Петр Крогман: Україна наче у в'язниці, звідки кожні два місяці питає росію: чи можна продовжити зернову угоду?

Петр Крогман, Голова Ради директорів компанії Agromino
Джерело фото: Agromino

Більше 100 разів Петр Крогман виступив у чеських медіа після 24 лютого минулого року. Голова Ради директорів Agromino регулярно пояснює уряду і медіа на Батьківщині, що відбувається в Україні, як переживає місцевий бізнес війну та чому українське зерно не вплинуло на падіння цін в Європі.

Сьогодні це перше інтерв'ю Петра українським медіа після початку повномасштабного вторгнення. Ми розмовляємо з ним українською, яку він вивчив буквально за два роки. Колеги жартома кажуть, що він навіть засинає під україномовні подкасти.

Agromino у всіх сенсах відчув на собі війну. Харківський кластер компанії минулого року опинився в тимчасовій окупації, є поля, що і досі заміновані. Попри це, холдинг продовжує працювати. З 16 тис. га на східній Харківщині вже засіяли більшу частину. Петр каже, що маленькі фермери, спостерігаючи, як компанія сіється, і собі починали. Мовляв, Agromino великі, вони щось знають, володіють інформацією, що все буде добре. «Насправді, ми нічого не знали — ми просто хотіли працювати», — додає він.

На недавній конференції Grain Ukraine 2023 його виступ був чи не найяскравішим. Петр заявив, що Україна має вийти із зернової угоди, оскільки вона більш вигідна для росії. Чому? Про це і не тільки він розповідає в інтерв’ю.

Latifundist.com: Як компанія закінчила посівну кампанію? На конференції Grain Ukraine 2023 ви сказали, що схід Харківщини майже не сіється, це пов’язано лише з замінуванням чи з сумою факторів, зокрема, і важкою та дорогою логістикою?

Петр Крогман: Наші поля були засіяні вчасно, за винятком незначної частини на звільнених територіях, яка замінована. Навіть величезна самовідданість наших людей там не змогла подолати всіх проблем, спричинених окупацією. Перш за все, це зруйнована інфраструктура — розбиті мости, залізничні колії, дороги, ферми та склади.

Це тягне за собою додаткові витрати, особливо транспортні. Іншою проблемою є відсутність людей, які зараз перебувають у західній частині України або в ЄС, адже жити, подорожувати і працювати на звільнених територіях складно і ризиковано. Третій блок проблем — заміновані поля і дороги, а також обмеження з боку влади і військових. І, на жаль, артилерійські снаряди іноді лягають за 2 км від наших полів, коли ми на них працюємо. Все це є причинами того, що 70-80% площ на звільнених територіях залишилися незасіяними під урожай 2023 року.

Latifundist.com: Коли ви були востаннє в харківському кластері? Як розумію, туди дістатися — це ще той челлендж.

Петр Крогман: Одразу після Grain Ukraine, на початку червня я поїхав до Харкова, заночував і наступного дня відправився на наші господарства. Так, туди складно дістатися. Знищені мости у Старому Салтові, Рубіжному. Тому нашим фурам доводиться їздити в об’їзд, це на 100 км більше. В грошах — це плюс $30 на тонні зерна в місцевих умовах.

Latifundist.com: Пригадую поїздку в 2014 році на Донеччину. Місцеві фермери нарікали на високі ціни на ТМЦ, адже постачальники закладали в ціну вартість доставки. Наскільки дорожче для ваших харківських підприємств обходяться добрива чи хімія у порівнянні з білоцерківськими активами?

Петр Крогман: На сході все дорожче — добрива, хімія, насіння, паливо. Різниця може сягати плюс $50. Там немає залізниці, все доставляється по авто через один міст. Та і багато хто не хоче їхати через Сіверський Донець.

Latifundist.com: Що з вашим елеватором у Вовчанську?

Петр Крогман: Він обстріляний. Ми не можемо його ремонтувати, бо елеватор в 5 км від російського кордону. А це якраз напрямок на Білгород, Шебекіно. З того боку артилерія постійно обстрілює українську територію. На жаль, про це мало пишуть в центральній пресі, там переважно пишуть «ракети на Київ, Одесу, Дніпро». Але Вовчанськ обстрілюють щодня.

Latifundist.com: Стартували жнива. Як тоді зберігати зерно? В рукавах?

Петр Крогман: Ми над цим думали. Будуємо додаткове зберігання на 3-4 тис. т, поряд з полями, але з нашими обсягами — це майже нічого. Тож возитимемо одразу з поля до Ковʼяхівського елеватору. Це 220-240 км. Коли відремонтують дороги, це буде набагато легше.

Ми можемо нічого не робити, але вирішили, що краще почати, а далі ситуація покращуватиметься. Проблеми мають тенденцію вирішуватися «самі», коли людина працює.

Latifundist.com: Чому ви продовжуєте працювати в таких умовах?

Петр Крогман: Ми хочемо зберегти життя на цих територіях — платити людям зарплату, підтримувати наших постачальників. Все це сприятиме тому, щоб люди не виїжджали звідти. Ми також не хочемо, щоб поля заростали бур'янами та чагарниками. Це ще більше ускладнить майбутню обробку та розмінування. Вже сьогодні ми бачимо, що поля сусідів ледве піддаються обробці.

Загальноукраїнська статистика посівних площ на деокупованих територіях жахає.

Кожен незасіяний гектар — це люди, які не матимуть роботи, а Україна буде слабшою через відсутність експорту та недоотриманих податків.

Щорічний спецвипуск інфографічного довідника

Як українські аграрії тримають Аграрний фронт України

Вся інформація про агро під час війни

Latifundist.com: Як ви думаєте, уряд буде щось робити з цим?

Петр Крогман: Я взяв участь у конференції UkraineRecovery в Лондоні 21 і 22 червня, і перший заступник міністра аграрної політики Тарас Висоцький заявив, що Міністерство працює над тим, щоб забезпечити прямі виплати на гектар для деокупованих регіонів. Цей процес має розпочатися у вересні на основі електронного аграрного реєстру. Зараз в Міністерстві працюють дуже професійні люди, які мають реальний досвід роботи в сільському господарстві і знають, що для посіву потрібні ресурси. Вони також знають, наскільки руйнівним є переривання діяльності. Один пропущений рік коштуватиме вам ефективності на 10 років вперед, це як їзда на автомобілі, якщо ви зупинилися один раз, вам знадобиться багато часу та зусиль, щоб набрати попередню швидкість. А коли акумулятор довго не використовується — ти його взагалі вже більше без зовнішньої допомоги на заведеш.

Мені здається, що це робиться для того, щоб компенсувати фермерам їхні минулорічні збитки і посіяти озимі культури на наступний рік. Тому я вірю, що український Уряд розуміє, що деокуповані регіони виконують роль буферної зони, а їхнє існування та економічне життя приносять Україні неоціненний прибуток. На жаль, у нинішньому стані вони страждають найбільше. І це одна з причин, чому Україна може втратити свій Схід і програти війну. Новою буферною зоною тоді стане Західна Україна.

Latifundist.com: Чи не допомогли б ситуації субсидовані та гарантовані кредити?

Петр Крогман: Вони можуть допомогти в регіонах, де сільське господарство є прибутковим. В деокупованих регіонах це призведе лише до збільшення боргів місцевих агрокомпаній. Власне, Уряд вже намагався допомогти сільському господарству таким чином у 2022 році. А банки логічно використовували кредитні гарантії та програми зі зниженими відсотками переважно в регіонах з меншими ризиками та нижчими транспортними витратами, тобто на заході України.

Latifundist.com: Повернусь до посівної. Скільки площ вам вдалося засіяти на деокупованих територіях?

Петр Крогман: Восени, коли тільки звільнили Харківщину, ми хотіли посіяти 4 тис. га, але вдалося лише 2 тис. га. 

Навесні ми посіяли ще 9 тис. га. Тобто разом з озимими — 11 тис. га, це з загальних 16 тис. га на східній Харківщині. Незасіяні поля в районі Рубіжного і на кордоні з рф. Тобто ми посіяли все, що було можливо.

Latifundist.com: А як фермери-сусіди, чи вони сіються?

Петр Крогман: Інші майже не сіють. Деякі маленькі фермери, бачили, що ми сіємося, і собі починали. Мовляв, Agromino великі, вони щось знають, володіють інформацією, що все буде добре. Насправді, ми нічого не знали — ми просто хотіли працювати. Чим більше фермерів працює, тим краще з поставками добрив та інших ТМЦ. Починають працювати шиномонтажі, приїжджають дистриб’ютори. Це мультиплікаційний ефект.

До речі, минулого року ми організували п’ять потягів в ЄС, які допомагали вивозити зерно від українсько-словацького кордону, яке ми туди перевозили з Харківщини. 40% з цього обсягу ми вивезли фермерського зерна.

Latifundist.com: Під час Grain Ukraine 2023 ви сказали, що Україні варто вийти з «зернової угоди» через те, що росії вона більш вигідна. Обґрунтуйте ширше цю думку.

Петр Крогман: Безумовно, українські дипломати зробили все можливе, але зернова угода готувалася рік тому, коли Україна була слабшою, ніж сьогодні, і пропускна здатність альтернативних логістичних маршрутів була мінімальною. росія експортує в 20 разів більше Чорним морем, ніж Україна. Зараз ця угода є принизливою для України. Кораблі з України перевіряють, а російські — ні. Тому ціни в портах на третину нижчі, ніж деінде. Через це Україна втрачає третину свого сільськогосподарського ВВП, а це $50 на кожній тонні зерна, що при нинішніх цінах на зерно фактично дорівнює тому, що кожне третє судно автоматично топиться. Подивіться на морські перевезення. Єдина сторона, яка дійсно виграє від нинішнього статус-кво, — це pосія.

Latifundist.com: Яка тоді може бути альтернатива «зерновому коридору»? Адже у нас достатньо проблем і на західних кордонах при експорті зерна.

Петр Крогман: Зрозуміло, що експорт до ЄС через західний кордон не є найкращим рішенням — навпаки, це шкодить Україні, оскільки провокує фермерів ЄС. Саме тому Україна втрачає популярність.

Ми повинні усвідомити, що сільське господарство буде найбільшою перешкодою для вступу України до ЄС. І ситуація буде погіршуватися, якщо більше товарів перетинатимуть західний кордон.

Latifundist.com: Ви намагалися пояснити європейцям, що причини падіння цін на зерно пов’язані зі світовою кон’юнктурою, а не з Україною. Чи вдавалось вам це донести? Бо масові мітинги та претензії до якості до українського зерна, що сихронно відбувалися в різних країнах, викликали підозру, що це політична гра та «російський слід».

Петр Крогман: Саме так. російська пропаганда дуже добре знає, як маніпулювати шляхами солідарності. Нам було важко в Чехії зберегти відкритий ринок під час останньої кампанії проти імпорту з України. Мені довелося виступати в чеському парламенті на захист України та вільної торгівлі. Я звертався до ЗМІ, а також передав інформацію до парламенту ЄС, щоб виділити Україні гроші на компенсацію транспортних і портових витрат. На щастя, в Чехії розсудливий уряд і президент, які все це розуміють і підтримують. Навіть всі три найбільші аграрні організації чеських фермерів підтримують ці компенсації, щоб перенаправити українські товари в порти.

Latifundist.com: Вам не здається, що західні кордони з наближенням вступу до ЄС все більше стиратимуться? Просто треба знайти оптимальну модель, аби і їх фермер був не дискримінований, і ми збільшили свою присутність в Європі.

Петр Крогман: Якщо Україна багато експортуватиме зерна в Європу, то вона не приєднається до ЄС. Сільське господарство — це дуже проблематична частина. На агро витрачається одна третя європейського бюджету. Це найбільша стаття бюджету. Я боюся, що за кожен мільярд гривень з експорту пшениці в ЄС, Україна втрачає мільярд на можливій поставці зброї.

Не забувайте, що фермери в ЄС мають дуже сильне лоббі. Подивіться, навіть проукраїнськи налаштовані польські політики, коли мова йшла про бізнес їх фермерів, забували про Україну.

ТОП-10 країн-виробників пшениці

Які країни виростили найбільше пшениці у 2022/23 МР?

Latifundist.com: А як же інфраструктура на кордонах? Будуються термінали, широка і вузька колії.

Петр Крогман: Так, багато компаній будує перевалку, але ця інфраструктура не матиме сенсу за кілька років. Китайці у межах Шовкового шляху побудували в Угорщині величезну інфраструктуру. Мій колега, який був там, розповідав, що це грандіозні площі, об'єми перевалки. Але там нікого немає. Тому я не вірю в шлях на захід.

А ще — гроші. Щоб експортувати до Гданська чи Гамбургу, треба витратити біля $100:

• $20 — за перевалку на кордоні,
• $40-50 — за транспортування поїздом до порту,
• і ще від $20 до $40 — всередині України за логістику. 

Треба забути, що пшениця коштуватиме $400. Коли її світова ціна $220, не можна витрачати $100 на логістику. З економічної точки зору це нонсенс.

Latifundist.com: Яким же є рішення?

Петр Крогман: Отже, рішення полягає в тому, щоб скасувати чинну зернову угоду, яка є вкрай ганебною для України. Завдяки цій угоді росія повільно душить Україну. На жаль, cтокгольмський синдром вже можна спостерігати в поведінці деяких зацікавлених суб'єктів — нинішній стан залежності та зарегульованості їх влаштовує, бо приносить певну ренту. Україні потрібно емансипуватися, діяти рішуче, і виключити росію з угоди, а не випрошувати пролонгацію.

Latifundist.com: Але чи це реально?

Петр Крогман: Так, з кількох причин. Перш за все, варто подякувати українському уряду за створення фонду у розмірі 20 млрд грн для покриття збитків суден, які ходять поза межами зернової угоди. Це мотивуватиме вантажовідправників перевозити зерно після завершення дії зернового коридору. Це правильна роль держави — компенсувати негативні зовнішні ефекти, які ринок не може оплатити/вирішити.

Другий важливий сигнал полягає в тому, що технічна та людська безпорадність росії вже далася взнаки. Сьогодні ми бачимо, що росія навіть не контролює свою територію і з кількома танками можна дійти до москви.

Важливо також, що вантажний флот не український — і росіяни не будуть стріляти по турецьких чи китайських кораблях.

І останнє, але не менш важливе: усунення державного регулювання дозволить новим суб’єктам увійти в чорноморський транспортний бізнес. Деякі перевізники візьмуть на себе ризик, деякі — ні. Це буде так само, як і з сільським господарством на звільнених територіях. Частина фермерів втекла, частина працює під обстрілами. Загалом, перевізників буде більше, ніж сьогодні, коли росіяни роздають дозволи і перевіряють судна. І, повірте, весь процес буде здоровішим і дешевшим, з вищими цінами в портах для українських фермерів.

Не забувайте, що зараз дискриміновані маленькі компанії, які не можуть возити по коридору невеликими суднами, тими ж костерами. Преференції лише для суден більше 25 тис. т — це бізнес лише кількох компаній.

Latifundist.com: Як ви уявляєте перші тижні роботи коридору за такої моделі?

Петр Крогман: Перші тижні всі навчатимуться. Будуть ходити повз болгарську берегову лінію. Але коридор працюватиме, ніхто не стоятиме по 60 днів. Бо нинішня ситуація — це приниження. Україна наче у в'язниці, звідки кожні два місяці питає росію: чи можна продовжити угоду?

На конференції з відновлення у Лондоні я запитав у віце-прем’єра Олександра Кубракова, чи можемо ми працювати по коридору без росії. Він відповів, що так. Раніше про вихід з угоди говорили лише росіяни, робили це для шантажу. Настала черга України говорити, що угода можлива без росіян. Так, це певний ризик, але без цього вони продовжать нас душити.

Latifundist.com: Чому ми взагалі дійшли до такої ситуації?

Петр Крогман: На жаль, ні ООН, ні західні держави і політики не мали достатнього досвіду роботи з росією. Вони не могли собі уявити, що хтось може програмно брехати і рахуватися лише з тими, хто теж бреше. І що хтось може відчувати себе вищим завдяки брехні. Але ставлення європейців вже змінюється. Звичайно, росія найкраще в світі вміє брехати, дезінформувати і блефувати. Але це працює для них лише доти, доки хтось їм вірить. Отже, необхідно усвідомити базову річ — довіряти росіянам означає не поважати себе.

Latifundist.com: Повернімося до України. Які ще проблеми ви вирішуєте у своєму бізнесі?

Петр Крогман: Варто сказати, що Україна досягла значного прогресу в мінімізації корупції, але все ще існують такі регіони, як, наприклад, Біла Церква на Київщині, де поліція, суди та адміністрація перебувають під контролем місцевої мафії, яка може легко позбавити майна будь-кого, зловживаючи своїми повноваженнями на власну користь. Найкращі українці гинуть на полі бою, а місцева мафія продовжує свій прибутковий бізнес і корупцію, руйнуючи Україну зсередини. Ніхто не може розраховувати на справедливість у постраждалих регіонах.

Latifundist.com: Чому ви говорите про місцеву мафію, а не про олігархів?

Петр Крогман: Тому що великі олігархи вже знаходяться в центрі уваги. Медіа та влада вже їх розбирають. А до місцевих мафій ставляться толерантно.

Latifundist.com: Ви відчули це на собі? Можете навести приклади?

Петр Крогман: Всі мої коментарі базуються на власному досвіді. Ми працюємо в багатьох регіонах України, тому можемо сказати, де ситуація найгірша. На жаль, мушу констатувати, що Біла Церква є абсолютним переможцем у цій сумній категорії.

Приклад — ми зіткнулися з незаконним зняттям з реєстрації наших договорів оренди на основі підроблених підписів або підписів померлих людей, і все це оформлялося «чорними» реєстраторами. Очевидним бенефіціаром схеми є місцевий рейдер, активний у місцевій політиці, який протягом одного дня перереєстрував договір оренди на свою користь. Ніхто не був покараний за цю схему, а бенефіціар продовжує щасливо господарювати на землі вже 6-й рік. І це незважаючи на сотні цивільних позовів та порушення кримінальних справ. Більше того, нещодавно ця ж особа повідомила нам, що збиратиме врожай, який ми законно посіяли. Ми розуміємо, що місцева поліція нічого не зробить, і нам знову доведеться витратити роки на суди.

Дуже прикро, що з такими людьми нічого не робиться. На щастя, є також випадки, коли ми вже досягли успіху і скасували реєстрацію оренди, але бездіяльність поліції та перешкоди на місцевому рівні це ганьба.

Latifundist.com: Отже, нарешті справедливість запанувала, чи не так?

Петр Крогман: Так, після довгих років і сотень судових засідань шахраї завжди програють. Але що дійсно небезпечно для України, так це те, що це знижує її шанси на вступ до ЄС. Крім того, місцева мафія також ставить під загрозу майбутню відбудову України та фінансові фонди для цього. З їхніми знаннями про недоліки системи та їхніми зв'язками (включаючи поліцію та суди), місцеві корупціонери можуть стати кінцевими бенефіціарами допомоги, що надходить до нової України. Це визначило б розвиток України в такий спосіб, якого ніхто з нас не бажав би.

Latifundist.com: І знову до реального агровиробництва. Вже розпочали жнива? Які виклики та проблеми у цій збиральній кампанії?

Петр Крогман: Жнива розпочнуться приблизно 10 липня. На деокупованих територіях ми матимемо проблеми з пошкодженою інфраструктурою, як я вже згадував. Через зруйновані мости нам доведеться перевозити все зерно на машинах за 200 км від полів безпосередньо до нашого елеватора на захід від Харкова. Іншою проблемою буде повільніше збирання врожаю через меншу доступність запчастин. Деякі сервісні компанії навіть не хочуть їхати на деокуповані території.

Latifundist.com: Чи змінювали структуру посівних площ?

Петр Крогман: На деокупованих територіях ми сіяли культури, які мають меншу врожайність, тому що логістика є дорогою. В основному це була гірчиця і соняшник. Кукурудзу ми там взагалі не сіяли і лише необхідний мінімум пшениці.

Latifundist.com: На які речі після 24 лютого ви почали дивитись по іншому, які речі переоцінили?

Петр Крогман: Ви знаєте, моє перебування в Україні стає ще більш захопливим. Але без жартів. Добре відома фраза — Україна ніколи не втрачає шансу втратити шанс. 

Але зараз переломний момент в історії, коли занадто багато поставлено на карту. Занадто багато життів було втрачено. 

Ми зобов’язані побудувати кращу Україну для всіх тих людей, які пожертвували своїм життям. Немає нічого ціннішого за життя і свободу.

Костянтин Ткаченко, Latifundist.com