Роман Огородов: Чи треба Україні мільйон фермерів як у Польщі? Ні, нам не треба дробитися
Джерело фото: Latifundist.com
У першій частині інтервʼю з генеральним директором «УКРПРОМІНВЕСТ-АГРО» Романом Огородовим ми поговорили про нарощування площ під буряками і очікуване зниження цін на цукор, зупинку експорту цукру в ЄС та альтернативні ринки. Сьогодні ми «докрутимо» солодку тему та спрогнозуємо, скільки залишиться цукрових заводів в Україні. Зачепимо маржинальність тваринництва, зокрема, молочного бізнесу, та проаналізуємо страшилки колег по ринку про те, що борошномельна галузь — «вмираюча ніша». І, нарешті, дізнаємось думку Романа Огородова, чи потрібні Україні за польським прикладом «мільйон фермерів».
Latifundist.com: Роман Олексійович, про очікуваний урожай цукрового буряку говорити поки рано. Але про перехідні залишки варто згадати. Скільки, за вашими оцінками, їх станом на зараз?
Роман Огородов: Залишки цукру — вічна проблема, бо ніхто не знає, скільки тих залишків насправді. І це проблема не тільки Україні.
Питання в тому, як рахувати. На мою думку, оптимальний варіант — відштовхуватись від залишків цукру на цукрових заводах.
За даними опитування, проведеного «Укрцукром», станом на 1 травня 2024 року залишки цукру в Україні складають 560 тис. т. Експортовано в травні — більше 100 тис. т. Середнє внутрішнє споживання цукру в Україні — 75 тис. т. От і рахуємо: мінусуємо 300 тис. т споживання цукру за 4 місяці і обсяги експорту в травні. На світовий ринок за літні місяці Україна експортує не більше 20 тис. т, оскільки якісного цукру, який можна експортувати, у виробників залишилось небагато.
Latifundist.com: І що у підсумку?
Роман Огородов: У підсумку на 1 вересня виходимо десь на 160 тис. т залишку цукру. Але, насправді, це підтримуючий фактор. Тобто в наступному маркетинговому році виробники стартують з прийнятними цінами на внутрішньому ринку. Можна навіть сказати — високими. А от як буде ситуація розвиватися далі, залежить від інтенсивності експорту, що в свою чергу залежить від ціни цукру, вартості виробництва і інших показників.
Latifundist.com: А як ви гадаєте, як буде розвиватися?
Роман Огородов: Ми оптимісти. Всі основні виробники цукру в Україні — «Радехівський цукор», «Астарта-Київ» і інші — займають спільну позицію щодо врегулювання ситуації з експортом цукру в Європу. З пропозицією про обмеження експорту в ЄС до Кабміну звернулась саме асоціація «Укрцукор».
Це демонструє, що цукровики України, як спільнота, вже пройшли період дорослішання. Ми розуміємо, що після 2024 року буде 2025 рік, потім — 2026-й, і Україні треба мати гарну переговорну позицію на перемовинах з Єврокомісією.
На смак, на колір, на іржу
Latifundist.com: Ви сказали, що якісного цукру для експорту залишилось небагато. А загалом, скільки такого цукру?
Роман Огородов: Я не можу назвати точну цифру, але, думаю, що експортній якості відповідає не більше 50% цукру, вироблюваного в Україні. Хоча взагалі ситуація на ринку динамічна. Ми, наприклад, в цьому році більше $10 млн вклали саме в підвищення якості цукру на наших заводах. І я знаю, що наші колеги — принаймні деякі з них — роблять те ж саме. Так що якість цукру буде підвищуватись. І це гарно для ринку, оскільки збільшує конкурентоспроможність українського цукру.
Latifundist.com: А які саме проблеми з якістю в українського цукру?
Роман Огородов: По-перше, це грудкування, тобто вплив вологи. Якщо на виході температура цукру вища за певні показники, потім в процесі зберігання він набирає вологу, і утворюються цукрові грудочки. Іноді це «грудочка» вагою 50 кг — на весь мішок. Такий великий льодяник.
Друга проблема — наявність осаду нерозчинного оцту або іржі. Що стосується іржі, її насправді дуже небагато, але вона є, тому що в Україні сьогодні фактично немає цукрових заводів, весь виробничий ланцюжок яких вибудований виключно із нержавіючих елементів.
Це якраз один з тих напрямків, над яким ми зараз працюємо — встановлюємо певні футеровки.
Latifundist.com: Що ще потрібно для підвищення якості цукру?
Роман Огородов: Треба удосконалювати технологічний процес, ретельніше очищувати сироп, слідкувати, щоб кольоровість цукру була менше 40-45 одиниць ICUMSA. Це стандартний товарний цукор. Показник у 60 одиниць ICUMSA — це вже цукор другої категорії, тобто менш привабливий товар, який продається з дисконтом.
Latifundist.com: А що ви можете сказати безпосередньо про продаж цукру в Україні. Та ж «Астарта», наприклад, зайшла в торгівельні мережі зі своїм брендованим цукром. У вас є подібні думки і плани?
Роман Огородов: У нас теж є власний бренд — «Крижопільський цукровар». Назва, може й не найбільш милозвучна, але в деяких мережах він є.
Latifundist.com: У локальних?
Роман Огородов: Так, але великого сенсу йти в великі мережі і гіпермаркети я й не бачу. У цьому є сенс, коли в тебе є лінійка продуктів.
Давалець чи партнер?
Latifundist.com: Давайте трошки про вашу партнерську програму. В одному з постів в Facebook ви написали, що «УПІ-Агро» 40% цукру на своїх заводах виробила з давальницької сировини. Це наслідок того, що за останні два сезони в Україні спостерігається бум буряківництва?
Роман Огородов: Партнерська програма «Укрпромінвест-Агро» — це програма, яку ми потужно розпочали в 2021 році. На той момент власної сировини у нас було десь 10%, і приблизно на 3 тис. га буряки вирощували наші партнери.
Ми хотіли максимально завантажити наші цукрові заводи, виходили з того, що завод повинен працювати 130 діб на рік з повною потужністю. І в минулому році досягли певної межі.
Далі ти або суттєво збільшуєш земельний банк …
Latifundist.com: З одночасним збільшенням логістичного плеча.
Роман Огородов: Звісно, плече також збільшується.
Або залучаєш партнерів, і ви разом вирощуєте цукровий буряк і переробляєте його.
Розуміючи це, я зробив просту вправу: взяв циркуль і провів на карті декілька кіл з центром на нашому заводі — з радіусом 30, 60, 90 і 120 км. А потім порахував, скільки людей в межах кожного кола взагалі спроможні вирощувати цукровий буряк. Людей виявилося достатньо.
І ми поставили собі за мету прийти до показника 22,5 тис. га, на яких би цукровий буряк вирощували наші партнери.
Latifundist.com: А скільки ви на піку вирощували буряку?
Роман Огородов: Десь 32 тис. га. Потім площу посіву зменшили і вирощували на 26-28 тис. га. А чотири роки тому вирішили, що нам достатньо 22,5 тис. га.
Latifundist.com: На яку пропорцію власного і давальницького орієнтуєтесь?
Роман Огородов: Вийти на 50% на 50%: на 22,5 тис. га вирощують — партнери, і на такій самій площі — ми самі. Минулий рік ми відпрацювали з пропорцією 40% на 60%. А в цьому році, можна сказати, досягли мети. Думаю, партнерської сировини у нас буде трохи більше 50%, і ми «проб’ємо» рівень 22,5 тис. га — приблизно стільки наші партнери і посіяли. І наразі посіви виглядають непогано.
Завдяки залученню партнерів в цьому сезоні ми виробили 338 тис. т цукру. Для порівняння, в минулі роки середні показники виробництва коливались в межах 240-250 т цукру.
Latifundist.com: Тобто раніше заводи були недозавантажені?
Роман Огородов: Ні, в принципі, заводи були завантажені і раніше. Просто ми трохи подовжили сезон цукроваріння і поступово збільшили потужність переробки.
Як наслідок, серед 30 діючих українських цукрових заводів наші два заводи переробили найбільше сировини і виробили найбільше цукру. Кожний — в межах 170 тис. т.
Latifundist.com: У вас там навіть рекорди були.
Роман Огородов: «Крижопільський цукровий» кілька років поспіль встановлює національні рекорди цукроваріння. Це результат синергії кількох факторів: концентрації, спеціалізації, модернізації. І великою мірою — нової філософії співробітництва з фермерами.
Для мене, наприклад, неприйнятно, коли фермерів, які вирощують цукровий буряк, називають давальцями. Вони не давальці, а партнери, наша команда.
Це основа нашої філософії і співробітництва. Ми постійно спілкуємось, періодично — 2-3, іноді 4 рази на рік збираємось.
Є банальне правило: «Довіру дуже важно заробити і дуже легко втратити». Але це так і є. І ми дійсно поважаємо наших партнерів. Кожен з них тримає купу робітників, техніки, вміє працювати на землі. Це потужні бізнесмени, більшість з яких вже давно доларові мільйонери. Ми дуже багато чого вчимося в наших партнерів. Не тільки вони в нас.
У цукровиків є майбутнє. Але не у всіх
Latifundist.com: На вашу думку, що чекає в майбутньому українську цукрову галузь? З одного боку, в Україні ще вистачає людей, які ностальгують за двома сотнями цукрових заводів. З іншого боку — когось лякає Європа, яка змусить «вирізати заводи».
Роман Огородов: Я вважаю, що концентрація на цукровому ринку продовжиться. Це неминучий етап. І після його завершення на ринку із 30 працюючих цукрових заводів залишиться 18-20.
Можливо, досягнення цього рівня розтягнеться в часі на кілька етапів. Але це точно відбудеться. У тому, що концентрація виробництва на цукровому ринку продовжиться, у мене особисто ніяких сумнівів немає.
Latifundist.com: В принципі, вона і зараз відбувається. Не так давно «Радехівцукор» купив «Гнідавський цукровий завод».
Роман Огородов: Так, і у підсумку кількість працюючих заводів все одно зменшиться. Тому що цукор — це soft commodities, для якого найважливіший критерій — собівартість. Якщо працюєш не з мінімально можливою собівартістю, ти рано чи пізно підеш з цього ринку. Залишаться ті цукрові заводи, які більш ефективні, в тому числі більш енергоефективні, у яких якість цукру вища, кількість персоналу — більш оптимізована і так далі.
Час іде — млин працює
Latifundist.com: Давайте трохи абстрагуємось від цукру. Група «УПІ-Агро» виробляє і борошно. Але маржинальність цього бізнесу в Україні низька. Світлана Нікітюк з «Епіцентру» взагалі назвала її вмираючою галуззю. Як в цій ситуації ви забезпечуєте конкурентоздатність і рентабельність цього напрямку?
Роман Огородов: Так, взагалі виробництво борошна маломаржинальний бізнес. За період нашої роботи маржинальність, тобто рентабельність продажів, варіювала в межах 6-12%.
Але в даному випадку більш важливий критерій — рентабельність оборотного капіталу, тобто кількість фінансових циклів. Якщо за рік ти робиш два цикли — фактична маржинальність в тебе вже не 6%, а 12%, якщо 4 — 24%, а якщо 6 — взагалі 36%.
Так, звісно, треба враховувати і дебіторську заборгованість, і кредиторську, і залишки сировини, і готової продукції. Але це надзвичайно рентабельний бізнес, який дає дуже високу віддачу на вкладений капітал. Це по-перше. А по-друге, на борошно завжди є попит. А попит треба задовольняти.
Latifundist.com: Але ж чисельність населення, тобто кінцевих споживачів, в Україні зменшилась.
Роман Огородов: Насправді, тут ситуація така ж, як на ринку цукру. Так, кількість споживачів на внутрішньому ринку зменшилась. Але ж є ще і зовнішній ринок. Наш експортний ринок — це, наприклад, Ближній Схід, де на ринку борошна ми можемо конкурувати в першу чергу з Туреччиною.
Latifundist.com: Хоча здавалося б, Туреччина має серйозну перевагу. Побудувала купу млинів у себе в країні і активно проводить експансію на зовнішніх ринках.
Роман Огородов: У Туреччині це точно не ринкова ситуація, а більшою мірою результат протекціонізму. І він не буте тривати нескінченно. Хоча, незважаючи на цей протекціонізм, ми з Туреччиною можемо конкурувати вже сьогодні. І конкуруємо, експортуємо.
Але головне, я впевнений, що борошномельно-круп’яна галузь нікуди не зникне. Вона завжди буде працювати. Як і на інших ринках soft commodities, тут головне питання — собівартість.
Просто треба відчувати і розуміти цей ринок. Так, пиріг дуже маленький — вся Україна заробляє на борошні кілька десятків мільйонів доларів прибутку. Але ж це теж гроші.
Latifundist.com: Здається, гонитва земельними банками закінчилась, зараз бізнеси змагаються фінансовими моделями.
Роман Огородов: Зараз щось одне — чи то земельний банк, чи то завод — нічого не вирішує. Для повноцінної конкуренції треба використовувати і комбінувати різні інструменти. Щоб гроші заробляв весь комплекс.
За що корів любити?
Latifundist.com: Кілька слів про тваринництво. За останні два роки у багатьох аграріїв відкрилися очі на нього як на бізнес. Ви ніколи з тваринництва не виходили. Як почувається цей напрям в останні роки?
Роман Огородов: Тваринництво — це дуже цікаво. Не з погляду любові до корів чи інших тварин. Просто це цікавий бізнес. А за останні два роки ми дійсно багато чого навчилися і отримали достойний результат. Скажімо, за нормою чесно порахованої рентабельності тваринництво наблизилося до деяких сегментів нашого бізнесу, а по деяких напрямках — навіть вийшло вперед, з точки зору віддачі на вкладений капітал.
Але разом з тим, тваринництво — дуже важкий бізнес. В тому сенсі, що тут дуже багато всього залежить від людини, від фахівців, від команди, від розуміння драйверів собівартості і так далі.
Що ми робили? Ми багато років концентрували бізнес.
Latifundist.com: Як саме?
Роман Огородов: Спочатку, в нульових роках, у нас була ферма в кожному селі, куди ми заходили. Потім ми якісь ферми закривали, корів перерозподіляли. Але останній крок, який ми зробили — сконцентрували майже все поголів’я — 90% — на одному майданчику. Там у нас гарний менеджмент, який вміє керувати всіма процесами. Бо в тваринництві важливо все: умови утримання, корми, якість води, мікроклімат, рівень вологості.
Latifundist.com: Ну і напевно генофонд?
Роман Огородов: Раніше ми купували сексовану сперму голштинських биків. Причому найкращих десяти, іноді найкращої сотні биків в світі. Це ми робили протягом 12 років — повністю голштинізували свої стада, у нас народжувалось більше 80% теличок голштино-фризької породи — однієї з найкращих молочних пород в світі.
І зараз в плані генетики в нас дуже класні стада. Можливо, найкращі в Україні. В минулому році середній надій з фуражної корови ми отримали на рівні 12 тис. кг молока. Це дало нам можливість заробляти.
Зараз наше тваринництво — дуже класний бізнес, з гарною нормою рентабельності. Хоча, в принципі, в тваринництві всі рахують собівартість по-різному.
Latifundist.com: А розкажіть детальніше, як рахуєте.
Роман Огородов: Ми, по-перше, рахуємо тільки в доларах. А по-друге, рахуємо вартість зелених кормів власного виробництва.
Умовно, скільки з одного гектару можна зібрати, наприклад, зернової кукурудзи і скільки кукурудзи на силос. А далі перераховуємо.
Крім того, можлива комплексна модель. Бо, ВРХ, наприклад — це в основному молоко, але не тільки. Це ще нетель. Раніше ми нетелей експортували. Зараз, на жаль, таких логістичних можливостей немає.
Мінус на плюс дає прибуток
Latifundist.com: У когось під час війни тваринництво обігнало за прибутками фармінг.
Роман Огородов: Так, я чую, що після повномасштабного вторгнення в українському тваринництві з’явились надприбутки. Я з цим не згоден. Ми порахували, скільки отримали прибутку в 2023 році і перерахували на ціни 2021 року. Вийшло, що в порівнянні з 2021 роком втратили близько 20% прибутку. А якщо порівняти з цінами 2020-2021 років, тобто взяти наші натуральні показники і перерахувати — втратили майже половину прибутку.
Водночас, основний фактор, який нам зараз забезпечує прибуток в тваринництві — це собівартість одного літра молока і великі надої.
Latifundist.com: Але заробляти можна?
Роман Огородов: Якщо ти розумно працюєш в цьому сегменті — заробляти можна. Просто треба знайти свою модель. В Україні зараз майже всі в тваринництві йдуть в чисту американську модель — безприв'язне утримання худоби, доїльний зал. Або взагалі карусель.
У нас напівамериканська, напівканадська, напівукраїнська, напівукрпромінвест-агрівська модель: прив’язне утримання, не доїльний зал, а молокопроводи і плачуча стінка, класна вентиляція, кормові столи. Все це в комплексі забезпечує максимально комфортні умови для корів, мінімальну вартість раціону, меншу собівартість.
Latifundist.com: А в абсолютних показниках який результат?
Роман Огородов: За рахунок того, що в 2022 році ціна на молоко впала з 38,5 центів за кілограм до 34,5 центів, ми втратили $1,4 млн. Але за рахунок здешевлення кормів у порівнянні з 2021 роком — заробили $1,5 млн. Тобто падіння цін на молоко — це неприємно, але не обов’язково трагедія. Все необхідно рахувати в комплексі.
Не в дробленні фермерів сила!
Latifundist.com: Зараз багато дискусій навколо того, чи потрібен Україні за польським прикладом мільйон фермерів. Чи має сенс залишати українську індустріальну модель агробізнесу?
Роман Огородов. Як я вже сказав, на ринках soft commodities головний інструмент конкурентної боротьби — собівартість. Від цього і треба відштовхуватись. Все, що відповідає стратегії оптимізації собівартості — гарне. Що не відповідає — веде нас в якийсь інший бік. В певній мірі це стосується всього аграрного ринку.
Взагалі, я не проти мільйону фермерів. Але в Польщі, наприклад, фермер — це, як правило, одноосібник, який обробляє 10-15 га, чи навіть менше. А в Україні фермери обробляють і 3 тис. га, і 6 тис. га, і більше. В європейському розумінні це вже середній сільгосптоваровиробник і, як правило, родинна справа.
Звісно, в Україні є своя ніша і у невеликих фермерів. Наприклад, ягідництво. Тобто вид діяльності, що не потребує великої площі і приносить максимальний вал грошей. Тут можна капіталізувати працю максимально ефективно.
Але глобально мінімальну собівартість виробництва можуть забезпечити лише великі фахові гравці.
Тож дробитися українським фермерам не потрібно. Це наша конкурента перевага і її треба зберігати.
Latifundist.com: А щодо інтеграції в ЄС?
Роман Огородов: Інтеграція в ЄС — дуже складний процес, на стику інтересів багатьох країн. Це шлях перемовин і пошуку компромісів. І я думаю, що цей процес розтягнеться на десятки років. А глобально — взагалі ніколи не закінчиться.
Просто з боку Україні треба мати мудрих переговорників. Щоб урядовці свідомо відстоювали інтереси країни, і щоб це були фахові люди. Тоді все буде добре.
Костянтин Ткаченко, Валентин Хорошун, Latifundist.com
