Без зайвих ілюзій. Що принесе ЗВТ між Україною і Туреччиною?
Джерело фото: Latifundist.com
П’ятнадцятирічні перемовини про вільну торгівлю між Україною і Туреччиною нарешті закінчилися підписанням угоди 3 лютого цього року. Хтось каже, що її підписання є подякою України Туреччині за підтримку в конфлікті з Росією. Хтось — що довготривалі перемовини так і повинні були закінчитися. Як би там не було, для багатьох бізнесів це стало несподіванкою. Для деяких — неприємною. За даними Мінекономіки, Україна може безмитно ввозити до Туреччини більше 10 тис. товарів і ще на 1,3 тис. товарів отримає тарифні квоти та зменшення мит. Угода вступить у силу в 2023 р. за умови, якщо її ратифікують парламенти обох країн. У міністерстві вважають, що обсяг експорту до Туреччини буде щорічно зростати на $313 млн.
Розчарування олійників
Як особисту образу сприйняли новину про підписання угоди в асоціації «Укроліяпром». До речі, на сторінці нашого сайту у Facebook повідомлення про реакцію олійножирової галузі викликало бурхливу реакцію і зібрало більше 500 коментарів.
Генеральний директор асоціації Степан Капшук сказав, що його об'єднання неодноразово надавало документи від галузі і завжди наголошувало на тому, що не можна поступатися експортним митом на соняшник. Адже завдяки цьому обмеженню Україна розвинула переробку і стала першим експортером соняшникової олії у світі.
Тому дуже несподіваним для переробників соняшнику стало повідомлення про квоту в розмірі 50 тис. т насіння, яке турецькі підприємці можуть купити без сплати вивізного мита. Зрозуміло, що для країни, яка виробляє 17 млн т соняшнику, 50 тис. т — невеликий об’єм.
«Ми не можемо з легкістю віддавати стратегічну сировину, якої не вистачає українським олійножировим підприємствам. У Туреччині великі потужності з переробки соняшнику. І теж не вистачає сировини»
За його словами, з 57 млн т соняшнику, що виробляється у світі, експортується не більше 2 млн т. Весь об’єм сировини переробляється там, де він вирощується. Така світова практика.
«Дуже дивно виглядає дозвіл на експорт 50 тис. т насіння соняшнику під нульове мито. Взагалі незрозуміла квота. У Туреччині є олійноекстракційні заводи, які так само недозавантажені, як і наші підприємства. Але цифра 50 тис. т, незважаючи на рекордний цьогорічний врожай, — це ні про що. Це навіть не статистична похибка… Незрозуміло, для чого це? Якщо це політичне рішення і потрібно зробити реверанс партнерам, для нас і 500 тис. т насіння не були б критичними. Але ж взамін ми не отримали нічого», — прокоментувала менеджерка з розвитку бізнесу Maxigrain Олена Нероба.
До речі, сьогодні з України вивозиться незначна кількість соняшнику. У 2020 р., коли були проблеми з виконанням форвардних контрактів, за кордон реалізували до 160 тис. т насіння. А минулого року — менше 50 тис. т. Експортне мито на вивіз соняшнику складає 10%, а для ЄС — 3,6% на 100 тис.т.
За даними Степана Капшука, турецькі бізнесмени не зацікавлені будувати переробні потужності, щоб переробляти соняшник в Україні. Свого часу турки інвестували в «Троїцький олієпресовий завод» у Луганській області, але проєкт був неуспішний через невдале розташування виробничих потужностей. Взагалі підприємцям з Туреччини немає сенсу будувати в Україні заводи, бо вони вже багато років закуповують у нас соняшникову олію, рафінують її, фасують і далі продають під своїми марками в країни Азії і Близького Сходу.
Власне, українські олійножирові підприємства зацікавлені і в подальшому постачати соняшникову олію і шрот до Туреччини. За даними асоціації, Україна експортувала в цю країну в 2019 р. 18,2 тис. т соняшникової олії (на $11,9 млн.), у 2020 р. — 90,9 тис. т (на $64,6 млн), у 2021 р. — 62,7 тис. т (на $79,4 млн).
Переробні заводи платять високі ціни за сировину в Україні, що, ймовірно, буде і надалі стримувати експортерів вивозити соняшник за кордон.
Настрої тепличників та виробників борошна
Для представників інших галузей новина про ЗВТ з Туреччиною була не такою приголомшливою на тлі проблем із вартістю енергоносіїв. За їхніми словами, не стільки безмитна торгівля з Анкарою, скільки ціни на газ та електроенергію гублять їхні галузі.
Відомо, що Туреччина входить у п’ятірку світових постачальників томатів. У 2020 році країна реалізувала в Україні помідорів на $58 млн, у 2021 — на $54 млн, або 75% від всього імпорту томатів. Вітчизняні споживачі вже давно звикли до турецьких овочів у роздрібних мережах.
«Зараз у роздрібних мережах України 99% тепличних томатів — турецька продукція. Із ЗВТ буде 100%. На жаль, Україна вже не перший рік відстає від інших країн у тепличних технологіях. Надалі цей відрив буде збільшуватися»
За його словами, для галузі критичне значення має вартість енергоносіїв, що займають 56-57% у собівартості вирощуваних овочів. Сьогодні теплиці купують 1 тис. кубометрів газу за 35-37 тис. грн. Вартість електроенергії вже перевищує 6 грн за 1 кВт. Щоб зменшити витрати на енергоносії, наприклад, на комбінаті «Тепличний» у селі Калинівка Київської області відклали строки посівів з 22 грудня на 18 січня. Тому цього року продукція буде не в кінці лютого, а тільки в травні. Крім того, як сказав Євгеній Чернишенко, комбінат цього року на 6 га скоротив посіви овочів.
Читайте також: ВЗГЛЯД ИЗНУТРИ: Овощная фабрика
Українські виробники борошна також більше стурбовані цінами на енергоносії, ніж ЗВТ з Туреччиною. Україна не закуповує багато борошна в Туреччині. І ЗВТ ніяк не вплине на борошномельний ринок, хлібопечення, макаронне виробництво в Україні.
«В Україні і так 2/3 виробництва борошна знаходиться в тіні. Ще кілька місяців, і підприємства взагалі почнуть закриватися», — сказав голова ревізійної комісії спілки «Борошномели України» Сергій Сакіркін.
Він не виключає, що Туреччина може наростити постачання борошна в Україну. Адже в турецьких виробників вартість електроенергії вдвічі нижча, ніж у нас.
«До мене зазвичай звертаються за консультаціями щодо відкриття борошномельного бізнесу в Україні. Зараз звернень менше. Тим, хто звертається, я не рекомендую вкладатися в це виробництво. Бо рентабельність у галузі зараз коливається від мінус 3% до плюс 3%»
Читайте також: Обзор рынка пшеничной муки в Украине 2020/21
Мінеральні добрива
Група товарів «Мінеральні добрива» є досить чутливою для України в зовнішній торгівлі. Як сказав директор інформаційно-аналітичної агенції «Маркер» Сергій Пісоцький, угода надає додаткові можливості насамперед турецьким виробникам добрив. І найперше — постачальникам азотних добрив. Хоча, за даними експерта, турецька промисловість поки що не може похизуватися тим, що потужності з виробництва цих добрив суттєво перевищують внутрішній попит. Наприклад, цього сезону турецька влада навіть у ручному режимі обмежувала експорт, щоб забезпечити внутрішній ринок необхідним обсягом добрив.
За даними агенції, останні два роки частка турецьких добрив на українському ринку була невеликою. Найбільше турецького продукту — у сегментах вапняно-аміачної селітри та азотно-фосфорних добрив.
«Можна очікувати, що після ратифікації угоди національним парламентом частка турецьких добрив на вітчизняному ринку дещо зросте. Але говорити про турецький напрямок поставок як серйозну альтернативу існуючим напрямкам на українському ринку мінеральних добрив — наразі не доводиться»
Зрозуміло, ще невідомо, якими будуть ціни на газ і добрива через рік. Але гіпотетично в українських аграріїв буде доступ до більш дешевих турецьких добрив.
Ти — мені, я — тобі
Багато українських виробників не бачать перспектив для збуту своєї продукції на турецькому ринку ще й тому, що в Туреччині діє багаторівнева система підтримки промисловості. Там держава повертає інвестиції, якщо бізнес вкладається у виробництво, надає субсидії тим, хто створює нові робочі місця, звільняє від сплати ПДВ під час імпорту виробничого обладнання, компенсує частину виробничих витрат, страхує експортне постачання тощо. Тому, кажуть українські виробники, навіть за нульових ставок мит позиції не рівнозначні.
На це голова правління Міжнародної асоціації турецьких та українських бізнесменів Бурак Пехліван доречно зауважив, що такі настрої у виробників є завжди, коли мова йде про зону вільної торгівлі між країнами.
«Якби це було так, то Україна свого часу не підписала б угоду з ЄС, а Туреччина — з Південною Кореєю. Коли 27 років тому Туреччина входила в митний союз з ЄС, також були побоювання, що в нас слабкі промисловість та експорт. Але тепер Туреччина є найбільшим постачальником побутових приладів і автомобілів у ЄС. Україна є стратегічним партнером для Туреччини, і ми бачимо великі перспективи від ЗВТ»
Він сказав, що загальний товарообіг між країнами в 2021 р., порівняно з 2020 р., зріс на 52% — до $7,5 млрд. І найближчі два роки показник може зрости до $10 млрд.
«В Україні вже працюють турецькі підприємства з виробництва муки, кормів для тварин та ін. Сподіваємось, що між українськими та турецькими компаніями буде відмінна співпраця у сфері розвитку переробки сільськогосподарської сировини. Крім того, є міжнародні компанії, які працюють в обох країнах, але вони зацікавлені в організації переробки сільгоспсировини саме в Україні», — зазначив Бурак Пехліван.
Крім того, на його думку, Україна зможе скористатися розвинутими торговими відносинами Туреччини з країнами Азії і Близького Сходу.
Алла Силивончик, Latifundist.com
