Олексій Вадатурський: Ніколи не здавайся!
Джерело фото: Latifundist.com
Для багатьох українців, і не тільки з агробізнесу, шоковою стала новина про загибель Героя України, генерального директора компанії «НІБУЛОН» Олексія Вадатурського та його дружини Раїси. Як повідомили в прес-службі компанії, подружжя загинуло внаслідок ворожого обстрілу Миколаєва 31 липня. Інтернетом почало ширитися відео ймовірного будинку Олексія Вадатурського, на якому видно, що під обстріл попала частина будівлі. Пізніше радник голови ОП Михайло Подоляк заявив, що точне влучання ракети не просто в будинок, а в конкретне крило — спальню — не залишає сумнівів у наведенні та коригуванні удару.
«Ще раз: Вадатурського зробили конкретною ціллю», — сказав Михайло Подоляк.
Олексій Вадатурський створив компанію «НІБУЛОН» у перший рік незалежності. І потім в агробізнесі намагався завжди бути лідером. Він першим отримав багатомільйонний кредит від Світового банку. Першим почав розвивати річкові перевезення та підняв на новий рівень розвитку суднобудування в Україні. Його компанія завжди була одним із лідерів експорту зернових і створила найбільшу мережу елеваторів. За високий внесок у розвиток сільського господарства отримав звання Героя України.
Редакція Latifundist.com зібрала спогади про Олексія Опанасовича від його друзів і партнерів, та найяскравіші сторінки життя людини, смерть якої стала непоправною втратою для сім’ї та аграрного ринку України.
Патріот України і…Миколаєва
З 24 лютого Олексій Вадатурський залишався в Миколаєві. Хоча міг виїхати за кордон і керувати компанією з більш безпечного місця. Тікати? Ніколи в житті! Ще в довоєнному інтерв’ю якось розповідав, що буде намагатися зробити все, щоб українцям жилося краще й Україна стала не тільки країною біля моря, а морською країною у всьому. Саме тому, як згадує генеральний директор «ОТП Лізинг» Андрій Павлушин, він нікуди не їхав з Миколаєва, ходив на роботу і робив все, аби зберегти підприємство.
«Я йому казав, їдьте з Миколаєва, хоча би до Києва. Навідріз відмовлявся, мовляв, це моє рідне місто. Та і не міг він без компанії. Він дуже хотів, щоб відновили експорт, намагався достукатися, щоб розблокували також і порт Миколаєва. При цьому в Ізмаїлі будував елеватор».
Акціонер та засновник компаній «ТІС» та «М.В. Карго» Андрій Ставніцер також розповідає, що Олексій Вадатурський мав безліч планів на подальшу роботу. Ринок знає його як людину, яка залізно тримала своє слово й ніколи не йшла на компроміси.
Важко повірити у смерть Олексія Вадатурського і директору по маркетингу в Східній Європі AGCO Антону Костирко.
«Це велика трагедія для корпорації і наших співробітників, багато хто з нас знав Олексія Опанасовича особисто. Шок для колег за кордоном, бо корпорація з «НІБУЛОНом» співпрацювала з 1995 року. Це людина-епоха, яку поважали всі, незалежно від віку чи статку. Людина, яка любила Україну, інвестувала в її розвиток — таким він залишиться у нашій пам'яті. Дуже важко. Це вбивство, а не просто загибель. Складно уявити, скільки нового ще міг зробити Олексій Опанасович для країни», — сказав Антон Костирко.
Життя після 24 лютого
З початком повномасштабного вторгнення Олексій Вадатурський не спілкувався з журналістами і обіцяв, що обов’язково поговорить після перемоги.
За цей час окупанти захопили елеватор «НІБУЛОН» в м. Старобільськ — один із найбільших елеваторів у Луганській області. «Шефство» над ним було взято «чиновниками з Севастополя». А буквально декілька днів тому стало відомо, що окупанти розглядають механізм повернення фермерам зерна із зерносховищ «НІБУЛОНа» в Херсонській області. Причиною, мовляв, є те, що компанія не виплатила кошти за купівлю цього зерна. По суті, це не що інше, як пограбування елеваторів.
Фото Костянтин і Влада Ліберови
Компанії з 24 лютого також довелося пережити обстріл елеватора у Дніпропетровській області і ракетний обстріл буксиру в Миколаївському порту. Незважаючи на це, Олексій Вадатурський не опускав руки — увесь цей час допомагав Миколаєву, продовжував керувати компанією та навіть планував побудувати елеватор в Ізмаїлі — місті, по якому окупанти час від часу гатять ракетами.
Адмірал Дніпра…
Про те, яким був внесок Олексія Вадатурського в аграрний ринок до 24 лютого, не потрібно нагадувати тим, хто працює в агробізнесі. Мабуть, кожен скаже, що Олексій Опанасович був прикладом для наслідування. Причому прикладом не тільки, як вести бізнес, але й прикладом того, що таке справжня дружба та партнерство.
Його головний девіз по життю — #нездавайся. Він першим в Україні почав розвивати річкові перевезення. Щоб впровадити їх, за досвідом поїхав у США, а саме на річку Міссісіпі, якою перевозиться до 175 млн т вантажів у рік. Додому повернувся з думкою, що альтернативи перевезенням по річці немає, і саме вона є кроком до незалежності компанії. Тільки от починати потрібно було з нуля, бо інфраструктури на Дніпрі практично не було.
З 2009 р. почав формувати новий флот на Дніпрі (старі баржі ніколи не купував, бо вважав, що тимчасова економія потім обертається у велику копійку), будувати зернові термінали та реконструювати суднобудівельний завод. А вже з 2015 р. почав розвивати судноплавство на Південному Бузі.
Інвестиції у річковий флот тоді склали $650 млн, а в реконструкцію суднобудівного заводу $35 млн. До речі, суднобудуванням ніколи не хотів займатися, бо у Миколаєві тоді було 4 заводи і сенсу будувати новий не було. Та, як потім буде розповідати журналістам Олексій Опанасович: «Моє життя — приклад того, що коли ти маєш мрію перемогти та стати лідером, то людським можливостям немає меж».
Всього з 2009 р. по 2021 р. компанія перевезла річками 25 млн т різноманітних вантажів. А ще «НІБУЛОН» довів власні водні вантажоперевезення до 70%.
Та не річкою єдиною. Щоб розвантажити транспортні шляхи України, він інвестував і в розширення залізничного парку. На сьогодні вагонний парк «НІБУЛОНа» складається із 162 одиниць. Буквально за день до повномасштабного вторгнення, 23 лютого, компанія придбала ще 54 вагони. Планів була незліченна кількість.
Найбільший експортер зерна
Маючи підприємства у 13 регіонах України, минулого року на зовнішні ринки компанія відправила понад 5,64 млн т. Причому географія експорту складала 38 країн.
Також компанія створила найпотужнішу мережу елеваторів та річкових перевантажувальних терміналів із загальним обсягом одночасного зберігання зерна понад 2,25 млн т — найбільшу в країні.
До речі, будівництво всіх елеваторів та терміналів Олексій Опанасович координував сам. Багато хто сміявся з цього приводу, та він дотримувався принципу, що «найбільш вмотивованим працівником є власник компанії». Та й місце для елеваторів підбирав так, щоб фермерам було легше діставатися — в радіусі 50-60 км від полів.
Життєві принципи
Олексій Вадатурський дорожив відносинами з кредиторами. Якось розповідав журналістам про випадок з керівником Paribas. Він запросив Олексія Опанасовича на обід у Женеві і запитав, який кредит від його компанії потрібен, щоб «НІБУЛОН» почав з ними працювати. Олексій Опанасович назвав цифру в $20 мільйонів і вже за тиждень їх отримав під особисте зобов’язання на одній сторінці. До речі, це зобов’язання виконав і через рік отримав кредит у $40. Всі кредити він отримував завдяки особистому авторитету і тому, що не підвів жодного банку.
«НІБУЛОН» першою в Україні ще у 1998 р. отримала кредит Світового банку у розмірі $5 млн терміном на 7 років. Це був найбільший на той час міжнародний кредит невеликій українській компанії, якій тоді довірили такі інвестиції. А от історії, як Олексій Опанасович його отримував, ніхто не вірив, навіть у Міністерстві сільського господарства України дивувалися.
«До мене приїхав додому представник того банку із Вашингтону, США. Захотів подивитися на мою двокімнатну квартиру на шостому поверсі у панельці. На стару «Волгу», на мій офіс і сільгосптехніку, яку я тоді мав. Кажу їм: «Готовий вам все віддати в заставу!». А сам боюся, що одного дня прокинуся: а ти вже бомж! Нічого немає... Але представник Світового банку сказав: «Ми переглянули вашу кредитну історію і вирішили дати вам гроші без застави». Тоді я справді зрозумів, що таке чесна кредитна історія. А раніше ж «НІБУЛОН» брав кредити під 160% чи навіть під 240% річних. І завжди вчасно повертали до копійки», — розповідав Олексій Вадатурський.
До речі, його статки оцінювалися у 2021 р. в $430 млн. В рейтингу найбагатших українців посідав 24-те місце. Та ось ніколи себе доларовим мільйонером не вважав. Бо йому це «звання» просто не було потрібне. Журналістам говорив: «Не хотів би бути у списку Forbes, це розстрільний список. Там дуже багато людей, призначених олігархами та заробили перші мільйони на співпраці з владою».
За своє життя отримав багато нагород і почесних звань. Та найбільше дорожив званням Героя України, яке отримав за високий внесок у розвиток сільського господарства в Україні.
А який вигляд мав Олексій Опанасович у свої 74 роки? Завжди гарно одягнений, він випромінював здоров’я. Якось в інтерв’ю розповідав, що намагається завжди перебувати в оточенні молодих та підтримувати себе на їхньому рівні. Бо саме так ти і сам залишаєшся молодим. Прокидався о 5-6 ранку і до 9 ранку займався спортом: 1,5-2 год. вправ і гімнастики, а потім пропливав 600 м у будні дні і 1 км у вихідні.
«Навіть в 74 роки він був повен життя, займався спортом, кожен день ходив по кілька кілометрів до роботи. Минулого року ми запускали судно на воду, то він бігав по ньому, по драбинам, як хлопчик. Ми вчилися у нього і бізнесу, і життю», — згадує генеральний директор «ОТП Лізинг» Андрій Павлушин.
Не тільки дружина, а й права рука в бізнесі
Правою рукою та помічником Олексія Вадатурського була його дружина — Раїса. Одружилися вони, коли він працював на «Трикратському комбінаті хлібопродуктів». Ті роки були непростими для молодої пари: разом із сином Андрієм, який з'явився на світ, їм доводилося тулитися в одній із кімнат великого будинку зі зручностями на вулиці. Але ні такі умови життя, ні подальший від'їзд Олексія Вадатурського до Монголії на будівництво комбінату хлібопродуктів не вплинули на стосунки подружжя.
Раїса Михайлівна завжди підтримувала всі починання чоловіка. Навіть, коли у 1991 р. він вирішив піти з державної служби і ризикнув зайнятися бізнесом. Вже потім вона була хрещеною матір’ю першого флоту «НІБУЛОН». Перед запуском суден на воду саме Раїса Михайлівна розбивала пляшку шампанського об борт. На щастя.
Разом вони виховували сина Андрія. Мали онуків.
Спочивайте з миром…
Наталія Родак, Костянтин Ткаченко, Latifundist.com
