Наскільки агробізнес готовий до робочої сили з-за кордону? Що зупиняє від цього кроку? І чи готові трудові мігранти їхати у країну, де йде війна. Розповідають Ukravit, ТАС Агро, Агро-Регіон, НarvEast, ПАЕК
Джерело фото: Latifundist.com
«Українські компанії вкрай обережно підходять до імпорту персоналу, бо для них це поки щось із області далекої фантастики, — говорить керівниця відділу розвитку бізнесу та реалізації проєктів агенції SUN ONE Олеся Кремінська. — Саме тому обговорення завжди починаються із запитань: «А чи ви знайомі з кейсами, коли в Україну імпортували персонал?».
Тож наскільки готові компанії з агросектора брати на роботу трудових мігрантів, що їх спиняє і до яких витрат слід готуватися? А головне — чи захоче хтось їхати в країну, де йде війна? Ми опитали до десятка компаній з агро і ось про що дізналися.
Настрої агрокомпаній
«Однозначно ключових спеціалістів будемо залучати з-за кордону. Хоча наші фахівці їздять за кордон навчатися, але це тривалий процес. Легше взяти фахівця з гарним досвідом, щоб прискорити певні моменти. Бо світ швидко змінюється, і в нас не має 5 років на те, щоб виростити його під себе».
Якщо в Ukravit готові залучати іноземців до роботи в Україні, то в «НІБУЛОН» та «АГРОТРЕЙД» це питання поки не розглядають. Втім, як і в HarvEast, бо не мають по холдингу дефіциту кадрів.
«Загалом, щодо залучення мігрантів — вважаю, що це питання буде дуже актуальним після війни в процесі відновлення України. Наприклад, я «за» контрольований та керований притік мігрантів до нашої країни».
У «ПАЕК» теж поки не розглядали питання залучення трудових мігрантів. На це є декілька причин. По-перше, працюють на прифронтовій території, тому безпекові заходи тут відіграють ключову роль. Залучаючи іноземних працівників, працедавець має гарантувати дотримання трудового законодавства, оплату праці, проживання та безпеку, говорить власник «ПАЕК» Юрій Кормишкін. Якщо з першими пунктами компанія впорається, то гарантій безпеки як під проживання, так і під час виконання робіт в полі, надати не може.
Читайте також: Нові правила критичності та бронювання: що зміниться після 28 лютого 2025 року? (ОНОВЛЕНО)
По-друге, є фактор підвищеної уваги до залучення працівників, які проживають в сільській місцевості Миколаївської та Одеської областей. Наразі для «ПАЕК» ключовим є створення додаткових робочих місць для людей, які проживають на прифронтовій території та тих, хто повернувся до себе додому і хоче продовжити жити і працювати саме тут. Якщо не створити умови праці для цих людей — без фінансового підґрунтя будувати життя заново тут дуже складно.
«Велика увага нами приділяється працевлаштуванню тимчасово переміщених осіб з Херсонської області. Наразі на Миколаївщині проживає більше 100 тис. таких людей. У нас переселенці працюють в різних напрямках, починаючи з офісних посад, закінчуючи ремонтно-відновлювальними роботами легкового транспорту та сільгосптехніки. Дехто уже став інженером та очолив окремий напрямок».
Проте, незважаючи на усі заходи по залученню додаткових працівників брак кадрів дуже відчутний, особливо в сезон. Юрій Кормишкін зізнається якби не війна, компанія б розглянула можливість залучення трудових мігрантів.
«Повинна бути відпрацьована чітка позиція міграційної служби та політична воля держави. Ми будемо змушені переглянути трудове законодавство, випрацювати моделі довгострокової співпраці на контрактній основі з відповідними дозволами на проживання, враховувати культурні та національні цінності, мовні особливості людей, яких ми запрошуємо на роботу з інших країн», — зауважує Юрій Кормишкін.
Що зупиняє компанії наймати людей з-за кордону
У «ТАС Агро» наразі закривають кадрову проблему місцевими кандидатам. Трудові мігранти з Азії та Африки — розглядаються як перспектива.
«Основні нюанси: оформлення емігрантів, мовний бар’єр, навчання та співвідношення витрат».
На ці пункти звертає увагу і заступниця директора з персоналу та соціальних питань «Агро-Регіону» Христина Пивовар. В «Агро-Регіоні» розглядають питання залучення трудових мігрантів як один із можливих шляхів вирішення дефіциту персоналу. Проте на ухвалення цього рішення впливають:
- Бюрократичні складнощі. Законодавство України наразі досить негнучке щодо працевлаштування іноземних працівників. Процес оформлення документів вимагає значного часу та ресурсів.
- Додаткові витрати. Для трудових мігрантів потрібно забезпечити комфортні умови проживання, що створює додаткові фінансові навантаження на компанію.
- Культурна адаптація. Адаптація працівників до нового менталітету та подолання мовного бар’єра потребує інвестицій у навчання, а також часу для інтеграції в команду.
- Вартість залучення. Фінансові витрати на пошук, працевлаштування та утримання трудових мігрантів значно перевищують стандартний процес найму.
«Ми відкриті до цього кроку, але для успішної реалізації необхідні спрощення законодавчих норм для іноземних працівників та державна підтримка у питанні інтеграції трудових мігрантів у робочі колективи».
Що потрібно змінити у законодавстві
Про забюрократизований процес легалізації каже і генеральний директор «Контінентал Фармерз Груп» Георг фон Нолкен.
«Зокрема, процедура визнання іноземних документів про освіту, досвід роботи, права на водіння певних категорій транспортних засобів, є занадто тривалою та складною. Це значно обмежує можливості залучення кваліфікованих спеціалістів з інших країн».
За словами фон Нолкена, така ж ситуація і з питаннями перекваліфікації. Спрощення процедури і скорочення термінів могло би забезпечити ще один реальний інструмент покриття дефіциту кадрів для галузі.
«Тому тут необхідні спільні зусилля держави та бізнесу: держава повинна спростити процедури працевлаштування, надати підтримку професійній освіті та перекваліфікації, а бізнес, зі свого боку, повинен створювати сприятливі умови для роботи та розвитку своїх співробітників», — додав гендиректор «Контіненталу».
Законопроєкт, яким планують удосконалити порядок працевлаштування іноземців в Україні, зареєстровано у Верховній Раді ще у липні цього року. Що саме пропонують змінити УНІАН розповів один із його авторів — Василь Воскобойник, президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування.
- Запровадити єдиний документ для іноземних громадян, який дозволяє, отримавши дозвіл на роботу, отримати дозвіл і на проживання (зараз для працевлаштування в Україні треба контактувати з трьома органами влади).
- Збільшити термін з 90 до 180 днів, протягом яких іноземець має прибути в Україну і підписати трудовий контракт, оскільки існуючий термін в умовах війни, коли прямого авіасполучення немає, є замалим і потребує продовження.
- Якщо іноземець з вини роботодавця не отримав попередньо погоджене місце роботи, то пропонується надати йому можливість із дозволом на роботу лишатися в Україні упродовж 2 місяців і за цей час підшукати нову роботу.
- Дозволити іноземним студентам, які навчаються в Україні, після закінчення навчання протягом 9 місяців шукати роботу без дозволів Державної служби зайнятості.
Наскільки складною є процедура легалізації трудових мігрантів
Щодо витрат, які доведеться понести українським компаніям у разі найму трудових мігрантів. Як зауважує Олеся Кремінська, дуже широкими мазками їх можна поділити на наступні:
- витрати на легалізацію в Україні (на 1 людину 20-40 тис. грн в залежності від опцій);
- витрати на транспортування з Європи;
- витрати на житло та забезпечення побутовими умовами;
- витрати на фонд оплати праці.
Один з найбільших бар’єрів заключається в тому, що в Україні отримання дозволу на працевлаштування іноземців коштує близько €350 за одного робітника. Це аномально дорого. Для прикладу, в Польщі такий дозвіл коштує €25, каже Олеся Кремінська.
В іншому процедура легалізації не дуже складна. Після того, як робітник прибуде в Україну, він може починати працю одразу після отримання ІПН (індивідуального податкового номеру). На це йде декілька робочих днів. Всі інші процедури легалізації можна дооформлювати під час того, як працівник буде вже працювати.
Олеся Кремінська
керівниця відділу розвитку бізнесу та реалізації проєктів агенції
SUN ONE
«На нашу думку, Україні треба передивитися вартість дозволів на працевлаштування іноземців, щоб дати більшості учасників ринку праці приміряти на себе модель імпорту персоналу».
В Україну ніхто не захоче їхати поки війна
Ще одне твердження, яке побутує на ринку: «А хто сюди захоче їхати поки йде війна?» У SUN ONE проаналізували дане питання і прийшли до висновку, що з двох десятків країн, що зазвичай є донорами для трудового ресурсу на світовому ринку праці, в Україну погодилися їхати робітники із двох країн — Колумбії (іспаномовна) та Ефіопії (англомовна). І то, виключно у західні або центральні області.
«Ми маємо тверезо розуміти, що робітник з будь-якої країни розглядає потенційно усі країни світу, як роботодавців. І щоб обрати країну, де йде війна, у нього мають бути вагоні на це причини (переваги)», — говорить Олеся Кремінська.
У підсумку
Чи надходять зараз до рекрутингових агентств запити від агрокомпаній на трудових мігрантів? Олеся Кремінська говорить, що варто розрізняти «зацікавленість» і «запити». Під «запитом» треба розуміти конкретну потребу при згоді виконувати всі вимоги такого імпорту (таймінгові, фінансові, культурно-соціальні).
«Зацікавленостей, зокрема і від агрокомпаній, багато. Фіналізованих запитів поки немає. Поки», — додає Олеся Кремінська.
Тож агрокомпанії продовжують шукати для себе більш традиційні варіанти вирішення кадрового питання. У HarvEast в першу чергу бронюють співробітників мобілізаційного віку, особливо тих, хто працює на виробничих напрямках. Крім того, намагаються брати на роботу багато молоді мобілізаційного віку, а також ветеранів війни, інвалідів та тих, хто вже по віку не підлягає мобілізації.
В «Агро-Регіоні» теж використовують комплексний підхід. Як говорить Христина Пивоварова, всіляко сприяють реінтеграції ветеранів у мирне життя через працевлаштування. Тому компанія долучилася до проєкту Культиварію та Superhumans Go2Agro, спрямованого на допомогу ветеранам. А також розробляє спеціальні програми адаптації та створює комфортні умови для їхньої роботи.
Активно працюють над створенням умов для залучення жінок до професій, які раніше вважалися «чоловічими». Наразі компанія перебуває в процесі підписання угод із програмою Reskilling Ukraine, яка спрямована на підготовку жінок до роботи водійками вантажівок категорій С, СЕ, операторами навантажувачів та інших технічних спеціальностей. Також найближчим часом у компанії будуть діяти програми перекваліфікації для ветеранів та ветеранок.
Окрім того, тут вже багато років успішно реалізують програму Agro School. Щорічно залучають студентів на стажування та тривалі програми навчання, що допомагає вирощувати молодих фахівців і створювати кадровий резерв. Ну і розробляють додаткові стратегії, щоб утримати ключових спеціалістів, адже їхня втрата може суттєво вплинути на роботу компанії.
«Ми віримо, що комплексний підхід, який включає підтримку ветеранів, розширення можливостей для жінок, підготовку молодих спеціалістів та утримання ключових кадрів, допоможе нам ефективно подолати кадрові виклики й створити стабільне робоче середовище для працівників», — резюмує Христина Пивоварова.
