Туреччина та Україна. Порівняння АПК країн

Туреччина та Україна. Порівняння АПК країн
Джерело фото: ua.depositphotos.com

У Туреччині в неділю, 14 травня, відбулися вибори президента. Підрахунок 99.99% голосів показав, що Реджеп Таїп Ердоган набрав 49,37%, а кандидат від опозиції Кемаль Киличдароглу — 44,99%. Оскільки жоден кандидат не набрав необхідних 50% голосів, то, ймовірно, країну чекає другий тур виборів.

Ми пропонуємо відволіктися від політичних перегонів і зазирнути за лаштунки сільськогосподарського виробництва Туреччини. Разом із Zernotorg.ua в рамках проєкту «Українське Агро вам не…» пропонуємо знайти спільне і відмінне в АПК цієї середземноморської країни та України.

Підтримайте наші агромедіа

Будь-яка сума допоможе працювати на інформаційному аграрному фронті для вас

Туреччина після 24 лютого, або Чи вдасться всидіти на двох стільцях?

Та спершу про зовнішньополітичні відносини між нашими країнами. З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну Туреччина, здається, стала на наш бік? Не все так однозначно.

Так, вона засудила росію за вторгнення в Україну і підтримала резолюцію Генасамблеї ООН про призупинення участі росії в Раді з прав людини. Посол України в Туреччині Василь Бондар відзвітував, що вона прийняла близько 220 тис. українських біженців (станом на серпень 2022 р. їх залишилося близько 45-50 тис.).

Туреччина надала ударні безпілотники Bayraktar і навіть придбала в Україні земельну ділянку для будівництва заводу, на якому вони будуть виготовлятися. Вона перекрила протоку Босфор для військових кораблів, щоб росіяни не змогли сконцентрувати в Чорному морі резерв для масштабної десантної операції біля Одеси.

У березні організувала переговори між росією та Україною. 22 липня 2022 р. за її посередництва була підписана угода про розблокування українських портів Одеса, Чорноморськ та Південний для вивезення на експорт агропродукції — так звана «зернова угода». Перше судно з 26 тис. т кукурудзи 1 серпня відправилося з Одеського порту до Тріполі.

В той же час Туреччина не приєдналася до міжнародних санкцій та продовжує вести торгівельні стосунки з росією. За різними джерелами, після введення санкцій в Туреччину переїхало більше 1 тис. компаній з російськими власниками або російським капіталом. Російські туристи продовжують літати туди на відпочинок.

Ердоган та путін домовилися нарощувати торгівлю між двома країнами та активізувати економічну та енергетичну співпрацю з акцентом на транспорт, сільське господарство, туризм та будівництво. Туреччина також готова платити в рублях за російський газ.

Та й перед підписанням «зернових угод» саме через Туреччину російські перевізники обходили санкції і перевозили крадене українське зерно. Про цю схему ми детально розповідали у матеріалі «Як росіяни перевозять до Туреччини крадене українське зерно: маршрут та схема легалізації».

 З 1 травня 2023 року Туреччина ввела мито на імпорт ключових зернових культур, яке становитиме 130%. Більшої частки українського зерна це мито не стосується, оскільки Україна ввозить продукцію до Туреччини переважно для продажу в треті країни, і за неї мито не сплачується. 

Час покаже, що буде далі. А поки давайте порівняємо агросектор Туреччини і України до початку Великої Війни. 

Економічний ривок

Туреччина — туристична Мекка, де так полюбляли до повномасштабного вторгнення відпочивати українці, — щороку приймає більше 50 млн туристів і знаходиться на 6 місці у світовому топі.

За останні 20 років країна зробила просто неймовірний ривок в економічному розвитку — від виробника та експортера товарів народного споживання (вислів «турецький ширпотреб» ще всі пам'ятають?) до виробника складного обладнання та транспорту. Через стратегічне положення, Туреччину називають ще південними воротами до Європи. Саме воно сприяло створенню енергетичного хабу, який поєднує експортерів вуглеводнів із країн Середньої Азії та Перської затоки зі споживачами в ЄС.

На відміну від України, яка поступово втрачала свою промисловість (а за час війни ми втратили і втратимо ще більше), Туреччина провела індустріалізацію. Країна, за індексом складності економіки (ECI), піднялася з 48 на 40 місце теж за останні 20 років. На фоні проведених урядом Ердогана економічних реформ і припливу інвестицій, активно зростав ВВП країни, який у 2013 р. майже досяг $1 трлн.

Порівняйте, як за останні роки ріс ВВП у Туреччині та Польщі, яку нам часто приводять в якості успішного кейса.

Не обійшлося і без запаморочення від успіхів. Вдале проведення реформ і швидкий ріст економіки (в середньому на 6% в рік з 2000 р.), сприяли росту геополітичних апетитів. Туреччина стала регіональним лідером, що неминуче виливається в конфлікти з ЄС і США по ряду напрямків.

На фоні геополітичних суперечок турецька ліра з 2014 р. почала активно девальвувати. Разом з тим, м’яка монетарна політика (Ердоган є прихильником «власного економічного курсу») розганяла інфляцію і теж тиснула на курс національної валюти. Тому з 2014 р. доларовий ВВП стабільно знижується.

Роль агросектору в економіці країни

Зі зростом питомої ваги в ВВП Туреччини високотехнологічних секторів економіки і сфери послуг, питома вага аграрної галузі поступово знижується. Якщо ще 10 років тому агро займало близько 9% економіки (приблизно як зараз у нас), то в 2021 р. цей показник знизився до 5,6%.

Незважаючи на це, додана вартість, яку генерує аграрна галузь (за даними Світового банку), стабільно зростає. З 2000 по 2021 рр. приріст склав 65% проти 61% в Україні. Динаміка схожа, але аграрний ВВП Туреччини в 2 рази перевищує український.

Проте, більше — не значить ефективніше. В турецькому агро працевлаштовано 17% зайнятого населення, а в Україні — 13,8%. Тому продуктивність праці в сільському господарстві Туреччини лише на 19% вища, порівняно з нами. Наприклад, в США цей показник вищий в 19 разів, а в Канаді в 24 рази порівняно з Україною.

 Макропоказники аграрної галузі України і Туреччини в 2021 р.

Кліматичні умови

Туреччина — гірська країна. Середня висота над рівнем моря — 1 тис. м. метрів. На території країни знаходиться одразу кілька гірських систем — Понтійські гори, Тавр і Анатолійське плоскогір’я.

Має вихід до чотирьох морів: Чорного, Мармурового, Егейського і Середземного. Знаходиться в субтропічному поясі. Сукупність цих факторів робить клімат Туреччини дуже різноманітним. В Анатолії літо спекотне й посушливе, зима традиційна для нас — з стійким сніжним покривом й мінусовими температурами. 

На противагу внутрішнім районам країни, на морських узбережжях і областях, що до них прилягають, клімат більш м’який і вологий, але і тут існують відмінності. На західному і південному узбережжі панує середземноморський клімат. Літо спекотне й посушливе, зима тепла з великою кількістю опадів (1000-1400 мм/рік).

Чорноморське узбережжя більш прохолодне порівняно з середземноморським, але опадів значно більше. На північно-східному узбережжі, біля кордону з Грузією, річна норма становить 1800-2200 мм/рік. Як нескладно здогадатись, що саме регіони, які прилягають до морських узбереж є ядром агровиробництва в Туреччині.

Турецький ринок землі

Згідно з даними ФАО, Туреччина має 37,7 млн га земель агропризначення. Але через гірський ландшафт площа ріллі становить 19,6 млн га проти 32,9 млн га в Україні. Значні площі відведені під пасовища й луки.

Найбільші площі сільгоспземель сконцентровані в Центральній Анатолії і на узбережжі Мармурового, Егейського і Середземного морів.

В Туреччині досить розвинений ринок землі. Дозволяється продаж нерезидентам. Існує три категорії землекористування:

• земельні ділянки під забудову (можуть продаватися або орендуватися);
• землі с/г призначення (можуть продаватися або орендуватися);
• земельні ділянки під видобуток корисних копалин (лише дострокова аренда).

Іноземний громадянин має право на купівлю не більше 30 га сільгоспземель.

Ціни на землю

Розвинений туризм і наявність довгої берегової лінії «задирають» ціни на землю в районах, що знаходяться близько до рекреаційних зон. У віддалених провінціях вартість суттєво нижча. Наприклад земельна ділянка з оливковим садом і підведеними комунікаціями поблизу Бодрума буде коштувати 41,2 тис. $/га. Вартість ріллі в районі міста Текірдаг — 17 тис. $/га. В той же час у внутрішніх районах країни, наприклад в районі Нігде, орні землі коштують 400 $/га.

З цікавого. У квітні 2021 р. турецькі ЗМІ розповсюдили новину про те що Біл Гейтс придбав 22 тис. акрів на північному заході країни. В зв’язку з цим вартість землі в провінціях Едірне, Кіркарелі і Текірдаг зросла майже вдвічі. Але дана інформація не підтвердилась.

Форми власності аграрних підприємств Туреччини

Згідно з даними Турецького інституту статистики, в країні нараховується 530 тис. фермерських господарств. 

Найбільшу групу, а саме 58%, становлять господарства з річним доходом до $8,7 тис. При цьому існує чітка залежність між площею с/г угідь, якою володіє фермер і структурою землекористування. У господарств з зембанком до 2 га переважають багаторічні насадження (сади та інші багаторічні рослини). Є й знайомі кожному українцю присадибні ділянки й городи, переважно в найменших господарствах.

Кількість ферм в країні постійно знижується. Це світова тенденція і подібне ми спостерігали в усіх країнах, які були в попередніх випусках.

Основна причина — ріст продуктивності праці в АПК. Але турки тут справжні чемпіони. З 2010 р. кількість фермерських господарств скоротилась на 48%. І питання не лише в рості продуктивності. Влада країни рапортує про суттєву допомогу аграріям: за останні 15 років обсяг бюджетної підтримки становив $27 млрд, а стратегічним планом розвитку на 2019-2023 рр. передбачено $47 млрд (по курсу USD/TRY 2019 р.), що разом з іншими заходами повинно допомогти країні потрапити в світовий ТОП-5 за обсягом виробництва продукції АПК. 

Але як часто буває, бачення на одні й ті ж речі тих, хто працює у владних кабінетах і тих, хто працює на землі — кардинально відрізняються. Профільні асоціації говорять про неефективність державних програм підтримки фермерів. Через високі темпи інфляції, вартість ТМЦ та інших складових собівартості зростає випереджаючими темпами порівняно з цінами на агропродукцію.

При цьому швидкий ріст населення потребує постійного зростання пропозиції агропродукції. Та й скорочення фермерських господарств не дає можливості наситити внутрішній попит за рахунок власного виробництва. Тому уряд, щоб уникнути дефіциту, з року в рік нарощує імпорт, особливо зернових. Хоча, поки що Туреччина є нетто експортером аграрної продукції. Але про це пізніше.

Основні культури та їх врожайність

Попри те що площа, яку займає Туреччина більша на третину, порівняно з Україною, гірський ландшафт обмежує можливість розорювати території під ріллю. Враховуючи це, країна по валових зборах зернових займає 15-те місце, а по олійних 19-те в світовому рейтингу. Але турки використовують на повну свою головну перевагу — м’який середземноморський клімат.

За виробництвом лісових горіхів, свіжих овочів і оливок країна входить в світовий ТОП-5. Хоча за валовим збором свіжих фруктів країна знаходиться на 7-му місці в світовому заліку, але по окремих позиціях це теж перша п’ятірка. Наприклад, за виробництвом мандаринів турки знаходяться на 3-му місці, після Китаю та Іспанії, а словосполучення «турецькі мандарини» вже давно стало мемом. 

Переробна галузь Туреччини потребує окремого згадування. Країна є світовим лідером з виробництва і експорту пшеничного борошна (1-ше місце за обсягом експорту), а за виробництвом соняшникової та оливкової олії — в першій п’ятірці.

Рослинництво. Основні регіони виробництва

Традиційні для України культури в Туреччині культивуються на півночі і в центральній частині країни. Така екзотика, як оливки або тропічні фрукти, а також овочівництво зосереджені на півдні в зоні середземноморського клімату.

Рослинництво активно розвивається і в регіонах з низьким рівнем опадів, наприклад, в Центральній та Східній Анатолії, оскільки турки активно розвивають зрошення. За даними Світового банку на 2018 р. в Туреччині під поливом знаходилось 5,2 млн га, а в Україні 0,4 млн га.

При порівнянні урожайності вражає відрив турків по овочах і баштанних культурах — різниця з Україною в рази. Навіть по таких традиційних для нас культурах як цукрові буряки і картопля — ми теж аутсайдери.

Вище вже згадували, що турецькі фермери мають великі площі під поливом, але є ще одна перевага, яка дає суттєвий приріст у валовому виробництві овочів — теплиці. Так, За даними ресурсу A Haber, турецькі фермери утримують 77,2 тис. га теплиць (в Україні 6,3 тис. га), конкуруючи з Іспанією за перше місце серед європейських країн в цьому сегменті рослинництва. В світі це третє місце після Китаю і Південної Кореї. Та й середземноморське узбережжя є центром виробництва овочів і фруктів закритого ґрунту в Туреччині. Поблизу Анталії знаходиться суцільне скляне поле теплиць.

Перше, що спадає на думку — для чого в Туреччині теплиці, там же й так тепло? Але теплиці там і теплиці в Україні — це дві різні речі. У нас закритий ґрунт — це можливість вирощувати овочі в холодну пору року, у них — це використання контрольованого середовища для збору до трьох врожаїв за сезон, при сталих плюсових температурах «за бортом».

Однією з найбільших статей затрат українських тепличних господарств є витрати на опалення, при цьому турецькі теплиці не мають опалення взагалі або мають малопотужні аварійні котли на випадок короткочасного критичного зниження температури повітря. Це зовсім змінює економіку цього сегменту овочівництва. В середньому тепличне господарство — це 1-3 теплиці площею від 500 до 1000 м2, де працює фермер і вся його сім’я.

 

З цікавого. Туреччина є одним із світових лідерів на ринку їстівних каштанів, займаючи 3-тє місце за обсягом виробництва і 4-те за експортом. За даними Союзу експортерів свіжих фруктів та овочів Егейського регіону, середня вартість відправлених на експорт турецьких каштанів в 2021 р. становила 3490 $/т. Чим не альтернатива для традиційних культур?

Експорт

Загальний експорт товарів з Турецької республіки в 2021 р. становив $225,3 млрд проти $68,2 млрд в Україні, саме тому на АПК припадає лише 11,1%, а в нас 40,7%. Як кажуть: «Відчуйте різницю».

Серед найбільш топових позицій в турків широка номенклатура саме продукції переробки на противагу нам. При цьому найбільш значні за обсягом експортної виручки горіхи і пшеничне борошно змогли піднятись лише на 19-те і 31-ше місця в сукупному експорті товарів. Це добре контрастує з нами, де 2-4 місця займають товари АПК.

Великі гравці аграрного ринку часто орієнтовані на Китай, який є великим імпортером с/г продукції і Україна не виключення. Але з Туреччиною не так. Турки переважно імпортують аграрну продукцію з КНР, а серед експортних ринків китайський аж на 22-му місці. До речі, український на 14-му попри те, що Україна — сусідня країна і є великим постачальником сировини для турецького АПК. Головними експортними ринками для турецької аграрки є сусідні країни: Ірак, ЄС і росія. Помітну частку займає США.

Перевалка с/г вантажів здійснюється через десять основних портів. Найбільше їх сконцентровано в районі Мармурового моря.

Тваринництво

Тваринництво в Туреччині історично розвивалось як альтернатива рослинництву в регіонах з гірським або посушливим ландшафтом. У валовому виробництві продукції АПК в 2000 р. розподіл становив 70%:30% на користь рослинництва. На даний час майже паритет 53%:47%.

За останні 20 років галузь тваринництва продемонструвала значний ріст, в першу чергу за рахунок росту поголів’я ВРХ і птиці. З 2010 р. виробництво яловичини зросло на 77%, виробництво курятини на 45%, виробництво молока на 68%, виробництво яєць курячих на 65%.

Туреччина мусульманська країна, тому м’яса свиней ми в структурі виробництва не побачимо. Але їх в країні все-таки утримують. За даними Турецького інституту статистики, аж цілих 900 голів на всю країну. 

Окремо варто згадати галузь бджільництва Туреччини, яка за розмірами не поступається українській. Хоча згідно з даними ФАО, обсяг виробництва меду в Україні становить близько 70 тис. т на рік. Проте реальний обсяг за рахунок тіньового обігу становить 100-110 тис. т на рік, що співставно з офіційним даним статистики в Туреччині. Хоча турки переважно споживають мед на внутрішньому ринку. Експорт суттєво нижчий порівняно з нами.

Основні регіони виробництва

ВРХ

Вівці

Птиця

Внутрішнє споживання та переробка

Ріст економіки і чисельності населення, а також зростання обсягів експорту (+ 413% в грошовому виразі за 20 останніх років) формують стабільно високий попит на продукцію АПК на внутрішньому ринку Туреччини.

Розвинена галузь переробки і швидкий ріст тваринництва потребують додаткових обсягів с/г сировини, тому турки імпортують більше 14 млн т зернових та олійних на рік. Серед основних культур лише пшениця покриває внутрішні потреби і йде на експорт. По інших країна залучає додаткові обсяги на зовнішніх ринках. Зернові імпортує переважно з України і Росії, олійні — з Чорноморського регіону і Латинської Америки, бавовну для текстильної галузі — з США.

За аналогічним сценарієм розвивається і олійно-жировий комплекс — імпорт соняшнику і соєвих бобів з країн Чорного моря, а в результаті експорт рослинних олій (5 місце за обсягом виробництва соняшникової олії).

Також, маючи розвинене виробництво горіхів, овочів і фруктів, турки експортують значні обсяги цих продуктів харчування у консервованому або сушеному вигляді.

Імпортуючи з України фуражні культури (обсяг лише кукурудзи, ячменю і висівок в 2021 р. становив майже 2,5 млн т), турецькі тваринники забезпечили собі 8-ме і 9-те місце за показником виробництва молока і курятини відповідно, а виробництво яловичини повністю закриває внутрішню потребу. Наприклад, Україна за обсягом виробництва курятини лише на 17-му місці.

Турецькі текстильники щорічно імпортують близько 1 млн т бавовни додатково до 0,63 млн т, які вирощують в країні, при цьому експортуючи одяг і текстильні вироби на суму $30 млрд.

Туреччина дійсно здійснила