Двічі в окупації: Ігор Шевченко про захоплення 50% активів TESSLAGROUP та роботу елеваторного бізнесу під час війни
Джерело фото: Latifundist.com
TESSLAGROUP — одна з тих українських компаній, яка на собі відчула, як це двічі залишитись без активів через російську агресію. У 2014 році через окупацію Криму вона втратила контроль над трьома елеваторами на півострові. Вже у 2022 році в тимчасову окупацію потрапило дев’ять елеваторів на Півдні та Сході.
До 24 лютого за елеваторними потужностями компанія входила в Топ-10 та була одним із лідерів річкової логістики в Україні. Як компанія проходить стрес-тест війною ми розмовляємо з власником та генеральним директором групи компаній TESSLAGROUP Ігорем Шевченком. Це перша частина інтерв'ю у якій ми, зокрема, поговорили, чи дійсно елеватори під час війни знімають вершки та чому відсутність на ринку трейдерів — це погано передусім для фермера.
Про окупацію елеваторів та якість зерна на ринку
Latifundist.com: Звідки назва TESSLAGROUP? Надихалися компанією Ілона Маска?
Ігор Шевченко: Ми ніяк не пов'язані з Ілоном Маском (сміється — прим. ред.). Торгову марку зареєстрували в 2009 році. На той час ми себе позиціонували як Trading Storage Logistic Solutions. Тобто ми є системою торгово-логістичних хабів, яка допомагає товаровиробникам продати, а трейдерам доставити товар до портів. І до сьогодні це наша головна місія. Коли ми почали обмірковувати, як назвати компанію, то намагалися перші букви якось скласти. А потім побачили на полиці книжку про Ніколу Теслу. Ось воно! Але виявилося, що ця назва вже зайнята. Тоді ми додали до слова TESLA ще одну S і виникла TESSLAGROUP.
Latifundist.com: До повномасштабного вторгнення у вашому активі було 19 елеваторів. Скільки з них потрапили в окупацію?
Ігор Шевченко: Упродовж перших двох тижнів великої війни в окупацію потрапило 9 елеваторів у Херсонській, Харківській та Запорізькій областях. Після деокупації ми повернули у власність елеватор у Савинцях на Харківщині та елеватори в Золотій Балці та Блакитному на Херсонщині.
Latifundist.com: У якому зараз вони стані?
Ігор Шевченко: На жаль, елеватор у Блакитному повністю знищений. У Золотій Балці елеватор мав непоганий стан після деокупації. Але через постійні обстріли з лівого берега зараз там немає жодного складу, який би не був пошкоджений. Росіяни регулярно обстрілюють населений пункт, тож дістається й елеватору.
Елеватор у Камʼянці-Дніпровській до російської окупації
Latifundist.com: Елеватори після 24 лютого знімають вершки? На тлі проблем з експортом минулого року був високий попит на зберігання.
Ігор Шевченко: Це міф. У нас до цього упродовж, мабуть, десяти останніх років товаровиробники стрімко розвивалися. Якщо була можливість, то вони вкладали кошти у зберігання та сушіння. Дехто навіть побудував власну логістику. З початком повномасштабного вторгнення всі товаровиробники почали скорочувати свої витрати. Тому, хто мав можливість відмовитися від елеваторів — зробив це насамперед, бо це додаткові витрати. Банально засипали всі комори, які можна було.
Звісно, для мене, як для людини, яка займається елеваторним бізнесом, — це біль. Бо ми весною намагаємося купувати товар із тих комор. Більше 50% — невідповідної якості. Особливо кукурудза, адже товаровиробник все ж непрофесійно її сушить — вона або пересушена, або недосушена і в ній вже почалися процеси бродіння. Але ми теж розуміємо, що товаровиробнику якось треба виживати.
Елеватор у Камʼянці-Дніпровській в окупації росіянами
Latifundist.com: Думаю, що зернові рукави добре їх підстрахували торік.
Ігор Шевченко: Так, але із зерновими рукавами важко працювати. Ми мали досвід роботи з ними в роки, коли врожай був великий, і навіть закупили машину для упаковки/розпаковки. Але при роботі з рукавами яке головне правило? Треба покласти їх так, щоб можна було потім вчасно зерно забрати: коли тобі потрібно, а не коли ти можеш. Тому тут теж є свої нюанси.
Latifundist.com: Повертаючись до торгівлі зерном. Якими обсягами щорічно оперували?
Ігор Шевченко: Мали досить непогану динаміку. На врожай 2021/2022 МР у нас був план у 1,5 млн т, і на початок лютого минулого року ми вийшли на 1,3 млн т. У 2020/2021 МР — 1 млн, а в 2019/2020 МР — 800 тис. т.
Latifundist.com: У цьому маркетинговому році?
Ігор Шевченко: Ні в яке порівняння з минулими — 400 тис. т.
Latifundist.com: Тобто такого, щоб ваші елеватори після 24 лютого, умовно, робили три оберти, а до цього півтора — не було?
Ігор Шевченко: Ну дивіться, на неокупованих територіях наші потужності зберігання до великої війни складали 820 тис. т. Зараз — 550 тис. т. Порівнюємо: 1,5 млн т проти 820 тис. т — тобто обіг мав би бути в два рази. Якщо вже рахувати в сезоні 2022/2023, то 400 тис. т — на півмільйона недобір.
Зауважу щодо фермерів. Ті, хто правильно рахують гроші і мають здібності домовлятися з елеватором — завжди покладуть там, де їм вигідно. Наприклад, частину покладуть у себе там, де гарантована якість, а частину повезуть на елеватор. І вони сьогодні вже розуміють, що з елеватором можна домовлятися і торгуватися. Ми до цього теж готові.
Елеваторний бізнес без логістики та землі не працює
Latifundist.com: Чув, як ви говорите своїм працівникам, що продаєте не зберігання, а логістику. Чи пов’язано це з тим, що елеваторний бізнес, який надає лише послуги зі зберігання та перевалки, ще до війни перестав бути прибутковим?
Ігор Шевченко: Все правильно. Елеваторний бізнес, відірваний від логістики, переробки та землі, не працює. Він має із чимось ще працювати. Тому ми позиціонуємо себе як систему торгово-логістичних хабів. Ми пропонуємо фермеру ціну, а трейдеру — ту якість товару, яка йому потрібна, щоб відвантажити на експорт. Плюс рішення щодо логістики.
Latifundist.com: Якось один із трейдерів мені розповідав, що в кінцевому підсумку страждає саме фермер. Бо кожен учасник ланцюжка закладає свій ризик. Тому й маємо на Харківщині, умовно кажучи, пшеницю по $100/т. Так і є чи реальність інша?
Ігор Шевченко: Звісно, особливо це відчули фермери в сезоні 2022/2023, коли на ринку була відсутня конкуренція. Немає конкуренції — хтось диктує свої ціни. Що таке конкуренція? З одного боку, це трейдери, яких завжди звинувачують у тому, що вони наживаються на всіх. А насправді трейдери — кров економіки. Це і гроші, і ліквідність. Чим більше трейдерів, тим більша конкуренція на ринку, більша ціна для фермера. Тому фермери помиляються, коли звинувачують трейдерів у всіх бідах. До великої війни маржа у трейді була мінімальною, а іноді її взагалі не було.
Latifundist.com: Після 24 лютого багато компаній почали самостійно експортувати. Ви теж?
Ігор Шевченко: Ні, у таких важких умовах не дуже хочеться ризикувати й починати нові бізнес-відносини з невідомими контрагентами. Та ще враховуючи логістичні ризики. Коли ми побачили всі ці простої у портах Дунайського регіону та на західних кордонах, вирішили не ризикувати. Ми й так втратили через війну 50% активів. Ризикувати новим бізнесом? Ні, ми не готові. Тому бізнес-модель не міняємо.
Latifundist.com: Чи не виникало ідей розширити свою бізнес-модель? Наприклад, як «Прометей» створити на базі елеваторів агромаркети.
Ігор Шевченко: Ми завжди дивилися в бік земельних активів та переробки. Навіть декілька разів хотіли зайти в землю, але не склалося. Щодо переробки. Займатися виробництвом борошна? Але ми розуміємо, скільки переробних потужностей є в Україні. Олійні? Аналогічна ситуація. Ось нещодавно Максим Король пішов у переробку ріпаку. На мій погляд, це правильне рішення.
Latifundist.com: Але до повномасштабного вторгнення ви придбали в «Астарти» цукровий завод на Харківщині. Планували розвивати цукрове виробництво?
Ігор Шевченко: Цей актив ми придбали для того, щоб мати в майбутньому виробничий майданчик. Можливо, переформатувати його на інше виробництво, наприклад, переробки кукурудзи в крохмаль. Там стояли досить потужні парогенератори. Можна було навіть генерувати електроенергію. Але насамперед нас цікавила залізниця, яка вела до нашого елеватора. Тобто суто інфраструктура. На жаль, цукровий завод через обстріли дуже постраждав.
Latifundist.com: Зараз ви зупинили всі інвестиційні проєкти?
Ігор Шевченко: Після повномасштабного вторгнення довелося зупинити всі наші інвестиційні проєкти, окрім переобладнання газових сушарок на альтернативне паливо. Минулого року поставили 10 парогенераторів GRECO group. А цьогоріч доставимо ще чотири, які будуть працювати на соняшниковій пелеті. Завдяки цьому будемо енергонезалежними та зможемо пропонувати фермерам більш цікаві ціни на сушіння зерна.
Пропозиції від окупантів і як повели себе співробітники
Latifundist.com: До повномасштабного вторгнення ви мали досить потужний автопарк. Чи постраждав він?
Ігор Шевченко: У нас було до 40 автомобілів Mercedes і MAN. Так співпало, що в лютому 2022 року нам потрібно було виконати контракти на Миколаїв та Одесу. Тому 20 автомобілів якраз завантажувалися на елеваторах у Херсонській області. Всі вони опинилися в окупації і були викрадені.
Latifundist.com: Чи намагалися окупанти з вами якось домовлятися?
Ігор Шевченко: Були такі спроби в Запорізькій області. Так звані «голови адміністрацій» передавали через наших співробітників, щоб ми зв’язалися з ними. Ми ж для себе відразу окреслили морально-етичну лінію: ні з ким спілкуватися не будемо. Тож потім вони нам ще часто передавали «привіти».
Була ще компанія, яка начебто виграла тендер і взяла в керування наші елеватори на Херсонщині. Мені зателефонував її представник, і я з ним довго спілкувався. Ця людина розповідала, які вони чесні й правильні. Мовляв, коли все закінчиться, то я можу приїхати до них із документами правовласника і вони повернуть елеватор цілим та неушкодженим. А коли я запитав за зерно, яке там зберігалося, мені сказали: «Та ти що, воно ж належить державі». До речі, притомні керівники зернових складів, коли зрозуміли, до чого все йде, повтікали звідти.
Latifundist.com: Чи хтось із працівників пішов на співпрацю з росіянами?
Ігор Шевченко: Сьогодні є декілька кримінальних проваджень щодо робітників, які співпрацювали та допомагали грабувати не тільки наше майно, але й майно сусідніх елеваторів.
Latifundist.com: Пригадайте, яким було 24 лютого для вас і ваших співробітників.
Ігор Шевченко: Ми із сім’єю були вдома. Прокинулись, мабуть, як більшість українців, під звуки вибухів. А потім у нашому спільному з друзями чаті товариш написав: «Недобрий ранок. Здається, почалося». За кордон ми не виїжджали. Через декілька днів відвіз сім’ю у Вінницьку область, а сам через два тижні повернувся керувати тим, що в нас залишилося.
Дуже вдячний нашим співробітникам, які, незважаючи на важкі обставини, продовжили працювати. Багато хто з них із собою забрав ноутбуки і зміг працювати віддалено. Це IT-відділ, фінансисти, трейдери, технічні спеціалісти. Взагалі окремо нікого не можу виділити. Всі молодці і спрацювали на відмінно.
