Хто купив найбільше української соняшникової олії у 2025/26 МР? Спойлер: це не Індія

Іспанія є одним із найбільших споживачів і переробників олійних культур у Південній Європі. За даними FAS USDA та аналітичних звітів Oil World, країна значною мірою залежить від імпорту сирої соняшникової олії через дисбаланс між обмеженим внутрішнім виробництвом і потужним промисловим попитом.

Україна є основним постачальником сирої нерафінованої соняшникової олії до Іспанії, забезпечуючи 60–70% її імпорту з країн поза межами ЄС.

Площі під соняшником в Іспанії традиційно коливаються в межах 650–750 тис. га. Через періодичні посухи в Середземномор’ї та обмеженість зрошуваних земель валовий збір насіння соняшнику становить 680–800 тис. т на рік.

Іспанська олійно-жирова промисловість здатна переробляти понад 1,5 млн т насіння соняшнику та рафінувати понад 1,2 млн т сирої олії на рік. Великі міжнародні та національні компанії, зокрема Acesur, Coosur, Deoleo та Bunge Spain, сформували потужний хаб із рафінації, бутилювання та реекспорту олії.

Іспанські компанії закуповують українську сиру соняшникову олію, рафінують, дезодорують і фасують її для внутрішнього споживання та подальшого реекспорту.

Індія є найбільшим у світі імпортером рослинних олій. За даними Solvent Extractors’ Association of India, країна імпортує близько 55–65% загального обсягу внутрішнього споживання рослинних олій, що робить її одним із ключових ринків для глобальної торгівлі.

Згідно зі звітами USDA, Індія щороку закуповує на зовнішніх ринках 2,8–3,1 млн т соняшникової олії. Основними постачальниками є Росія, Україна та Аргентина.

У 2025/26 МР Росія стала найбільшим постачальником соняшникової олії до Індії, забезпечивши понад 50% її імпорту. Україна, яка протягом попередніх років була одним із лідерів, скоротила частку через переорієнтацію експортерів на ринки ЄС і складнішу морську логістику.

Аргентина переважно закриває сезонні прогалини в постачаннях у період із травня до серпня, пропонуючи великі суднові партії.

Внутрішнє виробництво соняшнику в Індії залишається незначним. Посівні площі становлять близько 220–280 тис. га, а валовий збір насіння соняшнику — 200–250 тис. т на рік.

Місцевий урожай дозволяє виробляти лише 70–90 тис. т соняшникової олії на рік, тоді як загальне річне споживання сягає 3–3,3 млн т.

Серед трьох найбільших покупців української соняшникової олії Нідерланди мали найвищу середню експортну ціну. Це зумовлено високими вимогами до якості сирої олії та логістичними можливостями глибоководних портів Північного моря.

Нідерланди є ключовим логістичним, торговельним і переробним хабом Північно-Західної Європи. Олійно-жирова галузь країни значною мірою залежить від імпорту сировини та напівфабрикатів.

У країні працює один із найпотужніших у ЄС мультиолійних кластерів. Підприємства Cargill, Bunge, ADM і Wilmar зосереджені у портах Роттердама та Амстердама. Потужності з рафінування, дезодорації та фракціонування рослинних олій перевищують 2,5 млн т на рік.

Більшість соняшникової олії, що надходить до Нідерландів, не залишається всередині країни, а спрямовується на подальшу переробку або реекспорт. Внутрішнє споживання харчової соняшникової олії становить 120–150 тис. т на рік, тоді як решта продукції перенаправляється до Німеччини, Бельгії, скандинавських країн і Великої Британії.

Нідерландські переробники та харчові компанії висувають високі вимоги до екологічності й простежуваності ланцюгів постачання. Для українських експортерів це означає зростання попиту на олію, вироблену з дотриманням європейських екологічних стандартів, зокрема ISCC.

Італія є одним із ринків із найвищими середніми експортними цінами для української соняшникової олії. Країна має структурний дефіцит власної сировини та значною мірою залежить від імпортних постачань.

Посівні площі під соняшником в Італії становлять близько 110–130 тис. га, а валовий збір насіння соняшнику коливається в межах 230–280 тис. т на рік.

Власне виробництво насіння соняшнику не забезпечує потреб італійських екстракційних і рафінувальних підприємств. Потужності країни орієнтовані на переробку імпортної сирої олії та насіння. Серед великих операторів ринку — Cargill Italy, Cratex і Bunge.

Щороку Італія потребує 800–900 тис. т соняшникової олії для харчової промисловості, сектору HoReCa та роздрібного ринку.

За даними Eurostat, Україна традиційно забезпечує 55–70% імпорту сирої соняшникової олії до Італії з країн поза межами Європейського Союзу.

Читайте також: Як Італія стала найбільшим покупцем української кукурудзи в ЄС

Франція мала найвищу середню експортну ціну серед країн топ-10 імпортерів української соняшникової олії. Це може бути пов’язано з високими вимогами французького ринку до якості продукції, а також значною часткою високоолеїнової олії та сертифікованої сировини зі сталих ланцюгів постачання.

Франція є одним із найбільших виробників соняшнику в ЄС. Посівні площі зазвичай становлять 750–850 тис. га, а валовий збір насіння соняшнику — близько 1,8–2,1 млн т на рік.

За наведеними в матеріалі даними, 70–80% французького врожаю соняшнику припадає на високоолеїнові гібриди, що робить країну одним із європейських лідерів у сегменті спеціалізованих олій для промислового смаження.

Середня експортна ціна постачань до Туреччини була нижчою, ніж на західноєвропейських ринках. Водночас країна є одним із найбільших у світі споживачів, переробників і реекспортерів соняшникової олії. Туреччина має значні переробні потужності, проте постійно стикається з дефіцитом власної сировини.

Валовий збір насіння соняшнику в Туреччині коливається в межах 1,3–1,6 млн т на рік. Олійно-жирова промисловість країни має надлишкові потужності з екстракції — понад 9 млн т олійних культур на рік, а також значні потужності з рафінації.

Це формує стабільний попит на імпорт насіння соняшнику та сирої нерафінованої олії. Власна сировина покриває лише 40–50% загальних потреб країни.

Туреччина формує імпорт олійної продукції переважно з країн Чорноморського басейну завдяки короткій логістиці танкерних постачань.

Країна також використовує режим переробки на митній території, який дозволяє місцевим підприємствам імпортувати сиру соняшникову олію без сплати ввізного мита за умови подальшого реекспорту рафінованої фасованої продукції. Завдяки цьому Туреччина є важливим хабом із фасування та реекспорту олії до країн Близького Сходу, Північної Африки та Центральної Азії.

Єгипет залишається одним із ключових ринків для українського експорту соняшникової олії в регіоні MENA. Країна забезпечує стабільний попит на обсяги близько 200 тис. т на рік, зокрема завдяки системі державних закупівель.

Єгипет є одним із найбільших імпортерів рослинних олій і значною мірою залежить від зовнішніх постачань через кліматичні обмеження для агровиробництва та зростання населення.

Власний валовий збір насіння соняшнику покриває лише 2–3% загальних потреб країни в соняшниковій олії. Водночас Єгипет має розвинену інфраструктуру для рафінації та дезодорації сирої олії, а також термінали для приймання наливних вантажів.

90–95% загального споживання рослинних олій у країні забезпечується за рахунок імпорту. Закупівлі здійснюють через державні тендери для системи продовольчого субсидіювання населення, а також приватні імпортери для потреб харчової промисловості та сектору HoReCa.

Коротка логістика з українських чорноморських і дунайських портів дає українській олії перевагу у вартості фрахту порівняно з постачальниками з Південної Америки та Південно-Східної Азії.

Ірак залишається одним зі стабільних ринків Близького Сходу для українських експортерів соняшникової олії. Попит підтримують державні програми продовольчої допомоги населенню.

Іракські імпортери дедалі частіше намагаються закуповувати соняшникову олію безпосередньо в українських переробників, оминаючи турецьких посередників.

Більшість місцевих підприємств спеціалізуються на фасуванні та первинному очищенні імпортованої сирої олії або працюють із уже готовою бутильованою продукцією.

Ірак імпортує 90–95% загального обсягу споживання рослинних олій, тому ринок залишається чутливим до коливань світових цін і змін логістичних маршрутів у Чорноморсько-Середземноморському регіоні.

Уряд Іраку закуповує значні обсяги рослинної олії, зокрема соняшникової та пальмової, через міжнародні тендери для подальшого субсидованого розподілу серед населення.

Ліван залишається важливим ринком для українського агроекспорту на Близькому Сході. Середня експортна ціна постачань української соняшникової олії до країни становила $1 243,4/т, що вище, ніж для Індії та Туреччини.

Україна забезпечує 70–75% потреб Лівану в соняшниковій олії завдяки зручній чорноморсько-середземноморській логістиці.

Ліванський олійно-жировий сектор представлений переважно підприємствами з рафінації, купажування та фасування імпортованої сирої нерафінованої олії, а також імпортерами готової бутильованої продукції.

Маршрут з українських чорноморських і дунайських портів до Бейрута та Триполі є коротшим, ніж постачання з віддаленіших регіонів. Це дозволяє використовувати судна середньої тоннажності та знижувати логістичні витрати.

Частина імпортованої української олії після рафінування та бутилювання на місцевих потужностях може реекспортуватися до сусідніх країн регіону.

Середня експортна ціна постачань української соняшникової олії до Саудівської Аравії становила $1 252,6/т. Країна є одним із найбільших споживачів харчових рослинних олій у регіоні Перської затоки.

За оцінками USDA, Саудівська Аравія щороку імпортує 250–300 тис. т соняшникової олії в сирому та рафінованому вигляді.

Олійно-жирова галузь країни значною мірою орієнтована на імпорт сирої олії з подальшою рафінацією, дезодорацією та фасуванням на місцевих потужностях. Значна частина таких підприємств зосереджена в портових зонах.

Серед великих місцевих гравців — Savola Group, один із найбільших продовольчих холдингів Близького Сходу, та ARASCO. Вони контролюють значну частку місцевого ринку переробки й дистрибуції рослинних олій.

Стабільні постачання української соняшникової олії також сприяють формуванню запасів продовольства в країні на тлі геополітичної нестабільності в регіоні.