Михайло Тимощук: Головним фактором взаємодії фермера з трейдером все одно залишається ціна
Джерело фото: Latifundist.com
Трейдери і фермери завжди перебували на різних полюсах агробізнесу, хоча, по суті, займаються однією справою. Для фермерів головне — найвигідніше продати зерно, для трейдера — найвигідніше купити. В умовах повномасштабної війни це своєрідне цінове протистояння лише загострилося.
Разом з тим, ще більш актуальними стали питання: як сьогодні фермери знаходять спільну мову з трейдерами, як вони почувають себе після того, як маржинальність трейду з космічних висот знову зійшла на грішну землю, і куди взагалі рухається український ринок трейдингу? Про це ми поговорили з керівником аграрного напряму компанії «Лігрет Трейдинг» Михайлом Тимощуком.
Latifundist.com: Компанія «Лігрет Трейдинг» відома в першу чергу як енергетична компанія. Як так сталося що в її структурі в окремий вид діяльності був виділений аграрний напрямок і очолили його ви?
Михайло Тимощук: Основна концепція була сформована у вересні 2023 року. Суть її проста: в таких складних умовах, в яких український аграрний ринок перебуває останні роки, найкращий вихід — кооперуватися, щоби ефективно поєднувати і використовувати сильні сторони кожного і закривати слабкі. Саме з цією ціллю було прийнято рішення про максимальне поглиблення співпраці між «Таурус Трейд» та «Лігрет Трейдинг». З цього періоду ми стали займатися зерновим трейдингом як окремим видом бізнесу під єдиним брендом.
На сьогодні вже маємо досвід роботи на деяких нішевих ринках, таких як ринок гранульованої висівки, працюємо з класичними культурами, зокрема кукурудзою, ріпаком і пшеницею.
Що ж стосується «Лігрет» — це багатопрофільна група компаній. Агротрейдингом вона займається вже кілька років.
Latifundist.com: Що саме змінилося з вашим приходом до «Лігрет Трейдинг»?
Михайло Тимощук: Перші два місяці роботи я виконував функції антикризового менеджера. Тож увесь напрямок зернового трейдингу ми фактично вибудовували з нуля, відсотків на 80% оновили колектив, визначили пріоритети і структуру, і почали поступово рухатися вперед.
Зокрема, від початку у нас було чітке розуміння, що в трейдингу необхідно рухатись в напрямку великої води.
Latifundist.com: Яка кількість працівників сьогодні займається аграрним напрямком в «Лігрет Трейдинг»?
Михайло Тимощук: Сьогодні в нашій команді п’ять повноцінних штатних менеджерів.
Крім того, на рівні регіонів ми активно залучаємо людей до співпраці на умовах аутсорсингу. Зараз таким чином організована робота у Вінниці, Харкові, Сумах, Полтаві, Тернополі і інших регіонах. Наші партнери забезпечують необхідний об’єм закупівель, спілкуються з фермерами, відбирають проби зерна, перевіряють інформацію, надану фермерами — наявність зерна, умови його зберігання.
Взагалі, якщо взяти в комплексі, в нашій команді більше 15 людей, більша половина з яких в Київському офісі: чотири менеджера-закупівельника, логіст, CPT-трейдер, екзекьюшн ЗЕД, операційний менеджер, юрист, бухгалтер.
На чому тримається трейдинг?
Latifundist.com: На вашу думку, чи може сьогодні вижити на ринку трейдерська компанія, у якої немає власних активів?
Михайло Тимощук: На ринку є трейдерські компанії, які нормально виживають без власної інфраструктури й інших активів. Практика це підтверджує.
А от що стосується компанії «Лігрет Трейдінг» , ми будуємо довгострокову модель бізнесу і точно знаємо, що для цього нам необхідна певна інфраструктура, навіть якщо в найближчі роки вона може бути для нас своєрідним тягарем. Ми вже бачимо, як це монетизувати, які товарні потоки можна через неї пропустити. Але в будь-якому разі, наявність ефективної власної інфраструктури може стати надзвичайно гарною основою для розвитку трейдингу в майбутньому.
Війна рано чи пізно закінчиться, а заходити в інфраструктуру найкраще саме на нинішньому етапі. Зокрема, через те, що активи зараз досить дешеві і купити їх можна з непоганим дисконтом, що дає тобі змогу за рік-два перетворити інвестиції в прибуткову історію.
Latifundist.com: Що ви вважаєте головною конкурентною перевагою вашої компанії?
Михайло Тимощук: Що мені найбільш імпонує в команді «Лігрет» — це комплексне бачення, яке повністю збігається з моїм особистим баченням перспектив. І це точно не історія про те, як заробити трохи грошей, а далі — як вийде.
У нас є чітке бачення, як ми повинні розвиватися, як себе позиціонувати і яку нішу на ринку займати. Є певні норми і цифри, до яких ми йдемо. Кожен працівник компанії їх знає. І невеликими кроками, але впевнено, наскільки нам дозволяє ринок, ми рухаємось саме до досягнення цих цілей.
Прибуток в довгостроковій стратегії — не головне. Набагато дорожчий — авторитет на ринку і стабільні відносини з партнерами. Тому в ситуації, коли є вірогідність втратити певні гроші, але при цьому зберегти відносини чи позицію на ринку, краще пожертвувати грошима.
Я завжди керуюсь одним максимально простим принципом: якщо ти хочеш, щоб навколо тебе все було правильно, перш за все необхідно самому чинити правильно і бути чесним як з самим собою, так і з партнерами.
Сім раз домовся — один відріж
Latifundist.com: Щось змінилось за ці два роки у взаємовідносинах трейдер-фермер?
Михайло Тимощук: Реальність така: якщо хтось фермеру запропонує купити в нього зерно на 100 грн чи навіть 50 гривень, дорожче, а ти не зможеш запропонувати йому паритетну ціну, він продасть зерно тому, хто заплатить більше — які б між вами стосунки не були.
Взагалі, за два роки війни в Україні дуже мало залишилось як фермерів, так і трейдерів, які тримають своє слово за будь-яких умов.
Свіжий приклад із життя: на минулому тижні ми тричі спілкувалися з одним з наших партнерів-фермерів, на його вимогу кілька разів повертались до вже досягнутих домовленостей і піднімали ціну.
Latifundist.com: Хоча вдарили по руках?
Михайло Тимощук: Саме так. Поторгувалися, зійшлись на ціні, зафіксували домовленості, скинули договір, запропонували перерахувати фермеру передоплату.
До речі, можливість надавати фермерам передоплату в нас є, і ми цей інструмент намагаємось активно використовувати, як одну з наших конкурентних переваг на даний момент.
Але ринок росте, і наступного дня фермер каже: «Ціна на 100 грн більша. Або піднімайте, або вибачайте». Підняли. Кажемо: «Підписуйте договір, ми готові відвантажувати зерно». А у фермера то світла немає, то бухгалтер захворів. А через день він каже: «Давайте ціну ще на 150 гривень піднімемо». Отак три дні підряд ми піднімали ціну. А коли він і на четвертий день сказав «Давайте ще на 150 грн піднімемо», терпець урвався, і ми з ним попрощались.
Latifundist.com: Це сьогодні поширена практика?
Михайло Тимощук: Надзвичайно. Майже всі колеги з трейдерського «цеху», з якими я спілкуюся, підтверджують, що для більшості фермерів слова «Окей, продаю» не означають, що зерно продане і його вдасться відвантажити.
Зазвичай фермер тримає у себе зерно ще кілька днів, потім дивиться, хто з потенційних покупців і трейдерів пропонує найкращу ціну — аж поки йому сильно не припече і не знадобляться гроші, або знадобиться терміново вивезти зерно. Тоді він обирає найкращі умови які в нього є , кидає шапку на підлогу і з гордістю каже: «Продано».
Latifundist.com: Фермера теж можна зрозуміти в певній мірі.
Михайло Тимощук: Так, останні два роки для більшості фермерів — це голодні роки. Ціни на ринку впали майже вдвічі-втричі. До війни ціни на ту ж кукурудзу CPT доходили до $270-280 , а потім впали до $110. На ситуацію також суттєво вплинули різкі коливання — відкриття зернового коридору, закриття коридору, інші наслідки переведення торгівлі в режим воєнного часу.
І фермер, звісно, розуміє: якщо він усіма правдами і неправдами не буде вижимати від продажу врожаю максимум можливого, є вірогідність, що до наступного сезону він просто не дотягне.
Тобто у кожного з учасників ринку сьогодні є своя правда, і кожен намагається захистити власні інтереси.
У Дунаю свої переваги
Latifundist.com: «Лігрет Трейдинг» працює на воді. Це Дунай чи це велика вода?
Михайло Тимощук: Ми з самого початку відвантажували з великої води. Втім одне судно спільно з партнерами відвантажили і на Дунаї. Це теж непоганий варіант, у якого є свої плюси. Зокрема, можливість більш гнучко вибудовувати свою торгову стратегію.
Latifundist.com: Термінали на Дунаї зараз знизили апетити.
Михайло Тимощук: Так, я пам’ятаю, що в перші місяці після початку повномасштабного вторгнення всі компанії, які надавали послуги перевалки на Дунаї, були безапеляційні і казали: «Мінімум $24 зі складу. Собі в мінус ми працювати не будемо».
Latifundist.com: А зараз вдвічі менше й все одно перевалка рахується?
Михайло Тимощук: Абсолютно вірно, рахується. Більш того, вартість прямих варіантів завантаження озвучується вже на рівні $6-7, і навіть на таких умовах перевалка якось рахується.
Все це — наслідок відкриття глибокої води, завдяки чому оператори дунайських портів стали більш поступливими.
Тому, за умов побудови правильної структури трейдингу, мені здається, для таких компаній як наша і, взагалі, для невеликих трейдерів, які не готові йти в сегмент фрахтування «хенді», робота через Дунай сьогодні досить непоганий варіант. У тому числі, за рахунок більш дешевого фрахту. Зокрема, в Рені й Ізмаїлі він у порівнянні з тим же Чорноморськом дешевше на $1-2.
Не так страшна верифікація...
Latifundist.com: Яке у вас ставлення до нової системи верифікації експортерів? На думку експертів, вона стимулює повернення на ринок крупних гравців, а діяльність трейдерів, які не мають власної інфраструктури ускладнює, оскільки робить експорт неможливим, поки фермер не зареєструє податкові накладні на весь об’єм зерна?
Михайло Тимощук: Без зареєстрованих податкових накладних попередню митну декларацію отримати зараз дійсно неможливо.
Але насправді ситуація не настільки критична, як здається. Ми теж очікували, що із замитненням у нас можуть виникнути проблеми, і були здивовані, що обійшлося без серйозних ексцесів.
А пояснюється це просто. Більшість фермерів розуміють, що умови суттєво змінилися й намагаються максимально оперативно реєструвати податкові накладні, не чекаючи, поки спливе 40 денний термін, передбачений законодавством для їхньої реєстрації. Зазвичай фермеру немає сенсу ставати в позу й чекати до останнього, оскільки для нього час — це теж гроші. Тому він йде назустріч трейдеру.
До того ж, в більшості випадків кукурудза, яку не можна проекспортувати в найкоротші терміни, нікому не потрібна. Так що оперативна реєстрація — це історія про зацікавленість обох сторін.
Під час здійснення купівлі зерна у фермера всі принципові моменти ми обговорюємо. Типу: «Коли ви зможете зареєструвати податкові накладні? — Нам потрібно якомога швидше. Давайте ми вам закинемо 86% передоплати — без ПДВ, а після реєстрації накладних заплатимо решту?».
Взагалі, вся ця схема нормально працює. Ми навіть розглядали варіант купівлі зерна на місці — за гривню, щоб відразу везти його в порт і напряму завантажувати на судно.
Latifundist.com: Але ж у будь-якого варіанту є свої недоліки?
Михайло Тимощук. Так, щоб ефективно провести завантаження напряму в судно — з вагонів — без демеріджів і без детеншенів, необхідно витратити багато і сил і часу.
Питання в тому, що в класичному варіанті декларацію фактично необхідно оформляти на товар, який ще лежить у фермера на складі, оскільки податкова накладна на товар реєструється по першій події — сплаті чи відвантаженню.
По факту ж в цій ситуації мова йде не про першу, а про єдину подію — передоплату фермеру, після якої він зобов’язаний зареєструвати податкову накладну.
Це максимально ускладнює процес, заважає трейдерам оптимізувати оформлення експорту через велику кількість перепон, таких як перевірка податкових накладних і складна процедура замитнення товару.
Разом з тим, в ситуації, коли ти напряму взаємодієш з фермером, і відвантаження товару здійснюється оперативно, прямим варіантом в судно, ця операція обходиться дешевше і, відповідно, виникає можливість сплатити фермеру якусь премію.
Latifundist.com: І це мотивує обох учасників процесу — і фермера, і трейдера — співпрацювати вдовгу, умовно кажучи, на довірі один до одного?
Михайло Тимощук: Так, але головним фактором у взаємодії фермера з трейдером все одно залишається ціна. При цьому переважна кількість аграріїв діє за формулою «гроші вперед».
Звичайно, в нормальних умовах, передплата стимулює фермера до більш тісної співпраці з трейдером. Проблема в тому, що ситуація, коли фермер продає своє зерно на межі збитковості, а трейдер несе непомірні ризики, апріорі ненормальна. А сьогодні, на жаль, це типово.
Є і в трейді «чорні лебеді»
Latifundist.com: За яким принципом ви формуєте свої кейси?
Михайло Тимощук: Будь-який трейдер починає свою роботу з пошуку ніші, де він може максимально реалізувати свій потенціал і знання. Для нас такою нішею стали висівки. На той час у компанії вже був стабільний пул покупців: з Європи, зокрема з Іспанії й Ірландіі, а також з Марокко.
Ми промоніторили український ринок, і побачили, що пропозицій по висівці дуже багато — за один день нам вдалося підписати договорів на 9 тис. т.
Але за декілька днів ситуація на ринку кардинально змінилася: підтопило склади з висівками, які мали експортуватися в Туреччину. Турецьки покупці масово кинулися на український ринок і за три тижні розкачали ціну на висівки на 80% — з $70 до $120 .
Як наслідок, деякі з наших партнерів, з якими ми підписали контракти, виконали свої зобов'язання, а деякі — вирішили їх не виконувати.
Тобто на цій історії ми трохи обпеклися. Для нас, без перебільшення, це був справжній «чорний лебідь», тому що цю ситуацію неможливо було передбачити. І ми були впевнені, що без проблем зможемо експортувати з України 15-20 тис. т висівок.
Latifundist.com: А що з ринком висівок зараз, ви повернулись до нього?
Михайло Тимощук: Ситуація розвивалась прогнозовано. За два місяці ажіотажний попит з боку турецьких покупців зійшов нанівець, і ціни знову впали — на ті ж $70-80. Але в українських виробників високі ціни в пам’яті залишились. Вони нам стали пропонувати висівки за $110-120. Звісно, ми від цього відмовились.
Закінчилось все тим, що ми відвантажили своє судно з висівками й вирішили сфокусуватися на ринку зернових. Зокрема, кукурудзі. Побачили на цьому ринку можливість для розвитку, пропрацювали багато варіантів з купівлею на FOB і продажем на CIF.
Від костерів до «хенді»
Latifundist.com: З якими портами працювали?
Михайло Тимощук: Працювали з великої води, а також з Рені й Ізмаїлу. Це якраз був період, коли ціни на кукурудзу тільки почали рости, і на ринку ще була і ліквідність, і пропозиція. Ми зрозуміли, що ринок росте і спільно з партнерами відвантажили декілька костерів.
А зараз вже ведемо перемовини з перевалками, які можуть завантажувати «хенді». Плануємо зайти і в цю історію, назбирати 25-30 тис. т кукурудзи і відвантажити «хендік». Зараз процес вже на стадії фіналізації.
Взагалі, ми знайшли варіанти й можливості для більш активного розвитку компанії і в перспективі плануємо диференціювати трейд. З одними покупцями працювати через костери, бо вони більш гнучкі, і там є прямий варіант. А з іншими — через «хенді», тому що вони дозволяють відвантажувати більші партії зерна, що нас повністю влаштовує.
Latifundist.com: Якщо порівнювати судна класів «хенді» і «костер», зрозуміло, що на великих масштабах при роботі з «хенді» економіка краща. Але як це корелює з практикою, фрахт яких суден для вас більш цікавіший?
Михайло Тимощук: Насправді, цікавість фрахту суден певного класу напряму корелює з напрямком, на якому здійснюється трейдинг. Візьмемо найпростіший варіант — Мармурове море. Правда, «хендіки» тут плавають досить рідко — і на Handy попит на цьому маршруті невеликий.
Тим не менш. Костер з великої води до Мармурового моря сьогодні в середньому коштує 24-27 $/т. А «хенді» — 20-21 $/т. Хоча є і нюанс. Покупці з Туреччини, Іспанії, Єгипту вже зорієнтувалися в ситуації, зрозуміли, що трейдерам фрахт «хендиків» обходиться дешевше, і вимагають відповідний дисконт.
Наприклад, вчора кукурудзу з доставкою костером у мене готові були купити за 202 $/т, а з доставкою «хендіком» — пропонували 198-199 $/т. Покупці це аргументують тим, що великі об’єми зерна складніше десь розмістити і коштує це дорожче.
А взагалі, чим далі пливе зерно, тим вигідніший фрахт «хендіка». Наприклад, на дистанції до Іспанії «костер» може коштувати $38-40, в той час як «хендік» — $32.
Без паритету цін ніяк!
Latifundist.com: Як на міжнародному ринку зараз формуються ціни на українське зерно? Що на них більше впливає — наполягання на дисконтуванні з боку покупців чи готовність трейдерів до демпінгу?
Михайло Тимощук: Почнемо з того, що українське зерно сьогодні найдешевше на світовому ринку. Саме тому його так активно у нас і купують. Це реалії воєнного часу.
До того ж, в українських трейдерів не так вже й багато варіантів, якщо врахувати скільки зерна залишається в Україні.
Чи впливає на ситуацію те, що українські продавці самі собі збивають ціну? Звісно. З цього приводу наші партнери з Іспанії навіть іронізували. Розказали, що під час падіння цін на кукурудзу вони за день на своєму напрямку знижували ціни на $5, але продавців з України це не зупинило.
«Ми вже поставили ситуцію на паузу. Два тижні нічого не купуємо. Ціни й так максимально низькі, а українські трейдери все одно пропонують кукурудзу і готові торгуватись? Скільки у вас того зерна?», — відмітили спантеличені іспанці.
Latifundist.com: А чим це пояснюєте ви?
Михайло Тимощук: Я думаю, що перш за все це пов'язано з серйозним збільшенням кількості трейдерів. На відміну від мультинаціональних компаній вони максимально гнучкі. Але з іншого боку — не мають того досвіду, який є у великих гравців, щоб правильно тримати ситуацію й ціни. Надто багато зайшло на ринок нових компаній і людей, для яких головне — продати зерно, навіть за дешевшою ціною, але щоб нівелювати ризики, коли ринок провалиться ще глибше, тобто готових демпінгувати. Вони не думають, що це може призвести до падіння трейду, коли ціни взагалі перестануть рахуватися.
Проблема в тому, що це рух в один бік. Якщо хтось на ринку покаже ціну на $2 меншу, ніж інші, покупці будуть купувати товар тільки за таку ціну. І до більш високих цін ринок вже не повернеться, в короткостроковій перспективі.
Тому мені імпонує стратегія українських великих трейдерів. Коли іспанські імпортери української кукурудзи почали продавлювати зниження ціни з $224 до $212, всі наші топ-виробники — «Астарта», «Кернел», «ТАС Агро» — залишились на ціні $224 і показували її цілий тиждень.
Я вважаю, що це правильна позиція — на ринку необхідно утримувати паритет цін і розуміти, що покупцям необхідна наша кукурудза не менше, ніж нам треба її продати. А все питання в більш прагматичному підході до трейдингу, а не емоційному. Емоції тут тільки заважають.
Latifundist.com: Але знайшлися дрібніші трейдери…
Михайло Тимощук: І в цьому є своя логіка. В умовах війни, коли волатильність ринку зашкалює, і ніхто точно не знає, яка ситуація буде через тиждень, у будь-якого трейдера виникає природне бажання робити більш швидкий бізнес. Хочеться швидше купувати, швидше продавати, та й взагалі — залишатись на ринку і не встряти в цінову яму. Якщо ринок просів і ціни обвалилися — три тижні почекав поки відновиться попит — і знову починаєш продавати.
Проблема в тому, що намагання продати товар якнайшвидше, навіть по відверто демпінговим цінам, з розрахунку що ринок піде ще нижче — це той самий випадок, коли ми самі собі стріляємо в ногу.
Ринок повернається назад
Latifundist.com: За останні роки велика кількість компаній в пошуках щастя зайшла на трейдерський ринок. Це стимулює до якихось змін?
Михайло Тимощук: Направді, ринок вже змінився. Останні роки він був дуже м’яким для нових активних і ризикових трейдерів. І ті трейдерські компанії, які зайшли в бізнес після початку війни, дійсно класно попрацювали. Разом з тим, багато хто з нових трейдерів обпікся. Таким чином ринок сам себе очищує. Більш того, в трейдингу також діє свій еволюційний закон і розвиток йде по спіралі.
І зараз ринок повільно повертається до трейду, який був до початку війни. Мультинаціональні компанії повністю відновлюють закупку зерна у фермерів і починають максимально глибоко працювати. Той же «Кернел» знову надає аграріям послуги на ТБТ, а COFCO платить якісь космічні гроші за кукурудзу, яку планує відправляти в Китай. В результаті всі рівняються на COFCO, гонять ринок вгору. А фермери нічого не продають, чекають кращих цін.
У мультинаціональних компаній є доступ до дешевих грошей. Це теж впливає на ринок і повертає ситуацію назад. Невеликим трейдерам стає невигідно працювати за $2-3 на тонні, вкладати великі гроші і нести великі ризики.
Latifundist.com: Взагалі, в якому напрямку рухається ринок?
Михайло Тимощук: Про різні тренди й тенденції можна говорити довго і глобально. Я час від часу пишу деякі думки з приводу агроринку та трендів в себе в FB. Але зараз не про якусь конкретну ситуацію. Головне тут інше. Якими б складними не були умови протягом останніх двох років, ми все одно торгуємо зерном. Утримуємо свою долю ринку всіма правдами і неправдами.
І якщо б на місці України опинилась будь яка країна Євросоюзу, я не впевнений, що вона змогла б за ці два роки наблизитися до показників паритетних з довоєнним часом. Як це зробила Україна.
Маржа залишає бажати кращого
Latifundist.com: Чи правда, що на початку війни маржинальність трейдингу могла сягати $50 на тонні чи навіть більше?
Михайло Тимощук: На початку війни маржа на ту ж кукурудзу могла сягати і $30, і $40. Але тут є важливе зауваження — маржа завжди відображає рівень ризиків, які бере на себе трейдер.
Наприклад, якщо ти розумієш, що можеш отримати $40 на тонні кукрудзі, це стимулює до того, щоб зайти в порт, завантажитись і вигідно її експортувати, беручи на себе ризики того що ти можеш втратити весь свій товар. Тому трейдери в той період знаходились між двох полюсів. З одного боку, була можливість заробити багато грошей. А з іншого — все втратити, якщо в судно прилетить ракета, або воно найде на міну. Тим більше, тоді ніхто не розумів, що взагалі відбувається, і ніякого розуміння про страхове покриття вантажів майже не було. Тобто кожний трейдер діяв на свій страх і ризик.
Але поступово ринок пристосувався до нових умов. І чим більше зернотрейдерів заходило на цей ринок, чим більше людей продавало зерно, тим більше зменшувалась маржа. В умовах конкуренції самі трейдери почали дисконтувати. Потім виникли проблеми з демереджем і детеншеном. Що у підсумку вибило з ринку досить серйозну обойму трейдерів-першопроходців.
Latifundist.com: А яка середня маржинальність трейдингу зараз?
Михайло Тимощук: Як я вже сказав, ринок повертається в довоєнні часи. Апріорі конкуренція в трейдингу вже надзвичайно висока. Наприклад, якщо купити кукурудзу на споті по сьогоднішніх цінах, навіть за умов, що за перевалку ти заплатиш максимально низьку ставку, в кращому випадку трейд у тебе вийде в нуль.
Я рахував костер на напрямку до Мармурового моря, у мене вийшло близько $1,5. Це з урахуванням максимальної оптимізації, закупівлі кукурудзи по мінімальних цінах. Якщо рахувати в напрямку до Єгипту партію кукурудзи в 10-12 тис. т — виходить близько $3. І знову ж таки, це за умов мінімальної закупівельної ціні й мінімальних витрат, коли ми йдемо до фермера, купуємо в нього кукурудзу й ставимо свою логістику. Тобто трішки економимо.
Взагалі ж, за середньоринковими цінами трейдинг на цих напрямках ніяк не рахується. Доводиться пропрацьовувати альтернативні варіанти, зокрема прямої перевалки, оптимізації витрат і позиційної торгівлі.
Latifundist.com: І останнє питання: які, на вашу думку, перспективи розвитку українського зернового трейдингу в найближчі роки?
Михайло Тимощук: Я впевнений, що в українського зернового трейдингу є перспективи. Що ж стосується нашої команди і взагалі «Лігрет Трейдінг», всі ми докладаємо максимум зусиль для того, щоб зробити шлях зерна з української ниви до кінцевих споживачів максимально комфортним та вигідним для усіх сторін.
Костянтин Ткаченко, Валентин Хорошун, Latifundist.com
