Зелене світло соєвому шроту з України і червоне — для зерна. Що відбувається на польському ринку?
Джерело фото: Oszukana Wieś
Ми розповідали, що з січня польські фермери поновили акції протесту проти експорту українського зерна. Мовляв, зерно йде не транзитом через Польщу, а осідає в країні і через це обвалилися ціни. Хоча зниження цін на зерно — це світова тенденція.
Якщо раніше польський уряд досить стримано ставився до протестів, то нещодавно заявив, що планує обмежити ввезення українського зерна. Відповідний лист для ухвалення «радикальних рішень» (поки не відомо, про які саме йде мова) вже направлено до Єврокомісії.
Але чи потрібні ці «радикальні рішення» на фоні того, що українське зерно зараз мало хто експортує в Польщу? Яку роль у цій всій ситуації відіграють осінні вибори до Сейму? Та чому поляки хочуть обмежити імпорт українського зерна, а від імпорту українського соєвого шроту та олії відмовлятися не хочуть? Про це ми розпитали польського трейдера Андрія Абдулова.
Latifundist.com: Андрію, чи стала для вас несподіваною новина про те, що польська влада, яка до цього виступала так званим «адвокатом українського зерна», прийняла рішення щодо обмеження його імпорту?
Андрій Абдулов: Фізично польська влада не може обмежити або заборонити імпорт українського зерна, бо польсько-український кордон — це зовнішній кордон європейської спільноти. Таке рішення не може бути ухвалене на рівні Польщі. Ухвалити його можуть виключно в Брюсселі — в Європейському парламенті.
Але Польща може застосовувати свої внутрішні важелі впливу на поставку українського зерна. Що мається на увазі? Більш прискіпливі перевірки з боку прикордонних служб, органів ветеринарного та фітосанітарного контролю. Наприклад, раніше, якщо їхала партія кукурудзи, — 15 вагонів, — то ветеринарна служба перевіряла вибірково пару вагонів. Зараз перевіряє кожен вагон. Замість одного листа ветеринарного контролю ти чекаєш на оформлення 15 листів. А це час. Це простій транспорту. Кошти простою транспорту + ціна на зерно = менше бажання імпортерів купувати зерно з України. Так само і українські експортери, коли порахують ставку простою транспорту, то скажуть, що краще ми за менші гроші продамо у порт.
Latifundist.com: Тоді виникає питання: чому польська влада почала виконувати вимоги мітингуючих фермерів? Бо мітинги в Польщі почалися ще у вересні минулого року і до цього часу влада говорила, що не може обмежити або припинити імпорт українського зерна. А тут різко змінила свою риторику.
Андрій Абдулов: Восени в Польщі вибори до Сейму. Фермери — це величезний шмат електорату. Провладній партії «Право та справедливість», яка сьогодні складає уряд, дуже важливо здобути цей шмат голосів.
Latifundist.com: Отже, має місце політичне питання. Щодо цін на зерно. В Польщі з кінця лютого по всім основним культурам вони просіли. Але це світовий тренд, не тільки локальний.
Андрій Абдулов: Все правильно. Що з цінами на зерно? На них мали вплив декілька факторів. Насамперед війна. Диверсифікація напрямків. Замість їхати в порти, більшість зерна поїхала сухопутними коридорами в тому числі і через Польщу. Кількість поставок ріпаку, пшениці, кукурудзи та інших культур в Польщу збільшилася.
А тепер враховуйте і те, що минулий рік для Польщі був одним із найбільш врожайних за останні 5 років. Фермери в очікуванні кращих цін не продавали свою продукцію. А ціни у жнива були на піці. І це можна прослідкувати по графіках Euronext. Зрозуміло, що фермери дивляться на ціну і чекають, коли вона буде рости. Польські фермери не дочекалися. Трейдери і переробники почали купувати зерно в Україні. Автоматично попит на зерно вітчизняних виробників упав.
Плюс біржа диктує ціни. Українські експортери дивляться на Чиказьку біржу. Польські — на французьку біржу MATIF. Так само і німецькі імпортери, які купують зерно з Польщі, орієнтуються на біржу. Та й у польських портах Гданськ, Гдиня, Свіноуйсьце правила гри теж встановлює біржа.
Latifundist.com: Зрозуміло, що звинувачувати у всіх проблемах українське зерно не зовсім правильно. У нещодавній розмові ви говорили, що поляки зараз майже не купують українське зерно.
Андрій Абдулов: Майже не купують. Виконуються ті поставки, по яким раніше були підписані контракти. Якщо по цінам далі вести мову, то у Польщі дуже популярна культура ріпак. От як в Україні соняшник, так в Польщі — ріпак. Ріпакову олію використовують у побуті, її додають до дизельного пального. Рік тому ціна на ріпак на біржі MATIF складала приблизно €1 тис. за тонну. Зараз навіть не €500/т. Чи є вина у цьому українського зерна? Не думаю.
Звісно, я не заперечую той факт, що польський переробник у жнива не хотів купувати ріпак, коли ціна на нього була 4 тис. злотих за тонну (трохи більше $1 тис.), бо міг купити на $50 дешевше в Україні. Але зараз він не заплатить тих грошей, бо біржа диктує ціни.
Latifundist.com: Навіть українським експортерам не вигідно зараз везти зерно у Польщу.
Андрій Абдулов: Абсолютно правильно. Подивіться на ціну пального. Те пальне, яке завозиться в Україну, теж їде з Польщі. Сьогодні Польща — головний хаб поставок озброєння і паливних матеріалів в Україну.
І зараз полякам не вигідно платити за українське зерно. Але не дивлячись на це, ціни летять вниз. Хоча ціни на ріпак, кукурудзу і пшеницю трохи вирівнюються, але це ніщо в порівнянні з цінами, які були ще у січні цього року. Я вже не кажу про ціни півроку тому.
Latifundist.com: Польські фермери дійсно у більшості вважають, що ціни обвалило українське зерно? Чи це місцеві популісти, користуючись нагодою, роздмухують цю тему?
Андрій Абдулов: Без популістів не обійшлося. Але краще знайти зовнішнього ворога і об’єднатися проти нього. Українське зерно — це і є зовнішній ворог польських фермерів.
Якщо ти посадиш фермера і почнеш йому показувати графіки і Чиказьку біржу, він скаже: «Не мороч мені голову». Навіть якщо ти будеш показувати світові тренди, збільшення врожаю кукурудзи в США — це теж не вплине на світогляд польського фермера. Він скаже: «А яка мені різниця, що США менше продаватимуть кукурудзи в Китай, а більше до ЄС?». Хоч це і призведе до падіння ціни в ЄС. Йому це не цікаво. Він хоче отримати гарні гроші за кукурудзу і все.
Якщо він бачить, що переробник купує з України, то хто винуватий? Переробник, що дешевше купив і Україна, яка продала.
Я живу в Польщі. Я їм хліб з польського зерна і м'ясо, яке виросло на польських комбікормах. Якби я був виробником продукту, то теж би хотів його продати дорожче. І коли б бачив, що його за кордоном купують дешевше, то я б теж був обурений. Але треба дивитися об’єктивно на ситуацію.
Latifundist.com: Ми розібралися, що українське зерно зараз «не робить погоди» на польському ринку. Польські фермери повинні це розуміти. Тоді яка у них мотивація виходити на мітинги? Вони хочуть отримати компенсацію з боку ЄС? Хоча вже відомо, що цю компенсацію вони отримають.
Андрій Абдулов: Щодо компенсації. Фермер, як і будь-яка інша людина, працює за гроші. Якщо він не продав по 1600 злотих пшеницю, орієнтуючись на ту ціну, яка була після жнив, і зараз змушений продавати по 1 тис., то він отримує мінус 600 злотих на кожній тоні. Так рахує польський фермер. Думаю, український фермер рахує так само. Дивлячись на це, він вимагає від влади якоїсь компенсації, бо вважає, що влада його повинна рятувати. І тут знову робимо акцент на передвиборчу кампанію. Зараз владі важливо заохотити фермерів.
Latifundist.com: Якщо відійти від зерна до інших агропродуктів, які експортуються з України. Польське птахівництво займає перше місце у ЄС. І раніше польські птахофабрики охоче імпортували дешеву українську соєву олію. Зараз польська сторона зацікавлена в тому, щоб саме цей продукт йшов безперешкодно у країну?
Андрій Абдулов: Звичайно. Всі польські виробники комбікормів зацікавлені в цьому. Подейкують, що невеликі птахофабрики самі купували українське зерно, щоб мати можливість оптимізувати свої витрати при виробництві комбікормів.
Latifundist.com: Тобто зерно ми прискіпливо перевіряємо на кордоні, а для соєвої олії, яка нам потрібна — зелене світло?
Андрій Абдулов: Ціни на соєву олію летять. Багато пропозицій з українського ринку саме по соєвій олії, яка активно використовується у Польщі для виготовлення комбікормів. Соєвий шрот теж везуть в Польщу.
Один із найбільших експортерів таких продуктів з України не відчуває проблем зі збутом. Він на півдні Польщі збудував перевантажувальний термінал і склади. Тепер робить дрібну конкуренцію портам. Бо Польща через порти щороку імпортує понад 2 млн т соєвого шроту з Аргентини та Бразилії. Рахуйте, з порту везти на південь — 600 км. А якщо шрот заїжджає по широкій колії і продається з колес? В результаті всі задоволені.
Але… На це польські фермери не звертають увагу взагалі.
Я навіть більше скажу: польські фермери були обурені, що їм закрили доступ до дешевших білоруських добрив. І що вони втратили можливість експортувати овочі в білорусь і росію.
Костянтин Ткаченко, Наталія Родак, Latifundist.com
