«Я переживаю, щоб аграрії не втратили суб’єктність», — прощальне інтерв’ю з Віталієм Ковалем
Ми зустрічаємося з Віталієм Ковалем у будівлі Мінагро — в його останній день на посаді міністра. Поки в залі парламенту триває голосування за новий склад уряду, з якого зникає окреме Міністерство аграрної політики, Коваль спілкується з нами і готується до прощальної зустрічі з командою. Його наступник — Олексій Соболев — очолить об’єднане міністерство економіки, довкілля та сільського господарства.
Чому вирішили фактично ліквідувати Мінагро й об’єднати його з Мінекономіки і Міндовкілля? Чи не втратить через це агросектор голос і суб’єктність? Що пішло не так із «олійними правками» і що викликало найбільше емоцій під час каденції? Про все це розпитали в інтервʼю.
Latifundist.com: Як вам те, що відбувається просто зараз у Раді?
Віталій Коваль: Це перманентний процес. Після кожного перезавантаження уряду з’являються нові пріоритети і виклики, на які потрібно реагувати відповідними змінами. Сьогоднішнє рішення — частина цього. Я можу побажати новому уряду сили й наснаги.
Latifundist.com: Це звучить як позиція члена президентської команди. А як щодо позиції міністра, який втратив посаду?
Віталій Коваль: Я говорю як українець. Рішення, які ухвалені, треба доводити до кінця. Найпростіше — критикувати. Уряд потребує підтримки. Розповідати, що «в них не вийде» — це деструктивна позиція.
Latifundist.com: Яке ваше ставлення до моделі «3 в 1» — об'єднання агро, економіки і довкілля?
Віталій Коваль: Як міністру, який відповідав за «третину» нового міністерства, це видається дуже складною задачею. Тут потрібен сильний внутрішній ресурс. Олексій Соболев, на мою думку, фахова людина. Але дуже важливо, щоб у цій новій конструкції він зумів утримати аграрну суб’єктність.
Найбільше я переживаю саме за це — щоб аграрії не втратили суб’єктність. Щоб агро не розчинилося у загальному потоці політик. Попереду переговори з ЄС, посівна, збиральна кампанія — і важливо, щоб аграрії знали, що їх чують.
Latifundist.com: Але як щодо міжнародного представництва? Якщо, умовно, українського профільного аграрного заступника зустрічає повноцінний міністр з Німеччини чи Франції?
Віталій Коваль: Так, буде непросто. Але ключове — щоб нове міністерство працювало в тісній координації з віце-прем'єром з євроінтеграції. Бо мета не просто ввійти в Євросоюз, а зробити це не знекровленими.
Так, є певні побоювання, що суб'єктність агрогалузі буде втрачена. Але я сподіваюсь, що цього не станеться.
Latifundist.com: Ми аналізували, як працюють агроміністерства в ЄС, частина з них поєднують в собі агро і екологію. Але саме такого триєдиного гібриду ніде не бачили.
Віталій Коваль: Час покаже. Є сфери, де об’єднання може дати синергію. Наприклад, у водному секторі: маємо окремі держводагентства, агентства з меліорації — а питання спільне. Якщо це буде під одним дахом, можливо, це дасть кращу координацію.
Мені важливо, щоб збереглися ключові інструменти, як-от ДАР. Це міст між фермером і державою. Його треба розвивати. Щоб продовжили точкову державну підтримку, зокрема тваринництва. Те, що вже розпочали — потрібно довести до кінця.
Сьогодні близько 125 ферм або на завершальній стадії реконструкції, або будуються з нуля. І ці проєкти треба підтримати, щоб ми мали більше молока, більше м’яса — і, відповідно, більше внутрішнього ресурсу й експортного потенціалу.
Latifundist.com: Ви згадали про ДАР. Не раз чув історії, коли заявки вичерпувались за кілька хвилин після відкриття.
Віталій Коваль: Так, це правда. І проблема не в системі, а в обмеженому ресурсі. Пріоритет держави зараз — виграти війну. І, на жаль, ми змушені робити вибір: які галузі можемо підтримати, а які — ні. Коли потреба — на мільярди, а в бюджеті є мільйони, ти просто фізично не можеш допомогти всім.
Так, були ситуації, коли заявки відкривали і закривали майже одразу. Люди з ночі моніторили, щоб встигнути. Але головне — що підтримка надавалась не за принципом «кого знають», а за фактом: хто зареєстрований і верифікований.
Далі нам обов’язково потрібно перейти на середньострокове планування дотацій. Сьогодні бюджетний цикл — 12 місяців. А інвестиційний цикл аграрія — 3-5 років. Це треба вирівнювати. Я дуже сподіваюсь, що наступний уряд зможе це зробити.
Latifundist.com: Що ви скажете команді міністерства в прощальному слові в статусі міністра?
Віталій Коваль: Попрошу команду залишитися. Навіть якщо міністерство приєднується до іншого — інституцію потрібно зберегти. Найлегше — сказати: «Це неправильне рішення» і грюкнути дверима. Але тут питання не особисте, а державне.
Якщо ми зараз втратимо кадровий потенціал — тих, хто розуміється на агро, хто знає, що таке фермерство, тваринництво, генетика, насінництво — то потім ми його вже не зберемо.
Окремо хочу відзначити Молодіжну раду — це була правильна і хороша ідея.
Latifundist.com: Це правда, що вам пропонували повернутись у Фонд держмайна?
Віталій Коваль: Без коментарів. Думаю, над подальшими кроками.
Latifundist.com: Який найскладніший момент з роботи міністром запам’ятався?
Віталій Коваль: Початок переговорів із ЄС — стіна. Мовляв, повертаємось до 2021 року. Ніхто вам нічого не обіцяв, шановні українці.
Знаєте що тут особливо допомагало? Зустрічі у форматі «стінка на стінку». Коли ми приїжджали в Німеччину — з нашої сторони було 9 асоціацій, з їхнього боку — 12. У Польщі — 10 наших, 31 з їхнього боку. 31, уявляєте?
І от коли всі зійшлися в цьому клінчі — градус був дуже високий. Аргументи, емоції, принципові позиції. Але згодом починається розбір цифр, перевірка фактів, спроби зрозуміти. І цей градус поступово знижується.
Пам’ятаю наші останні розмови з міністром Сєкерським і його заступником Колодзєйчаком — це вже був зовсім інший тон.
Latifundist.com: Що вважаєте головними результатами своєї каденції?
Віталій Коваль: Безперебійне проходження посівної і збиральної кампанії. Зберегли програму 5-7-9. Зростання експорту продуктів переробки. Захист інтересів агро в перемовинах з ЄС.
Один із найтепліших спогадів за час роботи — це кінець року, коли через систему ДАР ми перерахували допомогу кільком тисячам підприємств на прифронтових територіях.
Від тисячі до двох тисяч гривень на гектар — небагато, але саме це стало тим наріжним каменем, коли аграрії по-справжньому відчули, що держава про них не забула.
Ще одна позитивна ініціатива — імпортозаміщення та система закупівель української риби, яку ми запустили. Мова йде про вже успішні аукціони для потреб ЗСУ та в заклади виконання покарань.
Latifundist.com: На 2025 рік, як розумію, підтримка прифронтовим територіям не передбачена.
Віталій Коваль: Підтримка прифронтових територій точно залишається у планах міністерства. Ми готували механізм і заклали базу, як і торік. На жаль, виплата може відбутися наприкінці року, бо все впирається у зміни до бюджету. Але навіть у 2024-му ситуація була така сама — коштів у бюджеті не було, але було політичне рішення, і ми змогли це реалізувати.
Якщо все складеться, формат підтримки — це знову дотація на гектар засіяної землі.
Latifundist.com: Особливо критична зараз Херсонщина. Там до обстрілів додалась посуха, фермери передисковують поля.
Віталій Коваль: Не можна знімати увагу до цих територій. Тому дуже важливо сьогодні перерозподілити більше ґрантової частини саме на ці регіони. І забезпечити доступ до фінансування — щоб не було проблем ні з обороткою, ні з кредитами.
Latifundist.com: Цитую фермера з прифронтових територій: 5-7-9 — як «мертвому припарка». Бо коли ти працюєш у мінус, під обстрілами, і в тебе спалений комбайн, кредит навіть під 5% — це вже як в ломбард піти.
Віталій Коваль: Програму 5-7-9 легко критикувати, коли вона є. Але коли її немає — тоді розумієш, що це як повітря. Минулий рік — яскравий приклад: 47 млрд гривень пішло в агросектор саме через 5-7-9. Це величезний ресурс. Без нього було б набагато важче.
Latifundist.com: Чув з ринку, що ви пропонували, щоб гроші з олійних мит пішли на прифронтові території, це правда?
Віталій Коваль: Так, це була моя пропозиція. Зараз мова йде, що мита підуть на підтримку всієї галузі. Але, на мою думку, пріоритет має бути чіткий — саме прифронтова зона. Їм найбільше болить. Я був на підприємстві, де більше 10 одиниць техніки спалили дронами.
Latifundist.com: Як загалом оцінюєте вчорашнє голосування за соєво-ріпакові правки?
Віталій Коваль: Емоційно. Але, якщо говорити по суті — позиція міністерства була і залишається чіткою: агровиробник має мати вибір. Або експортувати власно вироблену продукцію, або здавати на переробку. Ця норма збережена.
Latifundist.com: А як щодо регламентних порушень при голосуванні?
Віталій Коваль: Тут я не коментуватиму. Я не депутат і не знаю глибоко регламент. Я чув дискусію, але не маю підстав давати оцінку.
Latifundist.com: Коли зʼявились перші чутки про мита, я в кулуарах молочного форуму запитав вас, чи дійсно є такі плани. Ви відповіли, що зараз ведуться прорахунки потенційного впливу. Розрахунків так ніхто і не побачив. Власне, в процесі видалось, що міністерство відтіснили від цієї теми.
Віталій Коваль: Не можу сказати, що ми відсторонилися, бо свою позицію озвучив і не говорив на чорне біле. Переробку треба піднімати. Багато говорять, що це робиться під спеціальних людей і все інше. Але ні, це стосується більше ста переробних заводів і галузі в цілому.
Latifundist.com: …які теж мали рахувати баланси, коли вони будували і інвестували.
Віталій Коваль: Звісно. Просто, якщо повернутися до цієї незручної теми, той, хто хоче продати сою і ріпак, він продасть. Якщо я фермер і маю товарну партію — 200, 300, 500 тонн — то я її точно продам, і точно зможу експортувати.
Я дуже очікую, що після цих рішень відбудеться детінізація експорту олійних. Бо якщо чесно, при аналізі неповернення валютної виручки саме в сої була найбільша частка неповернення. Випадковість? Навряд.
Latifundist.com: Чи очікуєте дзеркальної відповіді з ЄС?
Віталій Коваль: Так Європа вже це робить. Ви знаєте, що ріпак до Польщі завозити не можна? І не всі продукти переробки.
Це мене насправді дивувало на позиції міністра. Бо деякі асоціації запитували: «А ви не боїтесь, як на нас подивляться?». А я відповідаю: друзі, ми — потужна країна. І ми маємо думати насамперед про своїх агровиробників, про свою економіку, поважаючи партнерів, але не соромлячись власної сили.
Latifundist.com: Але ж по продуктах переробки сої і ріпаку ми поки не повторимо «подвигу» соняшника. По тій же сої ми домінує Латинська Америка.
Віталій Коваль: Так, домінує, і так, ми не маркетмейкер. Але це не означає, що треба включати режим меншовартості. Ми — потужні. І головне: треба рахувати. Перевезти сою з Бразилії до Європи — це далеко. Так, морський транспорт найдешевший, але час — теж ресурс. А ми — поруч.
Пам’ятаєте історію з вершковим маслом? Новозеландці були далеко і тому не змогли швидко поставити його до Європи. Їхнє масло йде півтори місяці. А ми вирішили ситуацію, бо українське приїжджає за півтори доби. Ми — географічна гарантія продовольчого суверенітету Європи. Коли їм щось потрібно — ми перші під рукою.
Latifundist.com: В інтерв’ю ви часто наводите цифру, що великі компанії виробляють лише частину продукції. Це щоб розвінчати міф європейців про «латифундистів»?
Віталій Коваль: За нашими даними, лише 11% продукції виробляють компанії зі штатом понад 200 людей — тобто умовно «великі холдинги». Якщо взяти всі великі компанії, то на них припадає 23% обсягів. Решта — це малі та середні виробники, і ми маємо нарешті це почати показувати.
Перше, що ускладнює діалог — необ’єктивна статистика. Нам постійно доводиться виправляти базові уявлення. Наприклад, на кожному європейському слайді — «42 мільйони гектарів аграрної землі в Україні», тоді як реально в Україні — близько 32 млн, з яких рілля, що засівається до 24 млн. Частина земель втрачена через окупацію, але це не відображено у зовнішніх оцінках.
Latifundist.com: Це стосується не лише землі?
Віталій Коваль: Так. Наприклад, яєць ми виробляємо 13 мільярдів, але половина — це приватне господарство, споживання в родинах. Промисловий сектор — лише 6,5 млрд. Те саме з кількістю підприємств і фермерів: те, що в нас вважається ОСГ, у ЄС вже вважалося б фермерським господарством.
Latifundist.com: Якщо уявити, що ви залишаєте наступнику «сейф» із трьома порадами майбутньому міністру — що б ви туди поклали? Які три речі варто зберегти в будь-якому разі?
Віталій Коваль: Перше — не втратити діалог. Ми вибудували дуже класну спільноту. Діалог у межах логістичного штабу, регулярні зустрічі з асоціаціями та бізнесом — усе це дало сильний зворотний зв’язок. Це потрібно зберегти як системну практику.
Друге — пам’ятати, що ми українці. Навіть якщо дуже хочеться зробити щось «швидке», щоб нас кудись прийняли, завжди потрібно ставити запитання: чи це вигідно Україні в перспективі кількох років? Якщо не буде суб’єктності аграрного голосу, ми прийдемо в Євросоюз знесиленими. І тоді наші фермери ризикують залишитися бідними й виметеними з ринку.
І третє — постійно відкривати нові ринки. Світ динамічний, і не можна засиджуватись на одному напрямку. Нам треба розширювати присутність. Двигуном тут має бути бізнес.
