зон», бо не можуть побороти умовного лускокрилого метелика. Потім дивишся на карту Європи, а вона всіяна цими зонами.
Оксана Просоленко: ЄС точно неоднорічний. Починаючи від країн сусідів, закінчуючи Францією, Німеччиною чи Нідерландами. Це різні світи, вони сформовані під впливом локальних культур. Фермерське лоббі там дуже сильне. І так, винятки, про які ви кажете, точно трапляються, по аналогії з дрібним шрифтом під контрактом.
Але це рух з кількох боків. І він точно не закінчується стінами Європарламенту. Тиск кліматичної політики глобальний, він відчувається на всіх рівнях.
Latifundist.com: Давайте конкретніше.
Оксана Просоленко: Ловіть приклад — з початку 2025 року компанії, у яких більше 500 працівників, товарообіг більше 50 млн дол або активів більше як на 20 млн дол, зобов'язані подавати нефінансову звітність, де великий блок присвячений аудиту викидів вуглецю. Бізнес має прописати стратегію, як вийти в чистий нуль і що для цього планує робити.
І ще раз — вийти в нуль не лише за рахунок власного виробництва, а і по всьому ланцюгу. А Україна ой як вбудована в цей світовий ланцюг виробництва і постачання. До нас прийдуть і постукають: скільки у вас викидів на тону і як збираєтесь їх скорочувати.
Latifundist.com: Ось чому такі гравці як Cargill йдуть в цю історію.
Оксана Просоленко: Так, їм треба в звітності показувати скорочення, а найбільше генерують викидів саме в ланцюгу постачання. Тому вони готові платити премію фермерам, що покращують стан ґрунту. Накопичення вуглецю у ґрунті (знаємо як карбон) — це одна з можливостей, як отримати одиниці скорочення і внести в звітність.
Інше питання, що порахувати «карбон» дуже важко, мало хто знає, як з цим працювати.
Карбонові нюанси
Latifundist.com: Але ж за два роки зʼявилось до пʼяти операторів на ринку вуглецю, та ж Agreena.
Оксана Просоленко: Я давно працюю з міжнародними неприбутковими організаціями і розумію їх логіку. Задача таких організацій — стимулювати реальні зміни, для цього вони висувають купу жорстких вимог до операторів ринку. Ти маєш запропонувати проект, який чітко слідуватиме їх критеріям. На цьому ринку багато випадків шахрайств, низькоякісних проектів, що відпочатку орієнтовані на доходи від вуглецевих кредитів, чи грінвошингу (введення споживача в оману щодо цілей організації або виробника в екологічності продукції або послуги — прим. ред).
Я давно працюю з міжнародними неприбутковими організаціями і розумію їх логіку. Задача таких організацій — стимулювати реальні зміни, для цього вони висувають купу жорстких вимог до операторів ринку.
Тому ви не можете прийти до фермера, що роками працює з no-till і сказати: «Ти ось підпиши з нами договір, нічого можеш не робити, а на виході ми дамо грошей за те, що ти секвестрував вуглець». Це не ок, бо нема фактичних змін. Просто через тебе хтось робить гроші.
Latifundist.com: Тобто частина проектів займаються подібною імітацією?
Оксана Просоленко: Не хочу говорити про персоналії, але я чітко бачу, що деякі з них точно не вписуються у вимоги тої ж Verra. Про що вона чітко каже у своїх висновках. Фермер має розвиватися, адаптуватися і нести зміни, а йому натомість пропонують гроші, а принципово мінятися не обовʼязково.
Latifundist.com: Ми писали матеріал про Agreena, де піднімали питання сертифікації. Що заважає продавати вуглецеві сертифікати, маючи ISO-14064-2:2019?
Оксана Просоленко: Ідея, що ISO і Verra «майже ідентичні» історії — дурниця. ISO — це загальна рамка, відповідно до якої проводиться моніторинг, інвентаризація парникових газів на підприємствах, описується як організувати проект по скороченню викидів і хто має здійснювати моніторинг. Він не адаптований до агро, це в цілому для всіх секторів. Verra, Golden Standard покладаються на ISO 14064 та GHG Protocol (методика та платформа корпоративного обліку та звітності щодо викидів парникових газів у світі), бо це база, але це не одне і теж саме.
Натомість у Verra лише в агро 5 методологій. Наприклад, методологія VM0042 — це Методика вдосконалення управління землями сільськогосподарського призначення. Ось вона охоплює орні землі, про що ми говорили на початку. Тобто каже, що ти маєш робити на орних землях, як обраховувати зміну вуглецю, як проводити моніторинг та як часто ходити в лабораторію зі зразками ґрунту. А головне: хто і як має верифікувати результати. Ця методика конкретно стосується регенеративних практик і більше нічого.
Latifundist.com: Agreena, E-Agronom і решта операторів активно просувають свої проекти, але ніхто з них не має верифікації Verra чи Gold Standard. Чи це окей? Здається, що має бути навпаки: отримав верифікований проект — тоді іди в ринок.
Оксана Просоленко: Це неминучий шлях, ти заходиш на ринок і паралельно проходиш верифікацію, бо маєш показати власнику стандарту (Verra чи будь-хто) проект на конкретних землях.
Взагалі це складна історія. Ми бачимо концентрацію нових проектів, які заходять на ринок. Перші два роки важкі для проектної діяльності. Тобі треба йти на довірі з фермером, щоб пройти валідацію, отримати фізичний продукт, який можна далі продавати. Хтось залучає гроші і вже виплачує фермеру. Інші кажуть, що давайте спільно пройдемо цей шлях і далі будуть виплати. А коли вже отримаєш верифікацію від власника стандарту, можна будувати різні стратегії: продавати сертифікати на споті, робити аналог форварда і т.д. Інше питання, коли ти не маєш верифікації і робиш передоплати фермерам, які ще нічого не зробили — це історія сумнівна.
Latifundist.com: А взагалі це реально — поміряти скорочення карбонового сліду в ґрунті?
Оксана Просоленко: Це складно. Ґрунт — це резервуар, він може уловлювати, утримувати та накопичувати СО2. Цей показник потрібно заміряти на старті проектної діяльності, а далі з допомогою спеціальних моделей розрахувати, як можна зменшити СО2. Але це умовний показник. На нього впливає клімат, якість та склад ґрунтів, ці параметри можуть проявитися через деякий час.
Європейська рекомендація каже, що аналіз ґрунту немає сенсу робити частіше, ніж раз на 4 роки. Ти приходиш через 4-5 років, а він тобі не показує накопичення гумусу, а навпаки — втрату. Ти йдеш і калібруєш модель обрахунку. Тому це дуже великий ризик — платити за те, що у майбутньому не зможеш підтвердити.
Latifundist.com: Чув, що ви з командою теж збираєтесь створити «карбоновий проект». Це правда?
Оксана Просоленко: Так, розробляємо Програму «Ініціатива «Жива Земля». Але ми не позиціонуємо себе як суто учасник карбонового ринку. Наш проект фокусує увагу не лише на вуглець, він орієнтується на впровадження регенеративних агропрактик.
Сильний фокус на збереженні біорізноманіття, agroforestry (система управління землекористуванням, яка об’єднує лісове господарство з посівами або пасовищами), управлінні вологою в ґрунті, роботі з ґрунтовою ерозією. Фактично це проектна діяльність по відновленню родючості ґрунту, а не лише запровадження кліматичного землеробства. Одним з інструментів фінансування проектної діяльності мають бути карбонові гроші.
Latifundist.com: А хто буде купувати одиниці скорочення?
Оксана Просоленко: Загалом я бачу перспективу працювати з ланцюгами постачання і виробниками, а не з фінансовим сектором, наприклад, тими ж банками.
Фудсектор більше зацікавлений купувати цільові одиниці скорочення СО2. Це переробники, виробники кормів, міжнародні трейдери, які з 2025 року будуть звітувати по нефінансовій частині і показувати проектну діяльність по ланцюгах постачання. Фактично це проекти Scope 3.
Хочеш премію на тонні — скорочуй СО2
Latifundist.com: Згаданий Cargill платитиме премію фермеру, якщо той скорочуватиме СО2. Такі премії — це довготривала перспектива чи ні?
Оксана Просоленко: На мою думку, за два-три роки виростити і продати кукурудзу без «одиниць скорочення СО2» вже буде неможливо. Я загалом оцінюю, що ми маємо вікно можливостей десь на пʼять років, коли нам платитимуть такі премії. Або через участь в карбонових проектах, або через фізичні ланцюги постачання. Ринок перевернеться так, що стандартна ціна — це кукурудза плюс одиниці скорочення, і ціна дисконтована — «просто зерно».
Latifundist.com: Як взагалі прийшли в цю нішу?
Оксана Просоленко: Я раніше працювала в міжнародній неприбутковій організації — Дунайська соя, де ми піднімали питання запобігання розлісненню, зміни землекористування з цінних та цілинних земель до орних, запровадження практик сталого землеробства. Все це просувалось разом з ідеєю вирощування не-ГМО сої. Це вимоги кліматичних статегій ЄС. Тоді вже було розуміння, що це буде суттєво впливати на ринок в цілому. Але фізичний ринок був не готовий. Зараз ситуація змінюється.
Після закінчення контракту, я вирішила його не продовжувати, і піти власним шляхом. З початком вторгнення почала аналізувати, де моя роль у війні. У мене стояв вибір: йти служити чи десь прикласти себе, де я можу бути найбільш ефективною. Зрозуміла, що моя ефективність в армії непорівняна з тим, що можу зробити власною експертизою.
Тож моя роль — допомогти трансформувати і підготувати український агросектор до євроінтеграції та глобальних кліматичних викликів.
Жартома називаю себе вічним студентом, тож паралельно вчилась. Отримала кілька сертифікатів по системах якості, по стандартах ISO 14064, аби розуміти, як це працює.
Latifundist.com: Від як це працює до як це працюватиме. Яким бачите ваш проект в майбутньому?
Оксана Просоленко: Наша задача, щоб він серед іншого був «національним», бо ми розуміємо ментальність, проблематику нашого аграрія, і не намагаємось грати на тому, що він чогось не знає. Аби він розумів, які має можливість і водночас ризики.
