Павло Фесюк про новий біогазовий проєкт АгроВісти, трансформацію цукрової галузі і трейду та навіщо аграріям футбольні клуби
Джерело фото: Latifundist.com
Якщо ціна на газ не зміниться, економіка цукру витримає — цей бізнес не стане збитковим, прогнозує фінансовий директор «АгроВісти» Павло Фесюк. У інтерв'ю з ним говоримо про позитивні і негативні тренди в цукровій галузі, який біогазовий проєкт компанія презентувала інвесторам у Римі, чому в Україні не працює бразильський сценарій з біоетанолом та чи справді ми рухаємось у бік «американізованих» ферм. А також про роботу Світловодського річкового терміналу, які зміни чекати на ринку трейду та чому аграрії тримають власні футбольні клуби.
Економіка виробництва біогазу
Latifundist.com: Павле, у «АгроВісти» є молочні ферми, цукровий завод, ви зайшли на ринок сонячної енергетики. Мені здається, що біогаз — це цілком логічний наступний крок.
Павло Фесюк: Так, з погляду ресурсів — це цілком логічно. У нас є сировина, є досвід роботи в енергетиці, і ми самі є споживачами газу. Ключовий чинник — саме сировина: жом, гноївка, енергетичний силос. Наприклад, у 2024 році, коли ми зазнали втрат по кукурудзі, цю масу цілком можна було б використати для виробництва біогазу. Так, вона менш калорійна, але це все одно не тотальні втрати, а можливість повернути прибуток із поля.
У нас є інфраструктура, є команда — тобто всі складові для реалізації проєкту. Але економіка зеленої енергетики сьогодні дуже складна. Простий приклад Європи, де виробництво «зеленого» газу тримається на значних преміях. Саме вони і мотивують займатися цим.
Водночас у нас є цікаві види сировини для біогазу: кукурудза, сорго, меляса. Наприклад, меляса — надзвичайно енергетична сировина, що дає миттєвий буст у виробництві. Інший приклад — солома. Це складна сировина через низьку щільність енергії, високий вміст лігніну й щільну структуру, наразі ця технологія не є масовою. Але завдяки великій масі сухої речовини та значному обсягу вона має серйозний потенціал. Тому біогаз напрошується і має бути.
Latifundist.com: Працюєте над таким проєктом?
Павло Фесюк: Він вже навіть розроблений і 11 липня на конференції Ukraine Recovery в Римі ми презентували його інвесторам. У нас вже виділена ділянка, прораховані технічні рішення. Єдине, що економіка без «зеленого тарифу» на газ, європейської премії — на межі рентабельності. Хоча важливо оцінювати такі ініціативи не лише з погляду прибутку. Прибуток — це премія, це буст, який свідчить про те, що економіку можна розвивати. А навіть якщо проєкт працює «в нуль» — це вже результат. Це означає, що є команда, є самоокупний бізнес. Навіть невеликий мінус — це плюс, якщо ти бачиш довгострокову перспективу зростання вартості бізнесу.
Latifundist.com: Яку потужність станції закладена в проєкт?
Павло Фесюк: 5 МВт. Проєкт багатофункціональний. Ми розуміємо, як зараз для України критично важлива електроенергія — зокрема, здатність покривати пікові навантаження. Тому закладаємо когенерацію як один із напрямів, що дозволяє працювати за «зеленим тарифом». Паралельно розглядаємо варіант подачі біометану в газотранспортну систему. Зараз підбираємо оптимальне технічне рішення.
Latifundist.com: Станція на 5 МВт — яка середня вартість такого проєкту?
Павло Фесюк: Це історія про 20 млн дол.
Latifundist.com: Не раз чув думку від банкірів, що біогаз з точки зору чистої економіки — не дуже перспективна історія. Але в комплексі з іншими бізнесами може дати класну синергію.
Павло Фесюк: До речі, от хто-хто, а банки на цьому зароблять. Кредити повертаються, відсотки платяться. Усі задоволені — держава, місто, банк, працівники. Єдиний, хто без прибутку — власник. Але він отримує зростання вартості бізнесу. Газ завжди можна продати, електроенергію — також. Питання тільки в ціні, ефективності та продуктивності. Скільки ти отримаєш із тонни жому чи меляси мегават.
Latifundist.com: Яка сировина для вас буде основною?
Павло Фесюк: Мікс. Бізнес-модель базується на вартості сировини близькою до нуля. Наш цукровий завод один із небагатьох, мабуть, який не інвестував у переробку жому. У нас немає глибокого віджиму. Тож ми отримуємо жом із сухою речовиною 17-19% і з ним потрібно працювати. Плюс меляса, гноївка, частково енергетичний силос.
Що буде з ціною на газ і чи запустяться цього сезону цукрові заводи
Latifundist.com: Чи не головна тема, яка всіх хвилює зараз — ціна на газ, яка нещодавно побила кількарічний рекорд. Деякі заводи саме через цю причину не запустяться в цьому сезоні. Чи стоїть перед вами така ж дилема?
Павло Фесюк: Звичайно. Це питання зараз загальне для всіх. Зростання ціни було зумовлене геополітичними ризиками — побоюваннями через ситуацією з Іраном. Але ми розуміли: Іран — це більше про Китай, аніж про Україну чи Європу. І зараз ми вже бачимо певний відкат — якщо пік був 31,5 тис. грн/м³, то зараз ціна знизилася до приблизно 27 тис. грн/м³. Але все одно це суттєво вище, ніж торік, коли було 19–20 тис. грн/м³. Тобто зростання — понад 35%.
«Олександрійський цукровий завод»
Так, собівартість зростає, але до старту сезону ще є час, і ми сподіваємось, що ціна не злетить далі. Україна цього сезону дуже залежить від імпорту газу з Європи, тобто ціну будуть визначати дві речі — вартість газу на кордоні та курс євро. Якщо вони залишаться в нинішніх межах, економіка цукру витримає. Це не буде збитковий бізнес.
Latifundist.com: Навіть попри погану цінову конʼюнктуру? Адже після двох «солодких» років зараз ціна на цукор падає.
Павло Фесюк: Є таке. Але це класична циклічність ринку цукру. Два роки зростання, потім повернення до нульової точки рентабельності, а іноді й просідання нижче. Це циклічний процес. У нас же є два глобальні маркет-мейкери у світі. З одного боку, це Бразилія. Якщо ціна цукру для них неприйнятна, вони переключаються на біоетанол. З іншого боку — ЄС, обмежений вартістю енергоресурсів та використанням пестицидів. Ці два ключові гравці формують зовнішню ціну.
Україна ж, своєю чергою, втратила конкурентний ринок ЄС, і це неприємно. Але не катастрофічно. Через скорочення площ, вихід окремих заводів із ринку, пошуку диверсифікації вартості енергоресурсів — ситуація упродовж двох років стабілізується. Цей рік буде важчим, але вже наступного ми очікуємо цінове відновлення.
У кого є ліквідність, упевненість у технології, альтернатива газу — той пройде сезон краще. У нас, наприклад, є можливість працювати не лише на природному газі, а й на скрапленому.
Latifundist.com: Економіка на скрапленому газі (СПГ) зараз цікавіша?
Павло Фесюк: Це залежить від року. У 2022-му, наприклад, ми справді розглядали його як реальну альтернативу. Загалом наш підхід такий: маєш запас ліквідності — дочекайся вигідної ціни. Купуй газ наперед, коли найдешевший. Не підходить — переходь на СПГ. Шукай нові ринки. Це складно, але воно того варте.
Консолідація ринку цукрової галузі неминуча
Latifundist.com: Знайшли вже альтернативу Європі як ринку збуту?
Павло Фесюк: Країни Північної Африки регулярно надсилають запити, і готові купувати наш цукор. Але наш «Олександрійський цукровий завод», через своє розташування — поруч із Дніпром, Запоріжжям, Кривим Рогом, Кременчуком — працює в першу чергу на внутрішній ринок. Це кондитерка, солодкі напої. Технологи вже звикли до нашого цукру. Я сам здивувався, коли дізнався, що технологи налаштовують рецептуру під конкретний цукор, його якісні характеристики тощо. Тому ми маємо стабільні контракти вже понад п’ять років.
Latifundist.com: У відсотковому плані, скільки на внутрішній ринок йде цукру?
Павло Фесюк: Близько 90%. Експортний напрямок теж підтримуємо, у певні моменти — менше, у певні — більше. Відвантажували до ЄС. До повномасштабного вторгнення працювали з Грузією, Узбекистаном, країнами Середньої Азії. Але зараз немає такої необхідності, бо впевнені у внутрішньому ринку.
Latifundist.com: Коли кажуть, що ЄС — преміальний ринок, це не перебільшення?
Павло Фесюк: Так, Європа — це преміальний ринок. Там готові платити на 15–20% більше, ніж в Африці. Але водночас вимоги до якості надзвичайно жорсткі. Ми зіштовхнулися з цим у 2022 році: колір, сертифікати, упаковка, щільність мішків — усе має значення. Але віддам належне українській цукровій галузі. Це складне високотехнологічне виробництво, зі складними біохімічними процесами, ми повністю відповідаємо тим вимогам.
Latifundist.com: Нас дисконтують на зовнішніх ринках? Бо з 2022 року ми робили ставку на Європу і тепер нам доводиться відвойовувати ринки тієї ж Азії, звідки нас витіснили росіяни. Логічно, що це можна зробити демпінгом.
Павло Фесюк: Нас дисконтує тільки Європа. Хоча якість нашого цукру дуже висока і повністю відповідає вимогам виробників кондитерки та солодких напоїв. Але нас дисконтують і це нормальна ринкова поведінка: ми заходимо в нішу, в якій раніше не були, — тому маємо довести свою спроможність, бути кращими, дешевшими та ефективнішими. Використовувати менше ресурсів для виробництва конкурентної продукції.
Latifundist.com: На думку Романа Огородова, голови наглядової ради «УКРПРОМІНВЕСТ-АГРО», цукрову галузь неминуче чекає консолідація — залишиться 15–20 заводів. Що ви думаєте з цього приводу?
Павло Фесюк: Повністю погоджуюся. Проти ринку не підеш. Те, що довгий час тримало галузь на плаву — це ціна на газ. Якщо ціна перестане бути конкурентною, консолідація неминуча. Залишаться ті, хто працює найбільш ефективно, має стабільні канали збуту або займається глибшою переробкою. Хоча цукровики — вперті люди. Це так, як шкіпер любить свій корабель і команду, так і цукровики закохані в свій завод і команду. Це особливі традиції. Але бізнес є бізнесом. Він в будь-якому випадку буде диктувати свої правила.
Чому в Україні не працює бразильський сценарій з біоетанолом
Latifundist.com: Ви провели цікаву аналогію з Бразилією, де, залежно від цінової кон’юнктури, виробники можуть перемикатися між цукром і біоетанолом. Така модель могла б працювати в Україні?
Павло Фесюк: Ні, у нас ця модель не працює. Усе впирається у собівартість сировини. В Бразилії — цукрова тростина, яка значно дешевша. У нас — цукровий буряк, і вартість його вирощування та переробки інша. Тут навіть питання не в ціні цукру чи технологічності, а в ціні дизельного пального, біоетанолу загалом.
Біоетанол у Бразилії — це стратегічний ресурс. Я був здивований, коли перебував там і звернув увагу на знайомі нам моделі авто — Volkswagen, Ford. Вони були візуально менші. Потім мені пояснили: держава має чітку стратегію поступового переходу на біоетанол. Менша машина — легша, менше споживає пального, отже — більше використовує біоетанолу. Таким чином вони зменшують залежність від нафтопродуктів, виробництво яких перебуває в руках не національних компаній, а біоетанольні заводи вітчизняні.
В Україні біоетанол поки не є частиною національної стратегії. І це — перша різниця. Друга — тростина не конкурує з продуктами харчування. Тобто у Бразилії виробництво біоетанолу не відбирає їжу у людей. В Україні ж, якщо ми почнемо активно виробляти біоетанол із цукрового буряка — це вже буде конкуренція з харчовою продукцією.
Тому в Україні обирається інша стратегія. Біоетанол у нас розвивають переважно як додатковий напрям. І сировиною, як правило, виступають не цукрові буряки, а жом, зернові, барда — тобто те, що не конкурує з їжею.
Latifundist.com: По біоетанолу зараз бачимо профіцит потужностей. Європа встановлює квоти. Постає логічне питання — як стимулювати попит на внутрішньому ринку? Біоетанол може стати нашою історією? Наприклад, якщо автомобілі масово перейдуть на Е10.
Павло Фесюк: Як учасник аграрного ринку, я хотів би, щоб це справді стало нашою історією. А як водій — мені це не принципово. Сьогодні ми бачимо, як стрімко розвивається саме електроенергетика. У моєму розумінні, найефективнішим рішенням для людства є гібридні автомобілі.
А ось як аграрій, я бачу великий потенціал України у виробництві біоетанолу. Його можна і потрібно нарощувати — це додана вартість, додатковий продукт. Але постає питання додаткових площ, які треба буде залучати в обробіток. На мою думку, саме біоетанол може стати одним із варіантів залучення у виробництво земель, які нині під окупацією чи заміновані.
Тваринництво — це не про моду, а про стратегію
Latifundist.com: Ви сказали цікаву річ про те, що біогаз не варто оцінювати лише з точки зору економіки — потрібно дивитися в комплексі. Я одразу провів аналогію з тваринництвом. Там також економіка нестабільна. Що зараз спостерігається в цій галузі? Бо з одного боку — кількість домогосподарств, які тримають худобу, скорочується, а з іншого — індустріалізація зростає. Нових гравців майже не з’являється, зате існуючі активно розширюються. Все йде до такої, умовно кажучи, американізації ферм. Я правильно вловив тренд?
Павло Фесюк: Так, абсолютно. Зараз виробництво молока ділиться навпіл: 50% — у домогосподарствах, 50% — у промисловому секторі. І цей тренд продовжиться. Демографія лише посилюватиме цей процес. Утримувати тварину вдома сьогодні, з огляду на зростання зарплат, дефіцит робочої сили, посилення санітарного контролю, стає економічно невигідно й просто незручно. Тому я впевнений, що виробництво молока в приватному секторі й далі скорочуватиметься. Це створюватиме дефіцит на ринку і підтримуватиме ціну на українське молоко.
Молочна ферма «УкрАгроКом»
Але тут постає інше питання: чи зможемо ми, як і в історії з цукром, бути конкурентними на зовнішніх ринках? Бо, з одного боку, ми експортуємо, а з іншого — імпортуємо. І якщо подивитись на полиці магазинів, значну частину продукції займає польська молочка, яка має державну підтримку. Там виробництво дотується й захищається.
Загалом я вважаю, що тваринництво — це контрольований бізнес, із меншою волатильністю, ніж рослинництво. Є різні форми тваринництва: наприклад, птахівництво — максимально регламентоване, з коротким обігом коштів. Молочне скотарство — складніше, довший цикл, але й воно має чіткі прогнозовані протоколи. І я знаю успішні компанії, які були прибутковими навіть за низьких цін просто тому, що правильно рахували економіку.
Latifundist.com: Наведіть приклад.
Павло Фесюк: Ми для себе порахували вартість компосту — 2 тис. грн/т. Це вже економіка, яку можна планувати. Тому тваринництво, по-перше, дає додатковий дохід з кожного гектара. По-друге, генерує органічне добриво, яке не просто підживлює, а оздоровлює ґрунт. І по-третє — це джерело стабільного кеш-фло: кошти надходять ритмічно — щодня або щотижня, незалежно від сезону.
Хоча галузь і стабільна, але має свої проблеми. Найперше — це кадри. Галузь трудомістка, особливо якщо говорити про молочне скотарство. Знайти фахівців складно. Друге — це капіталоємність. Будівництво чи реконструкція ферм потребують великих інвестицій. За рівнем витрат окупність може бути співставною з біогазовими проєктами — або навіть довшою.
Latifundist.com: На які обсяги виробництва молока плануєте вийти?
Павло Фесюк: 120 т на добу. Зараз продаємо близько 60 т.
Latifundist.com: Останнім часом знову звучать звинувачення в ціновій змові з боку молокозаводів. Після стрімкого зростання цін наприкінці минулого року, зараз бачимо зниження. Ви це відчуваєте?
Павло Фесюк: Так, безумовно. Але це, зокрема, і сезонна історія.
Latifundist.com: То — це змова чи ринковий тренд?
Павло Фесюк: І те, й інше. З одного боку, весна — це традиційний період «великого молока», коли пропозиція зростає. З іншого — є багато переробних підприємств, які намагаються втримати для себе маржинальність. Але про змову на ринку, де одночасно спостерігається дефіцит сировини, варто говорити дуже обережно. Кожен думає насамперед про власний інтерес і намагається втримати свої обсяги. Адже є контракти, є боротьба за ринок, і якщо ти випадаєш із ланцюга — ти його просто втрачаєш. Тому це частина бізнесу, проти якої, водночас, працюють і контрелементи.
Latifundist.com: У вас є альтернатива — продати молоко іншому переробнику?
Павло Фесюк: Ми не працюємо з заводами, які відверто маніпулюють цінами, не беруть молоко в пікові періоди або не безпідставно відмовляються від зобов’язань. Ми співпрацюємо тільки з тими, хто стабільний, передбачуваний, надійний.
Як зміни чекають на ринок трейдингу
Latifundist.com: Не можу не запитати про напрямок трейдингу. У якому режимі зараз працює ваш Світловодський річковий термінал? Це де-факто вже сухий порт?
Павло Фесюк: Так, фактично це елеватор, який може працювати з обсягами більше 200 тис. т. Ми — одна з небагатьох компаній, яка зберегла флот на Дніпрі. Раніше співпрацювали з «НІБУЛОНом», надаючи їм послуги з річкової логістики. Подивимось, як складеться цей сезон — у попередньому навіть вантажів для залізниці бракувало. Загалом це високотехнологічний річковий термінал. Розташований у кукурудзяно-соєвій зоні, тож його завантаження напряму залежатиме від урожаю кукурудзи. Але ми налаштовані оптимістично.
Latifundist.com: На яку цифру по трейду очікуєте вийти цього сезону?
Павло Фесюк: Наша ціль — 250 тис. т. Це дозволить виходити хоча б на один хендісайз щомісяця. Як ви знаєте, працюємо, зокрема, з «АГРОТРЕЙД», «ОККО».
Трейд цього року буде змінюватися. Ринок ЄС, який був для нас ключовим у попередньому сезоні, суттєво звузився, особливо щодо Іспанії. Вона є важливим європейським хабом із виробництва комбікорму і споживає велику кількість кукурудзи. Зараз Іспанія переорієнтувалася на поставки із США. Це наслідок геополітичних чинників, а також тарифної війни, через яку США змушена була шукати альтернативні експортні ринки.
Інші європейські країни теж знизили споживання української кукурудзи — це помітно вже на рівні форвардних контрактів. Тому ми активно слідкуємо за цією ситуацією, адже сезон для кукурудзи ще тільки починається — попереду період запилення та наливу зерна, як в Україні, так і в США.
Водночас ми чітко розуміємо, що європейський ринок скоротиться. Тому потрібно орієнтуватися на інші регіони — Азію, Північну Африку та Африку загалом. Це вимагає вже іншого розміру логістики — не хендісайзів, а суден класу панамакс. А для формування таких обсягів необхідна достатня ліквідність або ефективні партнерські програми.
Latifundist.com: Яку для себе стратегію обрали?
Павло Фесюк: Ми наразі віддаємо перевагу розвитку партнерських програм, які дозволять холдингам нашого масштабу доповнювати один одного. Це — наша стратегічна задача. Окрім зовнішнього трейду, посилюватимемо власне виробництво. Наразі у нас вже є укладені контракти на пшеницю і кукурудзу, зокрема — з постачанням до ЄС.
Latifundist.com: З урахуванням тих чинників, які ви перерахували, яке майбутнє чекає на ринок трейду?
Павло Фесюк: Зараз на ринку занадто багато гравців, і, з мого досвіду, це завжди розігрівало конкуренцію а ж до зриву контрактів що породжувало певні складні ситуації. Зараз ми бачимо, як невеликі гравці намагаються знайти свої конкурентні переваги (свою клієнтську базу, логістику нарощують). У великих гравців свої плюси: швидкість відшкодування ПДВ,ефект масштабу і, вигідні умови FOB і перевалки. Без конкурентної переваги вижити складно. Водночас кількість гравців з великою ліквідністю перевищує обсяг ринку, тож маржинальність буде дуже низькою — навіть нижчою, ніж у цукрового буряка. Ринок працюватиме з меншими обсягами.
І головне — повернення ABCD, які прагнутимуть скуповувати продукцію виключно на FOB. Вони вже перейшли на лінійні елеватори, фактично переклавши всі ризики й логістичні виклики на місцеві компанії. Орідженейшн, як і раніше, залишатиметься в Україні.
Також ми спостерігаємо тенденцію, коли простіше купити елеватор, ніж будувати його, а наступним етапом можливо, стануть порти. Я не виключаю, що після цього сезону ми побачимо перерозподіл власників портової інфраструктури і консолідацію ринку. Ринок повинен прийти до форми, де трейдер володіє логістикою і портовою логістикою. Всім ланцюжком.
Latifundist.com: Не виробник, а саме трейдер? «АгроВіста» — це радше трейдер чи виробник?
Павло Фесюк: «АгроВіста» — це виробник із власною торговою компанією, яка прагне працювати на умовах FOB і CIF. Проте геніальних рішень у частині CIF в українських компаній поки немає. На цьому ринку домінують ABCD, які мають портову логістику в країнах призначення: COFCO — у Китаї, Bunge —Європа, Південна Америка, Cargill — Європа, Азія. У нас немає власних портів чи інвестицій в порти за кордоном. Навіть маючи невелику земельну ділянку в порту В'єтнаму, ми не володіємо власним портом, де могли б приймати продукцію й організовувати origination безпосередньо на місці.
Тому, відверто кажучи, найвищу маржу отримуватимуть компанії ABCD. Той, хто зможе побудувати повний і максимально широкий ланцюжок до кінцевого споживача — незалежно, чи це трейдер, чи виробник — той закріпиться на ринку. Усі інші компанії залишаться формальними, з офісом на папері та найманими працівниками.
Страхування посівів — коли це працює
Latifundist.com: Яка ситуація у вас з озимими? Як вони пережили кілька хвиль весняних приморозків?
Павло Фесюк: Для буряка нема питань. Для нього це нормальна історія — це не приморозки, а просто зниження температур. А ось пшениця дійсно отримала стрес. По-перше, вона вийшла із зими з дуже низькими запасами вологи. Снігового покриву практично не було, зима була сухою. Опади восени не компенсували тривалий період посухи. А коли вже пішли дощі — суттєво знизилася температура, і це посилило стрес для рослин.
По-друге, під цим впливом у неї прискорилися внутрішні процеси — імунна система активізувалася, рослина почала випереджати свою вегетацію на 7–10 днів: раніше сформувала колос, раніше почала цвісти. Саме ці стреси, включно з подальшими зниженнями температур, і вдарили по колосу. Якби на фоні цього тривала ще й посуха — це могло б критично вдарити по врожайності. Ми балансували буквально на межі. Але, на щастя, у червні випало достатньо опадів, і зараз ми бачимо, що виходимо на врожайність вище середньої.
Latifundist.com: Яку саме?
Павло Фесюк: Близько 5,2 т/га. Це лише початок, збираємо зараз найслабші та найраніші посіви. Тому сподіваємось, що далі результати будуть ще кращими.
Latifundist.com: Ріпак сіяли?
Павло Фесюк: Ні. Восени не піймали вологу й свідомо відмовились від цієї культури. І зараз бачимо по регіону — ріпак у багатьох сильно постраждав, значні втрати через приморозки.
Latifundist.com: Зона засухи зміщується, піднімається північніше. І сьогодні вже бачимо, як соняшника на Одещині стає все менше. Яку ви для себе стратегію обрали щодо сівозміни?
Павло Фесюк: Робота з кліматом — складна історія. Кожен шукає різні методи. Але головне — це збереження вологи. Оскільки саме озимі культури є найбільш ефективними для степової зони, то підтримання їх максимальної частки в структурі посівів — для нас базовий принцип.
Щодо соняшника, то це посухостійка культура. Він дуже гарно працює в парі з озиминою. Фактично, можна говорити про двопільну систему: соняшник і озима пшениця. Але тут є велике «але» — опади в серпні-вересні дуже нестабільні. І це постійна зона ризику. Тому, наприклад, щодо ріпаку ми вже почали застосовувати страхування посівів — абсолютно цивілізований, відпрацьований у світі інструмент.
Latifundist.com: Вперше спробували?
Павло Фесюк: У нас був і раніше досвід страхування посівів ріпаку, але, на жаль, без системного підходу. Зараз ми переорієнтовуємось і плануємо заходити в страхування системно й постійно — насамперед по озимих культурах. Для себе я зрозумів одне: страхування не може бути ситуативним інструментом. Це має бути довгострокова інвестиція — як фондовий ринок. Щороку потрібно стабільно вкладати одну й ту саму суму, тоді це дійсно працює і дає відчуття стабільності.
Latifundist.com: Повернемось до сівозміни.
Павло Фесюк: Через нестабільні опади в період посіву ми повинні її диверсифікувати. Власне, звідси в нашій структурі і з’являється кукурудза — її то більше, то менше. Також, через велику насиченість сівозміни соняшником, ми включили горох. Це дуже гарний попередник для озимини і водночас добрий послідовник після соняшнику — особливо, якщо соняшник був два роки поспіль. Ми більше двох років поспіль соняшник не сіємо.
Поле цукрового буряка «АгроВіста», травень 2025 року
Цукровий буряк займає стабільну частку в сівозміні — близько 6–7%. Після буряка найкраще працює соняшник або горох — обидва варіанти себе добре показали. Загалом, якщо говорити про майбутнє стерньових культур, то тут багато чого залежить від системи обробітку ґрунту. Ми, наприклад, зараз активно вивчаємо strip-till, але до повного відходу від плуга поки що не готові.
Latifundist.com: Хоча плуг у степу вже вважається моветоном.
Павло Фесюк: Так, але водночас він дає дуже хороший буст, особливо в роботі з соняшником, який потребує розущільнення ґрунту для розвитку кореневої системи. Також це для нас найпростіший і найефективніший варіант підготовки ґрунту під цукровий буряк.
Навіщо аграріям футбольні клуби
Latifundist.com: Футбольний клуб — це бізнес, хоббі чи щось інше?
Павло Фесюк: Це бізнес, який займає близько 5% від загального обсягу «АгроВісти». Він має власні цикли та періоди обігу коштів, свого клієнта, аудиторію. Цікаво, що в цьому бізнесі трибуни — це не самоціль. Це бонус для міста та суспільства. А сам бізнес заключається в середині арени, в телеекрані, в цьому русі.
Latifundist.com: Тобто, якщо ти навіть не граєш в єврокубках, це все одно може бути бізнесом? Бо, як ви сказали, квитки на матчі — це точно про економіку.
Павло Фесюк: Трибуни — для людей, це радше соціальний для міста, а не джерело доходу. Успішні футбольні клуби зазвичай зосереджені в індустріальних великих містах — не тому, що там більше людей на трибунах, а тому, що там живе великий бізнес.
«Агровіста» цьогоріч досягла піку цього циклу — ми вийшли в єврокубки. І зараз сподіваємося, що команда покаже найкращі результати. Ми трансформуємо склад, і можу сказати, що футбольний клуб «Олександрія» — це класний приклад якісного менеджменту. Тут усе на своєму місці: люди, команда, злагодженість, спільне розуміння цілей. Дуже класно проведена селекційна робота.
За три роки ми зробили справді кардинальний крок. Так, ми вибороли срібні медалі, хоча, відверто, сподівалися на золото. Але варто віддати належне «Шахтарю», який грамотно визначив пріоритет — Кубок України — і вибудував під це всю тактику. Також варто поважати «Динамо» — це справжня машина, потужна й системна структура.
Latifundist.com: Агроклуби — «Олександрія», «Полісся», «Інгулець», «ЛНЗ» — на трибунах власники обговорюють футбол, чи форварди на кукурудзу?
Павло Фесюк: Це, по суті, ще один спосіб для аграріїв спілкуватися між собою. Важливо розуміти, чому така кількість аграріїв стали власниками футбольних клубів. Тут є важливий історичний контекст. Сьогодні в Україні обмежені можливості для зовнішніх інвестицій — капітал не можна вивести за кордон. Водночас, якщо подивитися на баланси агрокомпаній — і публічних, і приватних — маржинальність у секторі залишається.
В умовах високих ризиків знайти прибутковий бізнес складно. І відповідальні компанії часто роблять крок у бік соціально значущих напрямків. Один із них — це футбол. А далі все як у класичному сценарії: спочатку інвестуєш, а потім — «давайте ще трохи», «давайте купимо ще цього гравця», «давайте зробимо поле під підігрів і євростандарти». І поступово ти вже повністю залучений у процес. Це затягує.
Latifundist.com: Які паралелі між футбольним клубом і агрокомпанією можете провести?
Павло Фесюк: Головне — це люди та команда. У футболі, як і в агробізнесі, все залежить від того, як працюють та взаємодіють ці люди.
