Diligent Capital Partners планує проінвестувати €150 млн в український АПК та харчопром. Співзасновник фонду Данило Якуб пояснює, як це працюватиме
У довоєнні роки такі угоди траплялися нечасто, але все ж були частиною українського агроринку — equity investment, коли бізнес отримує не кредит, а «партнера в капіталі». Саме так у 2021-му нідерландський банк розвитку FMO та Diligent Capital Partners (DCP) інвестували $20 млн у Yednist’ Group, придбавши міноритарний пакет. Ще раніше цей тандем узяв 16% акцій переробника олійних Allseeds.
Після повномасштабного вторгнення такі інвестиції майже зникли з радарів: занадто багато невідомих, надто високий ризик. Але восени 2025-го ринок заворушився — DCP разом із нідерландською консалтинговою компанією 2ndAries запустили фонд Food4Impact (F4i) обсягом €150 млн.
Цей «чек» — потенційно десяток нових переробних заводів. Кого і за якими критеріями фонд готовий фінансувати і кому можуть відмовити? Які вимоги до партнерів, яку частку може займати інвестор і що саме шукають у проєктах українські та європейські фінансисти?
Про це поговорили з Данилом Якубом, співзасновником та партнером DCP.
Latifundist.com: Пане Данило, широкому загалу відомо про проєкт близько двох місяців тому. Розкажіть, що вже зроблено, що плануєте зробити у 2026 році, які KPI перед собою ставите?
Данило Якуб: Ми запустили інвестиційний фонд, сфокусований на українську індустрію їжі. Сюди входить все що, дотичне до галузі: переробка, транспортування, брендована їжа, експорт сільгосппродукції, інфраструктура для експорту тощо.
Ми підходимо до проєкту з ментальністю equity-інвестора, розглядаючи співпрацю з бізнесом як угоду, в якій ми стаємо співвласниками в обмін на фінансування. Але не обов'язково ми входимо в статутний капітал і «сідаємо за один стіл» з акціонерами. Ми можемо почати з позики, боргового типу фінансування підприємства. А можемо відразу перейти до угоди, коли ми вам допомагаємо, і стаємо акціонерами компанії.
Latifundist.com: Свого часу «Кернел» організував партнерський проєкт Open Agribusiness. Певний час там умовою була купівля холдингом частини акцій компанії, і дехто побоювався допускати нових акціонерів в свій статутний капітал. Не вважаєте, що в Україні бізнес зараз не готовий до фінансування в обмін на частку в юрособі?
Данило Якуб: Я думаю, що у підприємців немає такого страху. Компанії добре вміють рахувати, і свідомо роблять такий вибір. Наприклад, хтось вичерпав організаційний ресурс, коли стає дуже складно адмініструвати велику кількість позик у банках, а оборотні кошти потрібні вже зараз. Або швидкість погодження позики банком є недостатньою. Або банк просто не має достатньо досвіду, щоб побачити майбутнє в якогось нішевого бізнес-проєкту.
Банки дуже зарегульовані, коли мова йде про позики під нестандартні проєкти. І це правильно, бо банк повинен безпечно керувати вкладами клієнтів, які вони поклали на депозит. І от між класичним банком і класичним equity-інвестором є ніша, в якій ми хочемо побудувати свій бізнес і зробити його успішним. В DCP частина продукту буде дуже схожою на банківське фінансування, а інша частина — на інвестиції в акціонерний капітал.
Ми вже реалізовували подібні моделі в Україні, і вони показали, що підприємці готові працювати з інвестором у капіталі. Один із прикладів — співпраця з Allseeds, коли міжнародні партнери, включно з DCP, увійшли в капітал компанії та профінансували розвиток глибокої переробки й експортних потужностей. Це успішний кейс, який доводить: коли модель дає стратегію зростання, українські підприємці охоче йдуть на партнерство такого формату.
Latifundist.com: Яку частку в статутному капіталі компанії плануєте отримувати при співпраці з нею?
Данило Якуб: Ми ніколи не намагаємось стати суттєвим акціонером. Ми завжди будемо міноритарієм, і спираємось на досвід підприємця, який сам чудово знає, як краще розвивати його бізнес.
І саме під час війни цей механізм маємо більше опцій. Зараз підприємства оцінюють набагато менше за їхню фактичну вартість, тому їм складно вигідно отримати фінансування. А кошти все одно потрібні. Щоб цю потребу задовільнити, має бути і банківське фінансування, і гібридне, як у DCP. Але ми можемо дати довші строки повернення позики, ніж банк, можемо бути більш гнучкими, можемо дати реалістичнішу оцінку, як компанії розвиватися з нашим фінансуванням.
Latifundist.com: Розмір фонду — €150 млн. Протягом якого часу планується їх використати?
Данило Якуб: Зараз фіналізуємо разом з Єврокомісією і іншими партнерами процедури, щоб запустити фінансування вже наприкінці першого або на початку другого кварталу 2026 року. Вже працюємо з підприємцями, щоб побудувати кілька транзакцій до моменту, коли ми зможемо почати фінансування. Я думаю, до кінця наступного року ми проінвестуємо як мінімум половину коштів, але ціль — зробити це ще швидше. В нас вистачає ресурсів і людей, щоб паралельно вести кілька угод.
Latifundist.com: Яка ймовірність, що програма буде продовжена після вичерпання €150 млн?
Данило Якуб: Висока. Виділені €150 млн — це не зупинка. Я думаю, що на наше фінансування буде дуже багато попиту. І чим швидше ми проінвестуємо перші €150 млн, тим швидше зможемо повернутися до партнерів з ЄК та Нідерландів, щоб запустити наступний.
Latifundist.com: Які умови для співпраці ви ставите перед партнерами?
Данило Якуб: Умови більш-менш стандартні для інвестиційного фонду. Фактично, всі вимоги приходять до однієї — прозорості ведення бізнесу, щоб в них можна було проінвестувати.
Друге — це розмір. Нам цікаві проєкти в діапазоні, умовно, €10-15 млн. Це критерій, щоб ми ефективно і відносно швидко використали кошти фонду, не розпиляючись на зовсім дрібні проєкти.
І третє — ми інвестуємо в зростаючі бізнеси. Добре, звичайно, коли твій бізнес стабільний. Але ми все ж хочемо надавати капітал, щоб компанії зростали, розширювались чи відновлювались до довоєнних показників.
Latifundist.com: Щодо напрямків. Вам більш цікаве класичне рослинництво чи вузькі ніші, як-от вирощування мікрогріну чи тепличний бізнес?
Данило Якуб: Думаю, рослинництво в нас точно буде. Але будемо фокусуватись на бізнесах, які роблять щось більше, ніж стандартний фармінг. Можливо, це буде органічне рослинництво чи багаторічні насадження, або ще щось з вищою доданою вартістю. Це має бути бізнес, який зростає та нарощує земельний банк.
Latifundist.com: Тобто фонд профінансує, дуже умовно, 15 проєктів. У вас вже стоїть черга з бажаючих отримати інвестиції?
Данило Якуб: Це не черга, скоріше, конвейєр проєктів. Ми будували інвестиційний бізнес з 2015 року і маємо великий пайплайн, а також комунікуємо з більшістю власників нових проєктів в Україні. Тому в нас є все необхідне, щоб швидко почати інвестувати.
Якщо попит буде завеликий — ми знайдемо достатньо партнерських грошей, щоб проінвестувати всіх партнерів. Наш основний інвестор з 2015 року – це FMO, Нідерландський банк розвитку. В нашій екосистемі є попит від інших європейських банків розвитку, вони вже зараз зацікавлені в коінвестуванні в фонд.
Latifundist.com: Food4Impact співпрацює з Єврокомісією. Чи буде вона перевіряти звітність підприємств-партнерів та оцінювати їхній комплаєнс?
Данило Якуб: В структурі нашого фінансування є голландська організація — Cardano Development. Вона є інтерфейсом між Єврокомісією і нашим фондом, гарантом, що все буде відбуватись згідно правил ЄК. Європейська комісія через Cardano Development буде бачити, яким чином ми інвестуємо в транзакції в Україні. Хоча від ЄК в нас є кілька обмежень.
Latifundist.com: Які саме?
Данило Якуб: Перше — ми маємо інвестувати саме в середній бізнес, ми не можемо проінвестувати великий агрохолдинг. Друге — обов'язково мають виконуватись стандарти ESG — всі екологічні норми, норми працевлаштування, охорона праці на підприємстві тощо. Це більш-менш стандартний пакет умов для будь-якого інституційного інвестора.
Latifundist.com: Банки майже не йдуть в фінансування проєктів ближче 50 км до лінії фронту, та і до 100 — теж неохоче. У вас є подібне обмеження?
Данило Якуб: Немає. Як ми всі бачимо, в Україні не існує супербезпечних місць, і ризик є всюди. Очевидно, ми не захочемо мати портфель фонду виключно на ЛБЗ, це дуже ризиковано. Але проєкти до 50 км від лінії фронту точно будуть.
Latifundist.com: Яка частина проєктів стосуватиметься будівництва нових об'єктів, а яка — відновлення пошкоджених росіянами?
Данило Якуб: 80% до 20% на користь нового будівництва. Найчастіше, це з нуля побудоване підприємство на існуючій ділянці, або повністю green field. І тут перевага Diligent Capital — ми не вимагаємо з першого дня повертати тіло боргу. Ми можемо почекати з платежами, якось бачимо перспективи цього проєкту.
Очевидно, багато підприємств не працюють на повну перший рік, два чи три. Гроші вкладаються, коли проєкт ще не прибутковий, і проходить три-чотири роки перед тим, як підприємство почне повертати вкладене і отримувати прибуток. Тому наш проєкт орієнтований саме на таку модель зростання.
Latifundist.com: На початку війни агрокомпанії активно будували зернові термінали на Дунаї, потім купували вантажівки. Зараз ні на перші, ні на другі немає великого попиту. Куди вкластися, щоб інвестиція була вигідна десятиліттями?
Данило Якуб: Тут немає однозначної відповіді, кожен підприємець це вирішує сам. Але є загальна думка — через нашого північного сусіда ми вже ніколи не повернемося в режим «business as usual». Все одно будуть додаткові інвестиції, наприклад, в резервне, енергопостачання. Ми готові розглядати і такі проєкти.
Якщо говорити ширше, ми оцінюємо інвестиції з позиції довгострокової стратегії, щоб проєкти створювали цінність на десятиліття. Саме тому ми орієнтуємося на дві ключові бізнес-логіки: або локалізувати в Україні те, що раніше імпортувалося, або розширювати експорт продукції з високою доданою вартістю на глобальні ринки.
Latifundist.com: Головним пріоритетом ви називаєте швидке відновлення експорту. Що саме треба побудувати: термінали, залізничні колії, елеватори чи щось інше?
Данило Якуб: Насправді сьогодні питання не стільки у швидкому «відновленні експорту», він вже переважно стабілізувався. Головне вузьке місце — це відновлення торгівельного фінансування, commodity trade finance. Це спеціальний продукт, що дозволяє отримувати кошти для сплати за імпорт, чи профінансувати експорт товарів на глобальні ринки. До повномасштабного вторгнення він був дуже популярним. Зараз він майже повністю відсутній, тому що гравці, які до цього працювали у нас, через свої внутрішні процедури більше не можуть інвестувати в Україну під час війни.
Це мільярди доларів дуже спеціалізованого фінансування, якого зараз немає. Це більше заклик до нашої фінансової спільноти, що треба вирішити це питання. Але моя думка, що повернення фінансування торгівельних потоків є найшвидшим способом наростити експорт з України. Стратегічно наш фокус не просто на обсягах експорту, а на переробці всередині країни та збільшенні доданої вартості.
Latifundist.com: Бачите сенс будувати зараз елеваторні потужності, коли врожай поступово скорочується? Чув думку, що весь наявний врожай вже можна двічі закласти на існуючі елеватори.
Данило Якуб: Коли подорожую іншими аграрними країнами, звертаю увагу, що в Україні є великі елеваторні комплекси, але не вистачає елеваторів для невеликих господарств. Думаю, невеликі сховища зараз дуже потрібні, враховуючи військові ризики. І зараз, і після війни це буде загальна тема в будь-якій галузі: не концентрувати, а розосереджувати продукцію. Та сама логіка буде і в агробізнесі.
Читати по темі: Віталій Скоцик разом з американцями хоче побудувати на Правобережжі 400 елеваторів. Навіщо це фермерам — і чому саме зараз?
Latifundist.com: Ви фінансуєте проєкт, берете на себе частину ризиків, будуєте завод. Як застрахуватись від влучання ракети?
Данило Якуб: Ми не займаємось саме страхуванням. Тобто є спеціалізовані страховики, які можуть страхувати від військових ризиків. Це так зване Political risk insurance, PRI. Ми можемо допомогти — порадою по конкретному кейсу і якимось технічним фінансуванням від ЄС, можемо познайомити зі страховим брокером. Але самі ми не зможемо застрахувати підприємство.
Latifundist.com: Поки існувало Мінагрополітики, його пріорітетом був розвиток агропереробки. Тепер залишилась співпраця з державою?
Данило Якуб: Держава має дуже цікавий інструмент, прийнятий ще до війни — «інвестиційну няню». Перші інвестиції вже почались, і Мінекономіки відшкодовує до 20% витрат на конкретний проєкт. Мені здається, першою стане Feednova групи EFI, вони пройшли шлях по тому, як отримати відшкодування від держави за капітальні витрати в будівництво нових проєктів.
Інвестиційний промоушн-офіс українського уряду UkraineInvest — основний практичний приклад того, як ми плануємо взаємодіяти з державою. Вони працюють з проєктами від €12 млн, тобто наш діапазон €10-15 млн якраз підпадає під потенційне відшкодування державою частини витрат. Дуже цікаво і приємно мати державу в ролі коінвестора в проєкти, які ми будемо інвестувати.
Latifundist.com: Часто галузі скаржаться на складні умови роботи. Наприклад, молочні заводи кажуть про дуже низьку рентабельність переробки молока. Якщо харчопром в Україні дійсно існує в настільки поганих умовах, який сенс вам інвестувати в заводи?
Данило Якуб: Саме в переробці молока в нас була, напевно, одна з найуспішніших транзакцій. Це інвестиція ще за часів того, як Марк Івашко, один із співзасновників Diligent Capital Partners, працював головним інвестиційним офіцером в Horizon Capital. Тоді у 2021 році «Шостку» продали французькій групі Bel Group. Це великий індустріальний проєкт, мільйони літрів на рік, успішний прихід міжнародної корпорації в Україну. Як бачите, в молочній галузі є дуже привабливі для інвесторів підприємства.
Читати по темі: Молочна галузь знову сперечається про ціни на сировину. Які аргументи сторін і в чиїй кишені лишається маржа
Звичайно, не всі так само успішні, комусь працювати складніше. Але мені здається, що завжди є можливість знайти якусь точку, з якої навіть середнє підприємство зможе бути лідером в якійсь ніші. На базі того ж сирого молока можна створити продукти, у яких немає аналогів на нашому ринку. Питання лише, скільки років це займе, скільки це коштуватиме, і яка стратегія буде наступною.
Україна зараз імпортує їжі на мільярди доларів, включно з сирами і молочною продукцією. Це дуже великий ринок, і я впевнений, що його можна закрити внутрішнім виробництвом. А далі, якщо ми зможемо закрити внутрішнім виробництвом наш імпорт — можна думати і про експорт продукції з доданою вартістю.
