Починати потрібно з себе. Михайло Петров про те, з якими виробниками техніки і насіння відмовився працювати через їх бізнес в росії

Михайло Петров, директор Придніпровського кластера «Кернел»
Джерело фото: Latifundist.com

З початком повномасштабного вторгнення Михайлу Петрову довелося поєднати посаду директора Придніпровського кластера «Кернел» з роботою у ним же створеному благодійному фонді Save Ukraine 2022. Про те, які функції на себе взяв фонд і як допомагає ЗСУ та населенню, ми писали раніше. Цього разу ми зустрілися, щоб обговорити доволі гостре питання для українського аграрного ринку — вихід мультинаціональних компаній з рф.

Придніпровський кластер вже відмовився від співпраці з кількома виробниками насіння та техніки, які продовжують працювати в рф. «Якщо ми не почнемо з себе, то яке право ми маємо вимагати це робити від країн-партнерів — США, ЄС?», — дивується Михайло. В ході бесіди він також розповів, чому судиться з «Юпітер 9 Агросервіс», на яку техніку переходить кластер та чи можна замінити відомі бренди насіння українською селекцією.

Підтримайте наші агромедіа

Будь-яка сума допоможе працювати на інформаційному аграрному фронті для вас

Latifundist.com: Придніпровський кластер «Кернел», здається, вже 8 років займається насінництвом. До війни ви чимало інвестували у зрошення. Я веду до того, що у вас досить великий перелік партнерів у цій сфері. З ким довелося розпрощатися?

Михайло Петров: Дійсно, перелік партнерів у нас досить великий. На жаль, ми більше не співпрацюємо з французькою компанією Lidea. Вирішальним тригером для мене стало привітання її російського офісу з «днем защитника отечества». Компанія могла ж це і не робити! Промовчати, як це робить більшість «хароших русских». Але ні, вона вітає російських вбивць з «днем защитника отечества» і продовжує розширювати свою долю на російському ринку за рахунок виходу звідти більш свідомих компаній. Навіть урочисто заклала першу цеглу у будівництво нового заводу 24 лютого, коли в Україну полетіли перші ракети. Це означає, що вона просто хоче заробити.

Latifundist.com: Чи можете назвати, який дохід мала Lidea від співпраці з вами?

Михайло Петров: Від нашого проєкту Lideа щорічно отримувала дохід приблизно $1 млн. Ми вирощували насіння Lideа на товарних ділянках, яке потім доробляли на заводі компанії у Черкаській області.

Latifundist.com: Важко далося рішення про розрив партнерських стосунків?

Михайло Петров: Скажу так: це суттєва втрата для Lideа і невелика для нас. Я впевнений, що інша свідома компанія швидко займе цю нішу.

Мені здається, що в питанні розриву стосунків з компаніями, які не вийшли з росії, потрібно починати зміни в першу чергу з себе. Інакше ти просто не маєш ніякого морального права вимагати це робити від інших.

Latifundist.com: Вам можуть дорікнути, що іноземні насіннєві компанії вклали купу інвестицій у розбудову інфраструктури в Україні, а це робочі місця й податки в бюджет.

Михайло Петров: Якщо вони не хочуть працювати в Україні, то можуть продати свої заводи. Покупці знайдуться. Наразі одне з завдань патріота: якщо він не захищає країну в ЗСУ, то повинен зробити так, щоб співпрацювати з компаніями, які не вийшли з рф, було гидко.

Latifundist.com: Але, якщо ми говоримо про українські офіси мультинаціональних компаній, то часто від них можна почути, що вони допомагають ЗСУ, переселенцям, місцевому населенню. Мовляв, рішення не виходити з рф — це позиція материнської компанії.

Михайло Петров: Український менеджмент заручник обставин. Наша задача — достукатися до штаб-квартир. Щоб там зрозуміли безальтернативність подальшої співпраці з росією. Тільки там ми зможемо розворушити те болото.

Latifundist.com: Крім Lideа, з якими насіннєвими компаніями працюєте?

Михайло Петров: З Monsanto, Corteva Agriscience, Syngenta, Limagrain, MAS Seeds та багатьма іншими. Деякі з наших постачальників більш рішучі та швидко припинили платити податки у казну оккупанта, але багато і таких, що чекають поштовху, аргументуючи бізнес в росіі якоюсь гуманітарною метою. Тому питання подальшої співпраці з ними — це питання розмови з їх керівництвом, а саме їх позиції і планів щодо роботи на ринку рф.

Latifundist.com: Раз ми вже говоримо про насіння, якось на одному заході, де сиділи керівники закупівельних департаментів агрохолдингів, представник «ВНІС» запитав, чому вони не хочуть переходити на українську селекцію і відмовлятися від співпраці з тими селекційними компаніями, які продовжують працювати в росії. Більшість промовчали, ховали очі у підлогу. А дехто прямо сказав: «Українська селекція не доросла до того рівня». На ваш погляд, наскільки ця теза відповідає дійсності?

Михайло Петров: Якщо говорити про кукурудзу, то не відповідає дійсності. Поясню чому. Багато патентів на генетичний код кукурудзи або закінчуються у найближчі роки, або вже закінчилися. Наприклад, генетичний код на популярний ще 10 років тому ДК-315 вже відкритий. Тобто будь-яка компанія може його використовувати у своїй селекційній діяльності, в тому числі і українська. Взагалі генетика — це тема для окремої розмови. Бо ті розробки, які зараз вважаються класичними гібридами транснаціональних компаній, давно мають бути надбанням суспільства.

Гібриди «ВНІС» я добре знаю. Статистично вони рекомендують себе нічим не гірше, ніж гібриди перших ліній транснаціональних компаній. Принаймні з мого досвіду. Саме тому я впевнений, що наш ринок насіння кукурудзи буде «українізуватися» з точки зору виробництва материнських ліній, виробництва насіння і доробки. 

Бізнес цей доволі маржинальний. Попит на кукурудзу буде, принаймні, якщо буде можливість вивозити її з України. Сидіти без кукурудзи, як однієї з основних культур, наша аграрна галузь довго не зможе, бо існує сівозміна. Як би не хотілося у важкі роки насичувати її олійними, що зараз ми і бачимо, все одно потрібна культура, яку можна сіяти декілька років поспіль. Земля повинна відпочивати від соняшника. Тому, або це буде пар, або кукурудза.

Latifundist.com: Добре, а яка тоді ситуація з соняшником?

Михайло Петров: Ось тут ситуація з локалізацією генетики трохи важча. Складно знайти гібриди української селекції, які будуть стійкими до 7 рас вовчка і стабільні при різних погодних умовах. Плюс, чи зможуть українські селекційні компанії виконати ті об’єми, які потрібні.

Latifundist.com: До речі, чи зіштовхнувся ваш кластер з дефіцитом насіння соняшнику цього року?

Михайло Петров: Оскільки ми самі для себе вирощуємо насіння, то такої проблеми не було.

Latifundist.com: На ринку багато класних сортів пшениці української селекції, а як щодо інших культур, наприклад, ріпаку?

Михайло Петров: По ріпаку теж багато якісної української генетики, дивлячись, в яких агрокліматичних зонах вирощувати. Є деякі німецькі та французькі компанії, які мають гарну генетику по ріпаку, але не вийшли з росії.

Latifundist.com: Якщо говорити про виробників сільськогосподарської техніки, то з якими компаніями перестали працювати через те, що вони мають «російський слід»?

Михайло Петров: З початку повномасштабного вторгнення ми перестали працювати з компанією «Юпітер 9 Агросервіс». Це один із офіційних дилерів John Deere в Україні. Компанія досить потужно розвинута на Півночі України. Її власник росіянин і має російський бізнес. Нас запевняли, що він з Кіпру, надсилали документи. Але наша позиція: ми не будемо працювати з тими, хто веде свій бізнес в росії, платить там податки, і тим самим спонсорує війну проти України. Я навіть припускаю, що та техніка John Deere, яка була викрадена з агропідприємств у Запорізькій, Херсонській чи Донецькій областях, пройшла сервісне обслуговування у російського дилера «Юпітер 9» і зараз працює на російських полях. Бо сервіс же потрібно якось робити. А де його робити? У дилера.

Latifundist.com: Наскільки мені відомо, «Юпітер 9 Агросервіс» вимагає від вас виконати контракт і сплатити певну суму. Зараз ви в судах. В учасників ринку може скластися враження, що ви скористалися ситуацією і під гаслом «Ми не працюємо з компаніями, власниками яких є росіяни» просто намагаєтесь не виконувати свої зобов'язання.

Михайло Петров: Так, ми судимося з цією компанією. Вже було два суди. Вона вимагає від нас виплатити по зобов'язаннях 1,5 млн грн. Ви ж розумієте, що для нас ця сума великої ролі не грає. Це питання принципу.

Цим кейсом я хочу довести, що не збираюся потакати тим, хто намагається всидіти на двох стільцях одночасно. Плюс подивлюся, як працює в Україні судова система відносно тих компаній, які під санкціями, але продовжують вести тут свій бізнес.

Активи цієї компанії в Україні у червні минулого року були арештовані, про що заявляв офіс генпрокурора. Втім, вона продовжує працювати. Нам відомо, що багато агрокомпаній, які знаходяться в регіоні її присутності, продовжують вести з нею партнерські відносини.

Latifundist.com: Цікаво, як відноситься материнська компанія John Deere до того, що в Україні її техніку продає дилер з «російським слідом»? Бо у березні цього року вона повідомила про повний вихід з росії і продаж свого бізнесу місцевій приватній компанії.

Михайло Петров: Ми зверталися із запитом до John Deere ще влітку 2022 року. Зокрема, ми запитали про те, чи залишається «Юпітер 9 Агросервіс» її офіційним дилером з урахуванням того, що власник компанії росіянин. Вона ухилилася від відповіді.

Latifundist.com: На ринку росії не зменшували масштабти LEMKEN і Horsch. Чи є у вас техніка цих компаній і якщо так, то чи плануєте відмовлятися від неї? 

Михайло Петров: Якщо говорити про сівалки Horsch Maestro 2014 року — це дійсно був прорив. Але зараз наше підприємство повністю переходить на сівалки John Deerе, які є більш продуктивнішими за Horsch Maestro. І далі будемо рухатися в напрямку техніки John Deere, щоб уніфікувати виробництво. Ми також маємо самохідні обприскувачі CASE IH. Для ґрунтообробітку у нас теж техніка CASE. Бо уніфікація — це зручно і надійно. Це той фактор, за рахунок якого ми можемо вчасно провести посів та внесення пестицидів.

Latifundist.com: Вам зауважить фермер, що великому агрохолдингу легше відмовитися від сівалки Horsch і плугу LEMKEN.

Михайло Петров: Окей, тоді ось таке порівняння для прикладу. Є дві шоколадки — Nestle і «Рошен». Якщо є можливість взяти те саме по тій же якості, то мене дивує, чому українці не купують українське або у компанії без представництва в россії. Ми, наприклад, перейшли на дощувальні машини вітчизняного виробника Variant Irrigation і задоволені результатом. Ціна нижча, а якість, як показала практика, та сама. То навіщо переплачувати? І, працюючи з цим виробником, ми знаємо, що наші гроші йдуть не на збагачення іноземних інвесторів, а на розвиток української компанії.

Latifundist.com: Щодо інших міжнародних компаній, які не поспішають йти з «насидженого» російського ринку. 

Михайло Петров: Давайте почнемо з того, що на ринку є компанія Corteva Agriscience, яка пішла з російського ринку ще з початку повномасштабного вторгнення. Бо це компанія з США, де досить жорстко відносяться до питання санкцій. А є Syngenta — китайський державний консорціум. Ця компанія продовжує там працювати, бо для її країни росія — стратегічний партнер. Я зустрічався з топменеджеркою Syngenta влітку минулого року. В лоб задав питання щодо того, чому компанія не виходить з російського ринку. Вона ухилилася від відповіді. Всі ж дипломати. Всім потрібно рятувати голодуюче населення в Африці. І я скажу так, це їх рішення. Як воно вплине на їх бізнес в Україні? А от за це і має відповідати український клієнт! Знаючи інсайти скажу, що багато українських виробників генеричних пестицидів майже подвоїли виробництво за рахунок зменшення об’ємів продажів транснаціоналів.

Тут мені будь-хто з ринку може заперечити, що наш бізнес сильно зав’язаний під деякі глобальні компанії та їхні унікальні продукти. Та чи продовжувати з ними співпрацю, замовляти такі об’ємі, як раніше — це відповідальне рішення суто керівника підприємства.

Наведу такий приклад. На українському ринку паливно-мастильних матеріалів є бренд Fuchs lubricants. Після повномасштабного вторгнення керівництво бренду заявило, що з росії виходити не буде, бо ринок перспективний. Особливо на фоні виходу з російського ринку таких гігантів як Mobil та Shell. Зараз компанія продовжує активно продавати мастила в Україну, якими в тому числі заправляють двигуни та гідравлику агротехніки. Виходить, що за рахунок додатково доходу в росії, в Україні вона може собі дозволити продавати з меншою маржою. Завдяки демпінгу цін, може охопити більше ринку і «віджати» бізнес у тих компаній з цієї сфери, які пішли з росії.

Latifundist.com: Михайле, як тоді провести для себе умовно червону лінію: з якою компанією працювати, а з якою ні? Наприклад, якщо компанія заявила, що починає процес виходу з ринку, то з нею працювати? Чи як?

Михайло Петров: Я поки в процесі формулювання цієї червоної лінії. Але скажу так, що якщо кожен з нас принаймні замислиться над тим, що така межа може існувати, що компанії не можуть одночасно працювати і отримувати дохід у країні-агресорці та країні-жертві — це вже добре.

Наприклад, в Україні є французька мережа гіпермаркетів «Ашан», яка продовжує працювати в росії та навіть допомагати російськім окупантам. Я не розумію, що може спонукати українця піти в цю мережу, коли навколо є інші супермаркети? Є поле вибору. Якщо «Ашан» закриється через те, що з цим гіпермаркетом не захочуть працювати українські продуктові компанії, на його місце відразу прийде новий. Ті працівники, які залишилися без роботи, перейдуть до іншого роботодавця і для них нічого не зміниться. Ні, зміниться те, що їх керівництво не буде тут заробляти гроші і фінансувати російську агресію.

Я також був би радий, якщо б українські роздрібні мережі маркували продукцію компаній, які залишаються і збільшують масштаби свого бізнесу в росії. Це Johnson & Johnson, PepsiCo…

Latifundist.com: До речі, цікавий кейс із PepsiCo. Компанія продовжувала працювати в росії в той час, коли росіяни знищували її завод з виробництва соків та переробки фруктів і овочів у Миколаївській області.

Михайло Петров: Багато таких компаній. Тут ще така річ, що українці можуть знати назву великої компанії, але не знати її бренд. Наприклад, шоколад «Світоч» зараз належить Nestle. Корпорація заявляла, що не спонсорує війну, але по факту продовжує продавати в росії більшу частину свого величезного асортименту. Податки, сплачені в росії, дорівнюють смерті, яка приходить в Україну.

Latifundist.com: Останні сім років «Кернел» впроваджує управлінську децентралізацію. Наскільки компанія солідарна з вашою позицією? Чи не було від неї списку, з якими компаніями працювати на ринку, а з якими ні?

Михайло Петров: Завдяки децентралізації ми і є успішними. Адже кожен суб’єкт в компанії може сам приймати власні управлінські рішення і потім за них відповідати. Тому я певен, що компанія, яка вже передала ЗСУ допомоги на більш ніж 1 млрд грн, буде солідарна з моєю позицією — мультинаціональні компанії повинні закрити свій бізнес в росії і не спонсорувати агресора. Від «Кернел» ми не отримували жодних списків щодо того, з якими компаніями нам краще вести бізнес.

Latifundist.com: Яка позиція інших українських агрохолдингів? Чи помітили ви, що вони починають відмовляються від співпраці з компаніями, які не вийшли з рф?

Михайло Петров: Мультинаціональні компанії, які продовжують вести бізнес в росії, мають можливість надавати фінансування із відтермінуванням. Саме тому українські фермери та агрохолдинги не відмовляються від співпраці з ними. В умовах війни у них два вибори: або закрити свій бізнес, або отримати наперед гроші за товар і якось пройти сезон. На мою думку, вирішити це питання без втручання держави неможливо. Вона повинна подумати про те, щоб надавати постачальникам спеціальне фінансування або пропонувати факторингові програми від держбанків під контракти з післяплатою.

Я тому і пішов до вас на інтерв’ю, бо хочу донести до українців, що ми ведемо війну з росією в тому числі і на економічному фронті. Адже ми не можемо вимагати від країн-партнерів гидувати співпрацювати з росією, поки самі не почнемо так робити.

 Костянтин Ткаченко, Наталія Родак, Latifundist.com