В’ячеслав Петрище: Якщо мала маржа чи закінчилася сировина — зупини завод. У чому проблема?
Джерело фото: Latifundist.com
У тому, що росіяни витіснили українські компанії з азійських ринків олії та продуктів переробки олійних культур, сьогодні, на жаль, нікого переконувати вже не доводиться. Але чому так сталося і чи можна було протистояти російській експансії?
Це лише одна з тем, яких ми торкнулися в другій частині інтерв'ю з головою Ради директорів групи AllSeeds В’ячеславом Петрище. Поговорили ми і про маржинальність переробки олійних, і про перспективність вузької спеціалізації на зберіганні і перевалці ріпаку, і про поточні мізерні запаси сировини, і про роботу з коліс, і про різні інші речі. Український ринок олійних він такий — запитань завжди безліч.
Читати першу частину тут: В'ячеслав Петрище: У мене тільки одне припущення: блокування роботи AllSeeds у порту Південний — злочинна змова на користь третіх осіб
Latifundist.com: Почнемо з ринку переробки соняшника. Будуються нові заводи: «Кернел» запустив мільйонник, «Епіцентр» цілиться переробляти мільйон тонн олійних, недавно відкрив ще один завод «Королівський смак». А сировини всім вистачать?
В'ячеслав Петрище: Я тільки й чую про профіцит переробних потужностей. Але насправді у збільшенні кількості заводів немає ніякої трагедії, особливо для держави. Чим більше заводів, тим краще фермеру.
Latifundist.com: А самим заводам?
В'ячеслав Петрище: На початку 2000-х, коли постало питання про введення експортного мита на насіння соняшнику, це викликало страшний скандал через побоювання згортання ринку. А який результат? Соняшнику в Україні вирощується дедалі більше, переробних заводів стає дедалі більше, інвестується у галузь дедалі більше, бо маржа дозволяє. Всіх все влаштовує.
Зараз схожа ситуація, проблема надлишку переробних потужностей багато в чому надумана. Це просто питання економічної, фінансової моделі, яку закладає у проєкт інвестор.
Latifundist.com: А яка була у вас?
В'ячеслав Петрище: Коли я інвестував гроші у будівництво заводу Allseeds Group, то виходив із того, що він працюватиме 11 місяців на рік, а один місяць йому потрібен на ремонт та техобслуговування.
Люди, які будують ОЕЗ сьогодні, орієнтуються, напевно, вже на інші показники. Наприклад, на те, що завод працюватиме не 11, а 6 місяців на рік.
Latifundist.com: І вас це влаштовує?
В'ячеслав Петрище: Хто сказав, що завод має працювати з повним завантаженням, на межі можливостей? У мене є машина. Вона може розвивати швидкість 240 км/годину. Але це не означає, що я зобов'язаний їздити з такою швидкістю.
Так само і з переробкою. Якщо маржа висока — працюй на повну потужність. Якщо мізерна чи закінчилася сировина — зупини завод. У чому проблема?
Якщо маржа висока — працюй на повну потужність. Якщо мізерна чи закінчилася сировина — зупини завод. У чому проблема?
У нас немає самоцілі, щоб завод був завантажений 11 місяців і одним лише насінням соняшника. Ми дивимося на альтернативні види сировини. Активно переробляємо ріпак. Завдяки тому, що завод знаходиться в порту «Південний», а сировинна база у нас — вся Україна, у нашу фінмодель переробка ріпаку добре вписалася.
Із соєю складніше — багато разів намагалися її переробляти, але поки жодного разу не вийшло.
Latifundist.com: Торік Україна вперше переробила 1 млн тонн ріпаку. Але продукти переробки ріпаку подешевшали, а на сировину знову привабливі ціни. Схоже, минулорічні цифри нам не світять.
В’ячеслав Петрище: Цього сезону про переробку ріпаку можна забути. Можливо десь хтось закінчує переробку якихось залишків. Але так, як минулого року, вже не буде. І це легко можна пояснити.
Як у нас вибудовувалась логістика зерна останні два роки? — Через Дунай, із використанням залізничних вагонів, які на кордоні вічно простоюють. З божевільним демереджем. Тобто транспортування зерна коштувало дорого. Відповідно, переробні заводи мали змогу купити це зерно у фермера, переробити його та вивезти кінцеву продукцію. Через той самий Дунай.
Восени минулого року, коли запрацював експортний коридор, увесь ріпак благополучно виїхав з України без жодного Дунаю. Олія та продукти переробки — через порти Великої Одеси. Сьогодні ті ж порти, — завдяки тому, що в порівнянні з минулим роком ціна фрахту знизилася мінімум вдвічі, — активно перевалюють і сам ріпак. Насамперед, до Євросоюзу. Особливо з огляду на те, що в Європі цього року неврожай ріпаку, відповідно, на нього високий попит.
Минулого року на цей час ми працювали на ріпаку. Зараз — стоїмо. І переробляти його невигідно.
Сховище майбутнього
Latifundist.com: Минулого року ви обладнали окреме сховище для шроту. Зараз воно порожнє?
В’ячеслав Петрище: Прямо зараз, так, порожнє. Але воно ефективно працює протягом сезону. Я більше скажу — незважаючи на війну, ми продовжуємо інвестувати у будівництво нових сховищ шроту. Зараз закінчуємо чергове, готуємось до сезону.
І все це завдяки тому, що показали та проявили себе як спеціалізований шротовий причал для завантаження шротом великих суден. Зокрема, для відправки до Китаю.
На жаль, чи, на щастя, раніше на українському ринку не було такої ніші, як спеціалізований шротовий причал. Усі перевалювали, як доведеться — десь, якось.
Але конкуренція створює нові інструменти. Ми створили новий причал. Не займаємося зерном, кукурудзою — спеціалізуємося виключно на шроті. Закуповуємо самі, запрошуємо на перевалку клієнтів, даємо можливість завантажувати великі судна разом із нами. Вони економлять на фрахті та мінімізують ризики.
Latifundist.com: Ви зачепили тему Китаю. Що у них з попитом?
В’ячеслав Петрище: На відміну від попередніх років, цього року Китай неохоче купує і український шрот, і українську олію. Думаю, це обумовлено двома причинами.
По-перше, кризою в економіці Китаю, що негативно позначається на купівельній спроможності населення та споживчому ринку.
По-друге, демпінгом з боку російських компаній. У росії залишилося не так багато ринків, де вона може продавати свою продукцію. Основними серед них є Китай та Індія, де російська продукція продається з високим дисконтом у порівнянні зі світовими та європейськими цінами.
Latifundist.com: Для нас якірним ринком тепер буде Європа?
В’ячеслав Петрище: Так, буде Європа, це відвантаження «панамаксами», воно досить непогано працює.
Обережно, ринки зачиняються!
Latifundist.com: Наскільки дешевше росіяни продають свою олію?
В'ячеслав Петрище: Це залежить від ринку. У Туреччині, наприклад, українські компанії перебувають у більш-менш конкурентних умовах із росіянами. А у Єгипті це просто неможливо. Із росіянами тут ніхто конкурувати не може. Вони домінують на ринку та продають свою продукцію з дисконтом у $50 у порівнянні з цінами в Європі.
Така сама історія в Китаї. У червні були моменти, коли дисконт на російську олію порівняно з європейським ринком сягав $100. Зараз — приблизно $50.
Latifundist.com: Тобто українські компанії «вилітають» із ринку?
В'ячеслав Петрище: Так, для нас ці ринки поступово закриваються.
З іншого боку, якщо вся Україна експортуватиме свою олію та продукти переробки до Європи, що станеться? Ціни впадуть: чим більша пропозиція, тим менший попит. Власне, ціни на ріпак у Європі вже перестали зростати, навіть відкотилися назад.
Соя «заморська» — печаль українська
Latifundist.com: Які ваші прогнози щодо переробки соняшнику на цей рік? З огляду на те, що ефекту низьких цін вже немає — вартість соняшнику значно підвищилася. А з іншого боку — маємо неврожай, є питання щодо олійності.
В’ячеслав Петрище: Стрижневу ідею нашої філософії я вже вам описав. Повторю: будь-який завод працюватиме, якщо він упевнений у отриманні достатньої маржі. При цьому не важливо, великий чи маленький урожай отримано. Визначальний чинник — маржинальність. Ніхто не хоче працювати собі на збиток.
Ми точно не хочемо. У 2022 році, на відміну від інших компаній, які мали можливість усередині країни відвантажувати готову продукцію вагонами і цистернами та відправляти її до тієї ж Польщі, ми такої можливості не мали. Тому досвід простою — аж до відкриття зернового коридору, та досвід відправлення продукції якимись альтернативними маршрутами через Дунай маємо. Натренувались. І тепер ставимося до цього філософськи: є робота — працюємо.
Але є речі, на які ми не можемо вплинути. До таких речей відноситься і врожай.
Latifundist.com: Прораховуєте всі сценарії?
В’ячеслав Петрище: Якщо буде маленький урожай? Ну і гаразд. 2019-го року ми це вже проходили.
Насправді, більш серйозним викликом для галузі переробки є світове надвиробництво олійних культур.
Latifundist.com: Маєте на увазі, що соняшникову можна замінити іншими оліями?
В’ячеслав Петрище: На жаль, Україна не виготовляє якогось унікального продукту. Так, соняшникову можна замінити іншими оліями. А постачання з України — імпортом з інших регіонів. Крім того, цього року Україні «пощастило» зі світовим урожаєм — на ринку 36 млн «зайвих» тонн сої. Це 10 млн «зайвої» олії.
В Україні цього року у найкращому разі буде вироблено 6 млн олії. Але навіть у разі, якщо жоден літр цієї олії не потрапить на світовий ринок, профіцит на ньому становитиме не менше 4 млн тонн. Ось така проста математика.
При цьому в промисловості олія легко замінюється соєвою, тим більше що сьогодні вона значно дисконтована. Різниця цін соняшникової і соєвої олії в даний час досягає $150. Але хто мені пояснить — чому? Чому спред дешевший за соняшникову олію на $50-70, а соєва олію — на 150?
Рано чи це «свято» закінчиться і станеться одне з двох — або ціни на соєву олію підвищаться, або ціни на соняшникову впадуть.
А які були перспективи...
Latifundist.com: А що скажете з приводу Індії. На тлі жорсткої конкурентної боротьби українських та російських виробників вона сформувала великі запаси олії. Росіяни витіснили нас з ринку?
В’ячеслав Петрище: На сьогоднішній день Індія імпортує близько 3,5-4 млн т олії. 15 років тому — імпортувала 0 тонн. Але якщо до війни приблизно 80% обсягу поставок припадало на частку українських компаній, а частка росіян не перевищувала 20%, то зараз співвідношення діаметрально протилежне. Тому питання про те, чи росіяни захопили індійський ринок, риторичне. Більше того, захопили — м'яка характеристика. Насправді це вже абсолютна монополія.
І це при тому, що 15 років тому індійці взагалі не споживали олії. Україна фактично була першопрохідником на цьому ринку, і всі можливості для збереження свого домінуючого становища у нас були.
Latifundist.com: Продаж з дисконтом — це інструмент витіснення з ринку українських експортерів? Адже зерно росіяни використовують, у тому числі, і як зброю.
В'ячеслав Петрище: Я б не був таким категоричним в оцінках. Якби продукцію з дисконтом Індії продавала держава, це одна ситуація. Але ж продають комерційні компанії, які мають одну мету — отримання прибутку. Просто вони планують продаж своїх обсягів, виходячи з наявних можливостей. Ринок країн Євросоюзу, який за обсягами можна було порівняти з азіатським, для них закрився, і вони перекочували на ті ринки, до яких вони мають доступ — Єгипту, Індії, Китаю. У Китай, наприклад, росіяни досить багато олії експортують залізницею — у звичайних цистернах.
Бенефіціари, — ті ж Індія з Китаєм — просто користуються ситуацією, що склалася: купують, але з великим дисконтом. Тому що росії просто більше нікуди масло дівати. По суті, викручують росіянам руки. Ситуація та схеми такі самі, як на ринку нафти.
Хоча, задля справедливості, треба зазначити, що «заслуга» України в цьому теж є. Пам'ятаєте, півтора роки тому я казав, що щодо економічної політики, ціноутворення, тарифів і так далі, Україна нічого не робить, щоб нас не витіснили з індійського ринку. Ось і результат нас витіснили. Індійці розкуштували російську олію, і зрозуміли, що вона така ж смачна, як українська — лише дешевша.
Все досить просто. Для недопущення росіян на індійський ринок ми змарнували момент.
Latifundist.com: Але давайте згадаємо, що росіяни блокували зерновий коридор, захід суден до порту Південний.
В’ячеслав Петрище: Півтора роки тому нічого цього ще не було. Зерновий коридор сяк-так працював. Через Констанцу дорого, але перевалка йшла.
Немає капіталу — немає запасів
Latifundist.com: Які у вас сьогодні взаємини з кредиторами?
В'ячеслав Петрище: На взаємини з інвесторами та кредиторами нам гріх скаржитися. Все гаразд. З багатьма кредиторами розрахувалися. Банкам-партнерам, зокрема українським, — вдячні. Вони увійшли до нашого становища, реструктурували платежі. Загалом фінансова ситуація в Allseeds Group сьогодні хороша, у тому числі завдяки акціонерам, які, незважаючи на війну, наростили капітал компанії, що дозволило нам встояти і навіть інвестувати.
Latifundist.com: А доступ до робочого капіталу?
В'ячеслав Петрище: Це єдина серйозна проблема, з якою ми стикаємось сьогодні, — відсутність доступу до робочого капіталу. Як наслідок, ми не можемо формувати великі запаси сировини, як це робили до війни, коли запасів, закуплених на початку сезону, вистачало до квітня наступного року.
Нині майже всі заводи працюють із коліс, формуючи запаси максимум на місяць роботи — за рахунок власних накопичених коштів. Банки, на жаль, обіговий капітал не фінансують.
Ми намагаємося вирішити цю проблему, але поки що безрезультатно. Європейські банки на території України кредитів на поповнення оборотних коштів не видають. Українські банки, на жаль, також.
Latifundist.com: Нещодавно ми спілкувалися з гендиректором HarvEast Дмитром Скорняковим. Він наголосив, що ситуація на ринку стабілізувалася, про що свідчить повернення до форвардних контрактів. Чи не плануєте ви вийти з форвардами на ринок?
В’чеслав Петрище: Ситуація справді стабілізувалася. Відповідно, є передумови для збільшення термінів планування. Але я, як людина досвідчена, все одно віддаю перевагу формулі «сьогодні на сьогодні». Тому що без доступу до робочого капіталу не можу спланувати, скільки закуплю насіння соняшника чи того ж ріпаку, за якою ціною.
Щодо форвардних контрактів, з кількома українськими постачальниками ми їх підписали. Це постачальники, які добре себе виявили до війни та під час війни. Але чесно скажу вам, список таких постачальників дуже невеликий.
Тому що ми навчені історією 2019 року, коли уклали масу форвардних контрактів з фермерами. А всі вони, за невеликим винятком, потім почали кричати про те, що «все пропало, врожаю немає» і контракти з нами відважно дефолтнули.
Тому сьогодні говорити про якісь форварди, при тому, що всі знову кричать «врожаю немає» — навіщо? Купуватимемо з коліс.
На зовнішніх ринках, зрозуміло, є і форвардні контракти, і ф'ючерси. Із цими інструментами ми працюємо. Але все це поза Україною.
Соняшник зріє. Завод працює
Latifundist.com: Ви сказали, що ваш завод зараз не працює. Це плановий чи вимушений простій через відсутність робочого капіталу чи сировини?
В'ячеслав Петрище: Ні, ми вже запустилися в кінці серпня. Якраз пішов соняшник нового врожаю з південних регіонів України
Фермери поки не дуже активно продають. Проте перші контракти ми вже підписали і переробку соняшника розпочали.
А от переробку ріпаку, на відміну від п'яти останніх років, цього року ми повністю пропускаємо, бо весь ріпак виїхав на експорт.
Точніше, ми почали закуповувати ріпак для переробки, але потім його продали на експорт. Переробляти у сьогоднішній ситуації немає сенсу.
Latifundist.com: А що з олійністю соняшнику цього року? Чуємо нарікання з ринку.
В’ячеслав Петрище: Соняшник із південних регіонів ніколи не відзначався рекордною продуктивністю. Але цього року з олійністю справді є проблема. У середньому «по палаті» вона набагато нижча, ніж минулого року.
Але для нас це не критично. Просто якщо соняшник не відповідає якимось стандартам олійності, ми купуємо його з відповідним дисконтом.
Чи насправді війна для інвестицій мати рідна?
Latifundist.com: Хтось каже, що війна — це не час для інвестицій. Інші навпаки вважають, що саме під час війни треба інвестувати на низькому ринку. Не плануєте розширення бізнесу — у якихось суміжних галузях чи, можливо, неаграрних?
В'ячеслав Петрище: Усіх таємниць я вам розкривати не можу, інакше вони перестануть бути таємницями, але до деяких речей ми справді придивляємося. І кілька цікавих проєктів у задумах також є. Рано чи пізно вони будуть втілені, я в цьому впевнений.
Чи то коли українські чиновники зміняться, чи коли знайдеться на них управа. Бо зараз, хоч би що ми робили, нам у колеса забивають палиці чиновники — де тільки можуть і як тільки можуть. Подивимося, хто кого дотисне. Але поки наше життя — суцільна боротьба. Тому керуватися суто економічними речами при ухваленні рішень мені вдається не завжди. Як і будь-якому іншому інвестору в Україні — чи це українська, чи, особливо, закордонна компанія.
У мене, як ви знаєте, усі партнери — іноземці. Тому я знаю про це не з чуток. Але все одно є проєкти, які ми оцінюємо як перспективні. І сподіваємось колись реалізувати.
Latifundist.com: У сегменті агро?
В'ячеслав Петрище: Скажімо так, в агро та суміжних сферах Є таке мудре правило: не грай у ігри, де нічого не розумієш. Я добре розуміюся на переробці, в логістиці. У цьому напрямку й намагаюсь розвивати бізнес.
Ми маємо багато різних проєктів. І не лише в Україні. Хоча рано чи пізно вони з Україною перетнуться.
Але якщо відверто — за винятком проєктів, реалізація яких необхідна сьогодні — як у випадку з будівництвом ємностей для шроту, на найближчі роки якихось серйозних інвестицій я не планую.
З такими чиновниками, які в Україні зараз на посадах, я не розумію, куди можна інвестувати. Якщо сьогодні тобі можуть заблокувати проїзд до причалу, перекрити кисень, наїхати на тебе, чого чекати через тиждень чи рік? І це стосується багатьох галузей. Та сама податкова може прийти до тебе і розповісти, що ти забув заплатити податки у 2012 році — за якісь попередні періоди, за якими давно вже все пораховано, закрито та забуто.
Все це дуже сумнівна мотивація для інвестування. Тож глобальними категоріями я сьогодні не мислю.
За що крипту любити?
Latifundist.com: І в криптовалюті гроші не бережете?
В’ячеслав Петрище: Я не ходжу до казино. А криптовалюта для мене — це казино, спроба сховати незаконно зароблені гроші. Чомусь так виходить, що люди з накопиченнями у крипті, з якими я стикаюся, це переважно чиновники. Не має значення — українські, європейські чи індійські. Але це люди, які бояться віднести свої гроші до банку, бо жоден банк їх не прийме. Оскільки це або прибуток від якихось темних справ або результат якихось спекуляцій.
Я не належу ні до першої категорії, ні до другої. Гроші, які заробив, мені нікому і ніде не соромно показувати — вони «білі та пухнасті». А для ігор у казино я вже вийшов із віку — мені давно це вже не цікаво. Тож крипти в мене немає.
Latifundist.com: Які бізнес-поради даєте дітям?
В'ячеслав Петрище: Якщо хочете запросити інвестора або створити з кимось спільний бізнес, насамперед ви повинні закохатися в цей бізнес самі. Повірити у нього. Тому в мене і багато партнерів — усе, що я робив, я завжди робив від душі і щиро в це вірив.
А сьогодні, на жаль, щиро не вірю. І не можу нікому презентувати якісь нові масштабні проєкти. Принаймні поки сам собі не зможу пояснити, що відбувається.
Костянтин Ткаченко, Валентин Хорошун, Latifundist.com
