$650 з гектара у тилу VS мінус $175 на лінії вогню. Петр Крогман з Agromino пропонує, щоб 1% з усього агроекспорту йшли на підтримку прифронтових територій
1% експортного мита має йти на підтримку прифронтових аграріїв —таку ідею під час Grain Ukraine 2025 озвучив Петр Крогман, власник Agromino, яка має землі як у західній частині України, так і в прифронтових районах, тому він може порівняти умови в обох частинах. Третина земель холдингу знаходиться в прифронтовій частині Харківщини, цього року він зміг засіяти лише 40 % площ в області.
Пропозиція викликала суперечливі відгуки: одні вбачають у ній шанс зберегти «безпековий щит» на сході, інші — додатковий тиск на сектор, що тільки-но оговтався після збиткових років. Більше про виживання агробізнесу на лінії вогню і підтримку прифронтових територій, розпитали Петра Крогмана.
Latifundist.com: Скільки ви змогли засіяти цього року на Харківщині?
Петр Крогман: Цього року ми засіяли лише 6 тис. га з 16 тис. га, які обробляємо в Вовчанському районі Харківській області. Якщо не буде релевантної підтримки, ми й ці 6 тис. га скоро не зможемо обробляти. Просто закриємось, як інші сусідні фермери. Це дуже серйозна загроза для України — ми можемо втратити безпековий щит на прифронтових територіях, який працює для всієї країни. Території повинні бути заселеними людьми. Саме люди роблять Україну тією Україною, якою вона є.
Ми перебуваємо в найбільш небезпечній ділянці, на лінії зіткнення і кордону. Там зараз сформувалася ситуація, коли релоковані всі підприємства, які могли це зробити, а залишився по суті лише агробізнес. Як наслідок на цих територіях — вже зараз у 5 разів вище безробіття, ніж в цілому по Україні. Воно досягло вже 40% серед економічно активного населення. Що будуть робити ці люди? Що буде з землями з яких зникнуть українці?
Latifundist.com: А що з економікою сектору загалом?
Петр Крогман: Може, це буде новиною для деяких, але агросектор заробляє. У 2024 році прибуток галузі склав 327 млрд грн — це більше, ніж було до війни (200 млрд грн у 2021-му).
Latifundist.com: Ви пропонуєте два джерела підтримки аграріїв прифронтових територій. Почнімо з першого.
Петр Крогман: Це 1% експортного мита на всі аграрні товари. Це просто і технічно реалізується на митниці — хоч з наступного місяця. Ми збираємо по 13 тонн кукурудзи на Житомирщині. Навіть при середній врожайності 8 т/га фермер отримує $1600 доходу. Віддати $16 на гектар — це не катастрофа. Але це може стати гарантією, що росіяни не прийдуть до його села. І тоді він зберігатиме прибуток ще багато років.
Latifundist.com: Хто запропонував таку модель?
Петр Крогман: Ми говорили про це з Мінагро ще торік. Власне, ідея вперше прозвучала саме від міністерства. Це питання цілісності України — не лише оборони. Якщо ми втратимо прифронтові території, то втратимо й всю Україну — бо ніхто не вкладатиме у землю чи техніку, знаючи, що лінія фронту зсувається.
Latifundist.com: А друге джерело — податок на прибуток?
Петр Крогман: Так, бо сьогодні українські аграрії майже не платять 18% податку на прибуток. Формально — на спрощеній системі з мінімальним єдиним податком. Але насправді — найприбутковіші бізнеси взагалі не платять податків на прибуток. Це дратує європейських фермерів, які платять по 21%. Незастосування податку на прибуток є перешкодою для вступу України до ЄС і руйнує внутрішню рівновагу України.
У всіх державах податок на прибуток є стабілізатором — ті, кому пощастило більше, платять податки, а ті, хто несе витрати на всю країну і збитковий, не платять податок. Пропозиція така: половина податку на прибуток має йти на військові витрати, а половина — на економічну підтримку прифронтових регіонів.
Latifundist.com: Але ж агрокомпанії в умовно безпечних областях підтримують армію, їх працівники служать, вони сплачують військовий збір. Плюс не забуваємо, що сектор почав заробляти після двох років збитків — ці аргументи під час вашого виступу наводила Світлана Нікітюк з «Епіцентр Агро». В цьому теж є раціональне зерно. Хоча, знову ж, з умовами на прифонтових територіях годі порівнювати.
Петр Крогман: Агрокомпанії з прифронтових районів несуть таке ж навантаження — і, до того ж, у кілька разів більші воєнні витрати та втрати. Тому вони збиткові, тоді як агрокомпанії у безпечних регіонах мають прибуток у розмірі 650 доларів з гектара — як у нас у Хмельницькій та Житомирській областях. І останнє: за статистикою, українське сільське господарство було загалом прибутковим навіть у 2022 та 2023 роках (89 і 66 млрд грн).
Latifundist.com: Як реагують в Європі, коли ви розповідаєте, в яких умовах працюєте?
Петр Крогман: Європа не усвідомлює до кінця тягар війни, який несе Україна. І при цьому не усвідомлює, яку вигоду від цього сама має, бо продовжує вести заможне життя. Україна ж з боєм вибиває кожен євро підтримки та кожне ППО. І так само як вся Україна, відчувають себе прифронтові регіони і прифронтові бізнеси, кинуті своїми ж.
У результаті такої ситуації площа оброблюваних земель у прифронтових і прикордонних районах щороку зменшуватиметься. Це запустить ефект доміно: аграрії збиратимуть менше врожаю, відповідно — зменшиться обсяг перевезень для логістичних компаній і перевалки на терміналах, Україна постачатиме менше продукції на зовнішні ринки, а трейдери матимуть менше роботи. В той же час пайовики з тих територій (а це часто пенсіонери і літні люди) перестануть отримувати оренду і стануть більшим навантаженням на гектари землі для спокійної України.
Погляньте на карту і відчуйте весь той тиск, що витримують прифронтові бізнеси.
Latifundist.com: Наскільки великі втрати в прифронтових регіонах?
Петр Крогман: У нашому Вовчанському районі Харківської області — близько мінус $175 з гектара. Це через війну, втрати інфраструктури, РЕБи, мінні поля, вищі логістичні витрати, тому що зруйновані мости і залізничні станції і їхати треба з великими об’їздами по кілометражу, та обмеження нашої роботи з боку армії або будівництво укріплень на наших полях. А на додачу до цього ще й аномальна посуха. У 2024 ми зібрали лише 4 т/га кукурудзи — це нижче собівартості. І таких господарств багато.
Latifundist.com: Хтось може парирувати, мовляв, ви маєте можливість перекрити втрати за рахунок активів на Заході України.
Петр Крогман: Так, і ми це робимо вже понад три роки. А я говорю не лише про нашу компанію, а про всіх аграріїв на прифронтових територіях. Ми, наприклад, на наших хмельницьких і житомирських фермах будемо раді платити податок на прибуток. Але всі повинні його платити, бо багато ферм поводяться як «безбілетники».
Latifundist.com: Ви пропонуєте точково підтримати саме агросектор прифронтових територій?
Петр Крогман: Так, поясню логіку. Аграрний сектор — це 20% економіки країни. Але на прифронтових територіях — це 60–80% усього складає сільське господарство. Там вже немає заводів, щось розбомбили, хтось релокувався. Землю не перенесеш. Відповідно логічно це зробити через допомогу найбільшого сектору цих регіонів.
Це допоможе тримати там людей, тримати якось їх доходи, аби вони не виїжджали чи в гіршому випадку — йшли на колаборацію. Жінка, що перебуває у Польщі з дітьми, не повернеться до безробітного чоловіка у прифронтове село чи містечко.
Latifundist.com: Як влада реагує на такі пропозиції?
Петр Крогман: Ми говорили про це з міністром Віталієм Ковалем. Цю тему також порушував чеський прем’єр у розмові з Прем’єр-міністром Шмигалем. Європейська комісія каже: «Ми надали десятки мільярдів євро — це внутрішня справа України. Якщо Україна хоче солідарності з боку Євросоюзу, вона має її показати на внутрішньому рівні».
Latifundist.com: З боку влади була точкова допомога прифронтовим територіям, на нетривалий час ввели логістичну знижку, яку потім скасували. Нагадайте, яка наразі підтримка?
Петр Крогман: Минулого року Мінагро зробило перший крок — 1000–2000 грн на гектар для прифронтових фермерів (в середньому $36/га). Це добре, але замало. Збитки — близько $175/га. Йдеться не про прибутки на рівні заходу, а просто про виживання. Якщо прифронтові аграрії вийдуть в нуль — це вже буде перемога.
