Аргентина та Україна. Порівняння АПК країн

Четверта країна в проєкті Latifundist.com і Zernotorg.ua «Украинское Агро вам не…» — Аргентина. Про спільне і відмінності АПК південноамериканської країни і України.

Історія економіки Аргентини — вельми повчальний кейс. За 200 років незалежності (з 1816 р. від Іспанії) країна пережила кілька періодів стрімкого зростання, які були пов’язані зі збільшенням світового попиту на сировинні товари, в т. ч. — продукцію АПК. Водночас Аргентина не використала ці можливості, щоб розвивати промисловість і збільшувати додану вартість. На початку ХХ ст. за розміром ВВП на душу населення Аргентина входила в світовий Топ-10, випереджаючи навіть Італію і Францію.

В Україні картина дзеркально протилежна. На старті незалежності за розміром реального ВВП країна була другою після Росії серед союзних республік. Станом на 2019 р. Україна, єдина з колишнього Союзу, не змогла відновитися до показника 1990 р. Фактично за тридцять років незалежності країна «проїла» весь промисловий потенціал.

В 1990 р. реальний ВВП України був вищим ніж відповідний показник в Аргентині на $ 3 млрд, але до 2019 р. аргентинський ВВП виріс майже на 115%, тоді як український знизився на 34% відносно 1990 р.

Попри гарну динаміку і швидкі темпи росту в період з 2004 р. по 2013 р,. економіка Аргентини залишається переважно сировинною. За даними Bank of Canada, кореляція ВВП з товарним індексом (Commodity Price Index) дуже висока, що свідчить про залежність від світових цін на сировинні товари. При цьому частка аграрної продукції в сукупному експорті Аргентини становить 64%, що навіть більше, ніж в Україні. До речі, ВВП України взагалі майже на 90% повторює динаміку Commodity Price Index. Це підтверджує й індекс складності економіки (вимірює складність виробничої структури країни, — ред.). За цим показником аргентинська економіка в 2019 р перебувала на 60 місці в світі, знизившись з 44-го в 2000 р. Україна за цей період посунулась з 33-го місця до 43-го.

З огляду на сировинний характер аргентинської економіки, частка ВВП, яка формується в аграрній галузі, становить досить високі 7,2%. Наприклад, в США і Канаді частка агро в загальному ВВП досягає лише 1,4% і 1,7%, відповідно. Також АПК — один з найбільших роботодавців Аргентини. 11,8% працездатного населення країни зайнято в цій галузі.

Падіння сировинних ринків, яке спостерігалося з 2012 р. до середини 2020 р., а також інші системні проблеми загнали аргентинську економіку в рецесію, яка триває з 2014 р. Для фінансування бюджетного дефіциту і виплат за попередніми зобов’язаннями уряд країни почав активно нарощувати державний борг, який з 2014 р. зріс на 82% — до $ 279 млрд. А в 2020 р. країна вже вдев’яте в своїй історії оголосила про дефолт по зовнішніх виплатах.

Аргентина має велику протяжність по довготі — з півночі на південь на 3,8 тис. км — і перетинає відразу декілька кліматичних зон: від тропіків на півночі країни до холодної Антарктиди на півдні. На заході Аргентини простягаються гірські хребти Анд, а на сході — узбережжя Атлантичного океану. Така різноманітність ландшафту і клімату, а також наявність всім відомих Патагонії і Вогняної Землі, приваблює до Аргентини шукачів пригод і активного відпочинку. У 2019 р країну відвідало 7,4 млн туристів.

Аргентина, як і Казахстан, має великі площі рівнин і степів природного походження. Пампа або Пампаси, що на мові місцевих аборигенів означає «рівнина», є провідним сільськогосподарським регіоном країни. Родючі грунти, м’який клімат, а також рясні опади роблять цей регіон ідеальним місцем для ведення сільського господарства. Рівень опадів тут становить від 600 до 1200 мм на рік, а в деяких регіонах — неймовірні 2500 мм.

Для запобігання деградації грунтів і мінімізації впливу змін клімату з 70-х років ХХ ст. аргентинські фермери почали активно впроваджувати технології No-Till. Засновниця лабораторії «Агротест» Катерина Губіна розповіла, що проблеми з вологою в деяких регіонах (а в майбутньому — і по всій території країни), а також необхідність збереження і відновлення грунтів змусили аргентинських фермерів перейти на програму No-Till. За її словами, впровадженню мінімального обробітку грунту в Аргентині сприяють і природно-кліматичні особливості:

Сьогодні близько 80% орних земель в Аргентині обробляються за технологією No-Till.

Одна з головних «фішок» латиноамериканського рослинництва — можливість збирати по два врожаї на рік. При цьому черговість пір року в Південній Америці діаметрально протилежна українській.

Але навіть такий, майже ідеальний, з погляду агрокліматичних умов, регіон все більше страждає від змін клімату. В останні роки спостерігається сезонне обміління Парани — другої за величиною, після Амазонки, річки Південної Америки. А такі звичні кліматичні явища, як Ла-Нінья і Ель-Ніньо, тільки посилюють погодні аномалії в Латинській Америці і Тихоокеанському регіоні.

Аргентинське сільське господарство традиційно асоціюється із соєю та кукурудзою. Країна є маркетмейкером на ринках цих культур і входить в Топ-5 за обсягом їх виробництва в світі. Аргентина займає 4 місце в світі за обсягом виробництва олійних (Україна на 8 місці). На ринку зернових Аргентина і Україна — міцні середнячки — за валовими зборами зернових займають 7 і 8 місця, відповідно.

Рослинництво в Аргентині сконцентровано в північних, центральних і східних регіонах. Згідно з даними ФАО, країна за останні двадцять років збільшила землі сільгосппризначення на 20,2 млн га. Водночас площі ріллі зросли на 42%, досягнувши показника 39,2 млн га. Нескладно здогадатися, що таке зростання забезпечувалось за рахунок активної вирубки тропічних лісів. За останні 100 років лісовий масив Аргентини скоротився на 70%.

Зерновий кластер в Україні та Аргентині має майже ідентичні параметри. Найбільш масові валові збори припадають на кукурудзу, пшеницю і ячмінь.

В Аргентині структура валових зборів технічних культур дуже схожа на структуру в США. Переважає соя і цукрова тростина (в Штатах — цукрові буряки). У сегменті олійних помітну частку займають бавовняне насіння і арахіс, що є досить незвичним для України. Вирощують в Аргентині і соняшник, що становить близько 6% світового виробництва.

Представники офісу Amazone в Аргентині говорять, що в країні сівозміна — це в основному пшениця-соя або ячмінь-соя. Також аграрії використовують покривні культури, такі, як овес, вика. Влітку вирощують кукурудзу, сою, сорго, соняшник. Як і на ринку Північної Америки, при обробці грунту найбільшою популярністю користується така техніка компанії, як «розумні» розподільники добрив ZA-TS, ZG-TS, а також дискові борони CATROS, які ефективно закривають вологу після збирання врожаю, дозволяючи робити поверхневе лущення.

За даними представників офісу Amazone, сільгоспвиробники Аргентини зазвичай купують техніку для посіву та обробки грунту. Сільгоспмашини для інших завдань орендують. У країні дуже розвинений ринок оренди сільгосптехніки. Система придбання і обслуговування техніки подібна до тієї, що в США: виробник купує обладнання у дилера і фінансує його за рахунок банківського кредиту або коштів дилера. Серед аргентинських фермерів популярні американські бренди сільгосптехніки, тому що у них більше розвинена інфраструктура продажів і обслуговування, а також велика історія роботи на ринку Аргентини.

Овочівництво і садівництво зосереджено на заході в передгір'ї Анд, тут знаходиться і основний масив виноградників. Аргентина — четверта країна в світі за обсягами виробництва і експорту вина. Ще один регіон концентрації садівництва і овочівництва — Аргентинська Месопотамія — ділянка на кордоні з Парагваєм, Бразилією і Уругваєм. Якщо пам’ятаєте карту річних опадів, то саме тут їх випадає 2200−2500 мм на рік.

Аргентинські фермери в 2019 р. зібрали 8,3 млн т продуктів садівництва. Серед них домінують виноград і цитрусові. В Україні за аналогічний період було зібрано 2,5 млн т фруктів, в основному це яблука. До слова, наша країна входить в Топ-10 світових експортерів яблучного концентрату. Також в 2019 р Аргентина і Україна виростили овочів 6,9 млн т і 30,5 млн т, відповідно. В обох країнах основним валовим продуктом є картопля.

Тваринництво в Аргентині переважно зосереджене в Пампі через сприятливі природні умови цього регіону. Винятком є лише розведення овець і кіз — їх вирощують у всіх провінціях країни. А для Патагонії, яка через географічні фактори не дуже дружня з сільським господарством, вівчарство — провідна галузь.

Аргентинське тваринництво перевершує українське по всіх напрямках. Основна перевага в республіці віддається виробництву продукції ВРХ. Споживання яловичини — це частина культури в Аргентині, яка чимось нагадує любов до сала в Україні. Споживання яловичини в країні досягає 48 кг на душу населення, що є абсолютним світовим рекордом. Навіть американці, великі шанувальники стейків, ще не перевершили аргентинців. У США на людину припадає 37 кг яловичини на рік.

Також в Аргентині добре розвинене бджільництво. Виробники меду з Аргентини і України перебувають в світовому Топ-5 за обсягом виробництва і експорту цього продукту.

Лісове господарство. Незважаючи на те, що площа лісів в Аргентині скоротилася до 12% від території країни, щорічно відбувається лісозаготівля в розмірі 13,5−14,7 млн м³. Експорт лісу і продуктів переробки в 2019 році становив $ 700,1 млн. Правда, переважно це продукція переробки, а питома вага необробленої деревини —лише 3,3%.

Рибне господарство. Аргентина займає 4,7 тис. км атлантичного узбережжя, тому промисловий вилов риби і морепродуктів знаходиться на високому рівні. У 2019 р. країна видобула 781,3 тис. т водних біоресурсів. Для порівняння, Україна — тільки 92,7 тис. т. Так як аргентинці віддають перевагу м’ясу, лише 7% риби і морепродуктів споживається всередині країни, а все інше йде на експорт. Переважно це хек, кальмари та ракоподібні. До речі, недавно уряд Аргентини заборонив розведення лосося в країні через шкоду для навколишнього середовища. Країна першої в світі не дозволила промислове вирощування цього виду риби з екологічних міркувань.

В Аргентині, як і в Україні, потужний олійно-жирової комплекс. Рівень споживання на внутрішньому ринку культур олійної групи становить 79,4% у нас і майже 100% у аргентинців. У фізичних величинах масштаб, звичайно, інший: 15,7 млн т у нас проти 52,4 млн т у них. При цьому Аргентина експортує і імпортує сою. Так, переробники цієї латиноамериканської республіки не соромляться імпортувати сою.

Формально, рівень споживання зернових в обох країнах однаковий — близько 33% від валового збору. Але на цьому схожість закінчується. Аргентина вирощує зернові культури з істотним профіцитом і експортує більшу частину зібраного. При цьому в країні потужний тваринницький комплекс (виробництво м’яса всіх видів в 2,6 рази більше, ніж в Україні), розвинене виробництво біодизелю і біоетанолу (6 і 8 місця в світі). У республіці досить сильна борошномельна галузь. У 2019 р. аргентинські мірошники відправили на експорт 660 тис. т пшеничного борошна, українські — близько 370 тис. т.

Експортна торгівля в Аргентині має переважно сировинний характер, а частка аграрної продукції в загальній структурі поставок навіть вища, ніж в Україні. Топ-10 товарних позицій в сукупному експорті — це переважно продукція АПК, морепродукти і сировина гірничодобувної промисловості.

Аргентина є членом і державою-засновницею Mercado Común del Sur або Mercosur — економічного союзу і зони вільної торгівлі між країнами Латинської Америки. Країни Mercosur, а також Азія — головні експортні ринки для аргентинського агровиробництва. Республіка відправляє продукцію в сусідню Бразилію і Китай, який є світовим лідером за обсягами імпорту сировинних товарів. У Бразилію Аргентина переважно експортує пшеницю, солод, картоплю і ячмінь. У Китай — сою, м’ясо, соєву олію.

Згідно з приблизними оцінками, аргентинські фермери мають у своєму розпорядженні 40−60 млн т ємностей для зберігання зерна. Переважно це поліетиленові мішки-рукави і сталеві силоси. Ще понад 70 млн т зерна зберігають на елеваторах, портових терміналах, комбікормових і борошномельних комбінатах. В Україні, за даними Elevatorist.com, елеваторні потужності в 2021 р. склали 56,9 млн т одноразового зберігання.

Згідно з польовими дослідженнями, проведеними в зерновому поясі Аргентини Національним інститутом аграрних технологій, середня місткість зерносховищ в цьому регіоні — 30 тис. т одночасного зберігання, а продуктивність сушарок — 60 т / год. При цьому 79% сховищ мали гідравлічний розвантажувальний пандус для вантажівок. І в середньому підприємства робили по два оберти зерна в рік.

Залізниця. Згідно з дослідженням «Argentina's grains industry: Implications for Australia», яке провів Australian Export Grains Innovation Centre (AEGIC), в Аргентині поганий стан залізничної інфраструктури і низький рівень інвестицій в залізничний транспорт. Аргентинська залізниця має у своєму розпорядженні 31,9 тис. км шляхів (ще 10 тис. км не використовується). Обслуговують перевезення сім державних залізничних компаній, дві з яких NCA і FePSA забезпечили в 2019 р 75% перевезень сільськогосподарських вантажів. Всього ж за 2019 р. залізничним транспортом в Аргентині перевезли 14,6 млн т аграрної продукції. Наприклад, в Україні протяжність залізничних колій становить 19,8 тис. км, а вантажопотік зернових і продуктів перемолу в 2019 р. досягнув рівня 40,1 млн т.

Автотранспорт. В Аргентині загальна протяжність доріг з твердим покриттям (за межами населених пунктів) — 37 тис. км проти 166 тис. км в Україні. При цьому, згідно з дослідженням AEGIC, дві третини доріг національного та місцевого значення не заасфальтовані. Як заявляють автори дослідження, поганий стан автомагістралей обмежує реальну вантажопідйомність автотранспорту на рівні 28−30 т, хоча граничні норми (дозволені Мінтрансом Аргентини) складають 45 т (брутто).

Водний транспорт. У країні є близько 11 тис. км судноплавних шляхів на внутрішніх водоймах. Найбільше значення має річка Парана, яка є другою за величиною (після Амазонки) річкою Південної Америки. Парана має дуже вигідне географічне розташування: річка протікає майже в самому центрі Пампи, а в Росаріо робить поворот в бік Атлантичного океану. За даними Міністерства транспорту Аргентини, в 2019 р. 43 суб'єкти портової інфраструктури (порти і перевантажувальні термінали) здійснювали операції з аграрними вантажами.

У 1995 р було створено спільне бельгійсько-аргентинське підприємство Hidrovía SA, яке отримує державні підряди на днопоглиблення і підтримку паспортних глибин протяжністю 1,6 тис. км на річках Парана, Парана-де-лас-Пальмас і Ріо-де-ла-Плата. Наприклад, глибина р. Парана на відрізку від океанічного узбережжя до м. Росаріо становить понад 11 м, що дозволяє заходити океанічним судам вглиб материка на 300 км. Ложка дьогтю в цій історії теж є. Любов аргентинських портових працівників до страйків і сезонне обміління головних річкових систем періодично викликає колапс зернової логістики.

Наприклад, 27 липня цього року уряд Аргентини оголосив про введення 180-денного надзвичайного стану для річки Парана, яка переживає історичний період обміління, і це вплинуло на кількість зерна, яке може бути відправлено з ключового порту країни Росаріо.

Головними морськими воротами Аргентини є порт Буенос-Айреса, але спеціалізація цього порту — контейнерні перевезення. Якщо ж говорити про насипні і наливні вантажі АПК, то на головний порт країни припадає лише 8% (5,5 млн т) перевалки. Лідерами є порти Rosario 23,4% (16,4 млн т), Bahía Blanca 15,5% (10,9 млн т), Quequén 8% (5,6 млн т).

В Аргентині майже 250 тис. господарств, що мають в своєму розпорядженні землі сільськогосподарського призначення. Як уже згадувалося, переважно вони зосереджені в Пампі.

Згідно з даними Національного інституту статистики Аргентини, серед суб'єктів господарювання в сільському господарстві найбільшу частку становлять одноосібники (84,4% від загальної кількості), які мають земельний банк 84,4 млн га. Ще однією великою групою є комерційні підприємства, переважно в формі корпорацій і ТОВ. Вони становлять лише 9,5% від усіх господарств і використовують 52,8 млн га сільгоспугідь або 34% від загальної площі. Незалежно від розміру і організаційної форми, переважна більшість фермерських господарств — сімейні підприємства.

Найбільшу частку, точніше 55%, в структурі підприємств займають дрібні фермерські господарства з земельним банком в 100 га. Серед них найбільшу групу складають ферми, які обробляють менше 5 га — їх 31 тис. або 14% від усіх господарств країни.

Є у Аргентини і свої великі землевласники — корпоративні фермерські групи, по-нашому, агрохолдинги. Згідно з даними брокерської компанії Gateway to South America, ці компанії є регіональними гравцями, тому працюють відразу в декількох країнах Латинської Америки. Переважна більшість цих компаній мають в структурі капіталу інвестиції від інвестфондів і пенсійних фондів США, активно вкладаються в ці холдинги і Ротшильди, і Д. Сорос (куди ж без нього). Серед таких компаній: El Tejar, Los Grobo, Cresud, MSU, Adecoagro.

Офіційна статистика дає уявлення про розміри таких корпоративних ферм. Господарств, які мають в обробітку більше 20 тис. га тільки 849 од. або 0,4% від загальної кількості. При цьому дана група підприємств оперує 33,3 млн га сільгоспугідь, що становить 22% від усього земельного фонду країни.

Звичайно, присутні в країні і транснаціонали. ADM, Bunge, Cargill, Cofco, Louis Dreyfus активно вкладають свої кошти в переробку, логістику і експорт продукції АПК.

Структура сільськогосподарських угідь в Аргентині схожа на ту, яку ми розглядали в проєкті про Казахстан і США. Домінують пасовища, оскільки країна має значні рівнинні і степові території природного походження, особливо в Патагонії.

Під поливом знаходиться 1,4 млн га земель. В Україні — 0,5 млн га. Найбільше зрошення використовується в провінціях, що спеціалізуються на садівництві та овочівництві.

Ціни на землі сільгосппризначення дуже диференційовані через різноманіття ландшафту країни. Якщо говорити про центральні регіони, які є ядром сільського господарства, то вартість ріллі тут досягає $ 10−15 тис. за 1 га. Пасовища коштують $ 0,6−1,5 тис. за 1 га, якщо необхідно вибірково вирубувати ліс, і $ 2−3 тис. за 1 га підготовленої до випасу площі. В Україні, за даними моніторингу AgroPolit.com і Zemelka.ua, в липні цього року середня вартість продажу с / г землі склала 26,3 тис. грн/га або $ 965 за 1 га (по курсу НБУ).

Ринок землі в Аргентині функціонує з 70-х років. Повна лібералізація, слабкі державні інститути, корупція призвели до майже неконтрольованої скупки сільгоспземель. Зараз 95,5% сільськогосподарських угідь знаходиться в приватній власності. Для того, щоб хоч якось виправити ситуацію, в 2011 р. уряд країни прийняв закон 26.737 «Режим національної безпеки щодо власності, вступу у володіння і використання земель сільськогосподарського призначення», який вводить більш жорстке регулювання ринку землі, а також істотно обмежує її придбання нерезидентами.

Державна допомога сільському господарству в Аргентині схожа на відомий мем: «Бачиш ховрашка? Ось і я не бачу. А він є». Допомога ніби і є на папері, програми держпідтримки теж, але фактично держава забирає більше, ніж допомагає. Як повідомила Fada (Сільськогосподарський фонд розвитку Аргентини), з 100 песо доходу фермерське господарство сплачує до федерального і місцевого бюджету 60 песо, що є найвищим показником серед країн Латинської Америки. Водночас, згідно з даними агромоніторингу від Міжамериканського банку розвитку, Аргентина — єдина країна в Північній і Південній Америці, яка має негативний показник державної підтримки. Наприклад, в 2019 р. співвідношення державної підтримки аграрної галузі у відсотках до ВВП становило мінус 2,58%, тобто держава забрала у фермерів на $ 11,5 млрд більше, ніж надала допомоги. При цьому, згідно з даними Національного інституту статистики Аргентини, лише 4,4% (11 тис.) фермерських господарств країни беруть участь в програмах державної підтримки АПК. Переважна більшість одержувачів допомоги знаходиться в провінціях, де займається вирощуванням тютюну і садівництвом.

До речі, державна підтримка виробників тютюну — не єдина системна і суттєва допомога аграріям. Для цього в Аргентині навіть створено спеціальний фонд — Fondo Especial del Tabaco. Також діють програми підтримки сімейних ферм — PRODERI — і сільського населення — PISEAR.

Для фінансування державних програм підтримки створений фонд FONDAGRO, який займається пільговим кредитуванням агробізнесу. Подібна система функціонує в США і Канаді, де діють державні або кооперативні кредитні корпорації з незалежним менеджментом. Через FONDAGRO можна отримати інвестиційний кредит в $ 7 млн за «пільговою» ставкою 18% річних, для підприємців-жінок — 16% (термін до 60 місяців). Доступні кредити на поповнення оборотних коштів до $ 3 млн під 25% річних (до 36 місяців).

Після знайомства з Аргентиною, далі наш проект переміститься в Європу. Найбільший виробник молока в ЄС, країна, де більше 50% агровиробництва забезпечує тваринництво. Як думаєте, про яку державу піде мова: Польща, Німеччина, Нідерланди?