Знімати з себе відповідальність за долю Батьківщини неправильно, — Михайло Петров
Джерело фото: Facebook
24 лютого застало Михайла Петрова на навчанні у Сполучених Штатах. Взимку, у перерві між посівними, аграрії можуть відпочити. Одні прямують на лижі, інші — поближче до сонця, а директор Придніпровського кластера «Кернела» — вкотре сів за парту.
Коли дізнався про війну, взяв перший же квиток на літак у напрямку України. Діставшись Золотоноші та об‘єднавшись з колективом, почали готуватись зустрічати ворога.
Ми сидимо з Михайлом на терасі столичного ресторанчику. Він ніяковіє, каже, не відпускає відчуття, що це гедонізм мирних часів. Та дорікнути у цьому співрозмовника складно. Зараз він увесь занурений у війну.
«Кожен має дати максимум від можливостей у критичний час. Я проаналізував, де від мене буде найвища користь. Вирішив, що найкраще використати свої організаційні здібності, зв'язки та ресурси. Важливо було їх максимально швидко мобілізувати для допомоги біженцям та ЗСУ. Чим і зайнялися з командою у перші дні березня», — розповідає він.
Почали з допомоги столиці. Коли у місті закінчувалось борошно, Михайло з колегами налагодили поставки пшениці зі складів компанії на «Київмлин». З часом на підприємстві запустили харчову лінію для допомоги військовим та постраждалим районам. Поїхали перші вантажівки до оточених російською армією Чернігова та Сум.
Частина водіїв підприємства почала евакуйовувати людей з окупованих міст. Вдалося вивезти біля тисячі людей. Паралельно налагодили поставку автомобілів з-за кордону для військових.
Михайло каже, що у критичні моменти важливо не боятися брати відповідальність. Коли на кону життя і смерть, загроза Батьківщині, менше всього треба тремтіти за посади. Наводить приклад одного з директорів іноземної компанії, яка тримала склад з ліками в передмісті Києва. Коли на місто наступали, він подзвонив Петрову за порадою. Михайло відповів, що може надати приміщення логістичного центру та організувати евакуацію складу — головне, зберегти медикаменти. Але топменеджер побоявся відповідальності. Час розсудив на його користь — окупанти хоч і були на підступах, місто не захопили. Але загроза була максимальна.
«Питання майбутнього нації — якщо програємо, готуйся до трудових лагерів в Сибіру. Відправлять на асиміляцію. «Архіпелаг Гулаг» нагадувати не варто», — зазначає Михайло.
Далі співрозмовник зайнявся пошуком сталі для бронежилетів. Вдалося знайти у Скандинавії. Матеріал настільки міцний, настільки й легкий. Вага бронежилету 4 класу лише 8 кг. Завозити довелося по квотах компаній у третіх країнах. Виробництво налагодили у Дніпрі. Розпиляли, погнули, імпортували з Туреччини кордуру, нашили плитоноски. Всі жилети безкоштовно передали нашим захисникам.
Серед них і наш колега з Latifundist Media Ілля Єсін, який боронить Україну в лавах ЗСУ.
Спонтанна ініціатива швидко переросла у заснування благодійного фонду Save Ukraine 2022. Михайло пояснює, справа не у зміні таблички, а у практичності. Так багато речей йдуть швидше. Це і регуляторні питання (обмеження НБУ на виведення коштів за кордон), швидкість транзакцій, логістика та інше. Не приховує, що у цьому допомогли логістичні ланцюжки, ресурси та зв'язки, які надала компанія Кернел.
Спіч Михайла періодично переривать вхідні дзвінки. Випадково помічаю на екрані прізвище Ільченко. Михайло підтверджує — це Віталій Ільченко, власник корпорації UKRAVIT і активний донор фонду.
Кілька тижнів тому Петров написав у Facebook, що він з командою Придніпровського Краю з початку війни передав допомоги більш ніж 50 млн грн. При цьому вказав, що можливості лімітовані. У розмові визнає, що донати суттєво зменшилися, а власні збереження майже закінчились.
Розуміє і об'єктивні причини зменшення надходжень — гроші у людей банально закінчуються. Та і з сумом додає, що багато людей «думають, що війна їх не стосується». Побачив таких і серед аграрних бізнесменів ще на початку російської агресії.
«Особисто я вважаю, що знімати з себе персональну відповідальність за долю Батьківщини неправильно. Наразі кожен має прикласти максимум зусиль для перемоги і зробити все від нього залежне. Я знаю багатьох людей, які мають можливість допомогти країні але вони не певні у раціональному використанні коштів і що домомога надійде саме туди де потрібна. Багато з них вже стали донорома фонду Save Ukraine 2022. Приєднуйтись і ви!», — резюмує директор Придніпровського кластеру та засновник Фонду Save Ukraine 2022.
Костянтин Ткаченко, Latifundist.com
